1. Розподільчі відносини та їхнє місце у відтворювальному процесі.
2. Національне багатство: зміст, структура.
3. Диференціація доходів населення. Крива Лоренца.
4. Перерозподіл національного доходу. Податки і соціальні виплати. Проблема бідності.
5. Розподіл доходу на споживання і заощадження.
1. Розподільчі відносини та їхнє місце у відтворювальному процесі.
Ще одним важливим макроекономічним показником є НД— національний дохід. З точки зору власників ресурсів, НД є вимірником їх доходів від участі у виробництві за поточний період.
НД виступає як сукупний дохід власників усіх факторів виробництва: заробітної плати, прибутку, ренти, процента, і засвідчує ступінь участі кожної категорії власників у національному виробництві, їхню частку. За обсягом НД дуже близький до ЧНП і становить величину, зменшену на розмір непрямих податків, які сплачують підприємці (податок на додану вартість, акцизи, ліцензійні платежі, мито та ін.).
Національний дохід — важливий показник результативності суспільного відтворення. Виробництво національного доходу на душу населення найбільш реально визначає рівень його добробуту. До останнього часу у вітчизняній економічній літературі вважалося, що НД — це новостворена вартість, яка має місце тільки у сфері матеріального виробництва, а також частково на транспорті, у торгівлі, громадському харчуванні та сфері зв’язку. Але такий підхід до розуміння змісту національного доходу досить обмежений, оскільки не враховує внеску працівників сфери нематеріального виробництва.
Нині вже загальновизнано, що частину національного доходу створюють працівники сфери послуг. В економічно розвинутих країнах понад половини працівників зайнята у сфері послуг, тобто велика частина доходів надходить саме від їх надання. У нашій країні вирішальна роль у виробництві національного доходу залишається за матеріальним виробництвом, головним напрямом розвитку якого є перехід від екстенсивного до інтенсивного типу виробництва.
Для розуміння суті національного доходу велике значення має знання процесів його формування, розподілу, перерозподілу, кінцевого споживання.
Створення національного доходу відбувається у галузях матеріального виробництва і в сфері послуг. Його розміри зростають за рахунок збільшення чисельності зайнятих і підвищення продуктивності праці. Фактори зростання національного доходу поділяють на два види: екстенсивні (за рахунок збільшення ресурсів) та інтенсивні (за рахунок якісного використання існуючих факторів).
Розподіл національного доходу полягає у визначенні частки всіх учасників його виробництва, тобто заробітної плати, прибутку, процента, ренти, дивідендів та ін.
Перерозподіл національного доходу здійснюється через механізм ціноутворення, державний бюджет, податкову систему, внески до різноманітних фондів та ін. На підставі перерозподілу НД формуються вторинні доходи. Основними формами таких доходів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім’ям тощо. Перерозподіл національного доходу здійснюється за офіційними та неофіційними каналами. Легітимний, або офіційний, перерозподіл НД фіксується в офіційній статистиці. Масштабний неофіційний перерозподіл НД спричинений існуванням тіньової економіки.
Використання національного доходу відбувається з подвійною метою: споживання і нагромадження. Нагромадження є необхідним для розширення масштабів національного виробництва в майбутньому. В господарській практиці розрізняють створений і використаний НД. Національний дохід, що йде на споживання та нагромадження, не збігається з величиною створеного національного доходу. Останній зменшується на суму збитків від стихійних лих та інших втрат. Крім того, використаний національний дохід може відрізнятися від створеного на величину саль- до зовнішньоторговельного балансу. Якщо країна імпортує більше товарів і послуг, ніж експортує, то використаний національний дохід перевищуватиме створений, і навпаки. Але це не означає, що країні вигідно більше ввозити товарів та послуг, ніж вивозити.
Велике значення для збільшення величини національного доходу та розширеного відтворення має оптимальне співвідношення між споживанням і нагромадженням. Дане співвідношення залежить від конкретних умов і завдань економічного розвитку країни.
На основі НД формуються особисті доходи (ОД). Якщо від суми національного доходу відняти внески (податки) на соціальне страхування, податки на доходи підприємств, а також прибуток, що використовується для розширення виробництва (нерозподілений прибуток підприємств) і додати трансфертні платежі, які включають виплати соціального страхування по старості, від нещасних випадків, допомогу й виплати по безробіттю, різноманітні виплати малозабезпеченим і непрацездатним тощо, то отримаємо суму так званого особистого доходу. Правомірно зауважити, що особистий дохід — це одержаний дохід, а національний дохід — це зароблений дохід.
Нарешті, якщо від суми всього особистого доходу відняти всі індивідуальні податки, то одержимо так званий дохід в особистому розпорядженні домогосподарств — кінцевий показник системи національного рахівництва. Він використовується на споживання та заощадження в домашніх господарствах.
Слід зазначити, що для конкретнішої об’єктивної оцінки соціальної та економічної ситуації в країні, визначення добробуту її населення необхідно розраховувати розглянуті показники СНР не лише в сукупності, але й на душу населення. Ці показники реально характеризують ступінь розвитку країни, рівень добробуту її громадян.
2. Національне багатство: зміст, структура
Кожна людина має бути зацікавлена в зростанні суспільного продукту, оскільки саме від нього залежать процеси розширеного відтворення, нагромадження (збільшення масштабів виробництва), рівень добробуту населення та національного багатства країни.
Національне багатство безпосередньо пов’язане і з виробництвом національного доходу та його відтворенням. Воно збільшується передусім за рахунок вказаного доходу, який відтворюється на розширеній основі.
Національне багатство — це загальний результат постійно повторюваного процесу суспільного виробництва, тобто сукупність нагромаджених матеріальних і духовних благ за всю історію функціонування національної економіки. Існує два концептуальні підходи до його розуміння і визначення.
По-перше, згідно з концепцією балансу народного господарства національне багатство — це сукупність матеріальних благ, якими розпоряджається суспільство та які створені працею людей за попередній період свого розвитку.
По-друге, за системою національних рахунків національне багатство визначається як сума чистого власного капіталу всіх господарюючих суб’єктів, тобто в нього включаються, крім матеріальних благ і ресурсів, також невиробничі матеріальні активи (авторські права, ліцензії і т. п.), фінансові активи (проте вираховуються фінансові зобов’язання).
У широкому розумінні слова до національного багатства належить усе те, чим так чи інакше володіє нація. За такого трактування до нього відносяться не лише матеріальні блага, а й усі природні ресурси, твори мистецтва тощо. Однак усе це досить складно підрахувати через ряд об’єктивних причин.
У практиці економічного аналізу використовується показник національного багатства у вузькому розумінні його змісту. До нього входить все те, що так чи інакше опосередковано працею людей і може бути відтворено. Інакше кажучи, національне багатство країни — це сукупність матеріальних і культурних благ, які нагромаджені в даній країні протягом її історичного розвитку на відповідний момент.
Структура національного багатства складається з таких ключових елементів:
· основних виробничих і невиробничих фондів;
· оборотних виробничих фондів і матеріальних запасів та резервів;
· природних ресурсів, які включені за народногосподарського обороту або розвідані й оцінені та можуть бути включені до нього в найближчій перспективі.
Водночас цей класичний підхід до трактування національного багатства потребує доповнення. Справа в тому, що представники класичної школи свої висновки робили, виходячи з реальних потреб життя. Ці потреби диктувались періодом, який називають індустріальним. Нині людська цивілізація вступає у постіндустріальну стадію свого розвитку, яка характеризується, в першу чергу, двома принциповими моментами: високою інформатизацією суспільства та якісним зростанням його добробуту.
З економічної точки зору інформація — це не просто відомості (знання), а «сировина» і основа для прийняття рішень. Після появи сучасної інформаційної технології стало зрозуміло, що економічна, в тому числі ділова інформація та особливо науково-технічна, стає не лише вирішальним фактором суспільного і господарського розвитку, але й одним з важливих елементів національного багатства. Так, світовий обсяг виробництва інформаційних технологій збільшився з середини 80-х до середини 90-х років більше ніж у 4 рази (до 1200 млрд дол.) і становив понад 13 % національного багатства, яке вироблялось у промислово розвинутих країнах.
Збільшення національного багатства є результатом розвитку суспільного виробництва і матеріальною основою підвищення добробуту населення.
Таким чином, статистика національних рахунків забезпечує нас засобами виміру сукупного виробництва товарів і послуг, стану економіки в цілому. Такі дані мають велике значення для розуміння цих процесів та управління ними.
