Диференціація доходів населення. Крива Лоренца

Сукупні доходи сімей формуються з різних джерел залежно від величини та складу їх. Персональний розподіл доходів між окремими сім'ями значно диференційований (нерівномірний).

Причини нерівномірності розподілу доходів населення:

— відмінності в освіті й особистих здібностях;

— нерівномірний розподіл економічних ресурсів;

— відмінності у становищі на ринку;

— різне ставлення до ризиків;

— наявність зв'язків або дискримінації.

Для визначення нерівномірності розподіліу доходів ви­користовується крива Лоренца (за ім'ям американського економіста Макса Лоренца (1876—1959 рр.)) — рис. 10.1

Лінія ОА відображає ситуацію абсолютної рівності у розподілі доходів, коли 20 % сімей володіють 20% сукуп­них доходів суспільства, 40 % сімей — 40 % доходів і т. д.

Пряма ОВ відбиває ситуацію абсолютної нерівності у розподілі доходів, коли 1 % сімей отримує 100 % усіх доходів.

Крива ОСА показує стан фактичного розподілу доходів, тобто реальний пайовий розподіл сімей між сукупними доходами всього суспільства.

Крива Лоренца дає підстави для висновків про ступінь розриву між фактичним розподілом доходів і станом рівності. Поглиблення нерівномірності в розподілі доходів графічно виражається зміною конфігурації кривої Лорен­ца у бік збільшення її увігнутості відносно лінії абсолют­ної рівності (бісектриси ОА).

Значна нерівномірність у розподілі доходів між окремими сім'ями спричиняє:

· соціальну напруженість у суспільстві;

· зубожіння переважної частини населення країни;

· безконтрольний розподіл доходів.

З метою зменшення диференціації доходів між окреми­ми сім'ями (домогосподарствами) держава регулює розподіл та перерозподіл ринкових доходів:

· використовує прогресивну шкалу оподаткування;

· удосконалює систему державних трансфертних виплат;

· розширює суспільні блага.

Частка доходу,

20 40 60 80 100

Рис.10.1 Крива Лоренца

Важливою проблемою регулювання нерівномірності роз­поділу доходів є визначення оптимального співвідношення між економічною ефективністю та соціальною справедливістю, оскільки значне втручання держави у перерозподіл суспільних доходів знижує стимули до підприємницької продуктивної діяльності одних членів суспільства та породжує споживацькі настрої в інших.

Сучасна економічна теорія за основу виміру суспільн­го добробуту приймає оптимум Парето (за ім'ям італій­ького економіста Вільфредо Парето (1848—1923 рр.)), який вважав, що добробут суспільства досягає максимуму тоді, коли будь-які зміни у розподілі доходів не погіршують доб­робуту жодного із його членів.

Інший італійський учений Енріке Бароне розкритикував таке розуміння механізму максимізації добробуту суспільства. Він вважає, що зміни, викликані перерозподілом доходів, які спричиняють отримання вигод одними та збитків іншими, можна розглядати як приріст суспільного добробуту за умови, що ті, хто зазнав збитків, добровільно схвалять ці зміни. Це означає, що не завжди ті члени суспільства, чий рівень доходів зменшився, програли.