За командно-адміністративної системи в Україні було ліквідовано приватну власність у промисловості, торгівлі та інших секторах економіки. У сільському господарстві колективізація замінила індивідуальну приватну власність на колгоспно-кооперативну (фактично державну). Тому впродовж усього радянського періоду в Україні панувала державна власність. На початку 1990-х років частка державної власності становила 88%, колгоспно-кооперативної — 11% (разом з житловими кооперативами) і власність громадян — близько 1%.
Одержавлення власності призвело до наростання негативних тенденцій у розвитку національної економіки. Державні підприємства не були зацікавлені у використанні нових досягнень науки і техніки, бо підприємства, які випускали традиційну продукцію за усталеною технологією, перебували у ліпшому фінансовому становищі. Відсутність конкуренції усунула стимули до підвищення якості продукції й зниження витрат виробництва. Державні органи безроздільно командували колгоспами, визначали структуру виробництва й напрями використання виробленої продукції, основна частина якої надходила державі за визначеними цінами. Тому ефективність командної економіки знижувалася — уповільнювалися темпи зростання продуктивності праці, з року в рік знижувалася фондовіддача, зростали енерго- і матеріаломісткість, усе це поставило на порядок денний питання про реформування відносин власності в Україні.
Відновлення інституту приватної власності у вітчизняній економіці започатковано ухваленням Закону України "Про власність" у лютому 1991 р. Цей закон допускав існування поряд із державною власністю на матеріальні ресурси також приватну власність. Конституцією України визначено приватну державну та комунальну форми власності. У статті 41 Конституції України записано: "Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до Закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним". Конституція України закріпила державний захист прав усіх суб'єктів права власності й господарювання. Згідно з Конституцією України, всі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Закон окремо виділив право інтелектуальної власності, що має важливе значення для стимулювання науково-технічного прогресу в Україні. Адже в більшості країн інтелектуальна власність, головним об'єктом якої є інформація, — це одна з головних форм національного багатства. Суб'єктами права інтелектуальної власності в Україні можуть бути визнані громадяни, юридичні особи, до об'єктів цієї форми власності належать відкриття, ходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, результати науково-дослідних робіт тощо.
Під час роздержавлення і приватизації в Україні розвитку набула корпоративна форма власності. Корпоративний сектор є панівним у вітчизняній економіці: 1 січня 1998 на нього припадало 52,4% загальної кількості підприємств, на яких виробляли 55,7% промислової продукції. Нині 21 млн. громадян України стали власниками акцій та земельних паїв. Щоправда, незрілість ринкових відносин в Україні поки що не дає громадянам змоги повністю реалізувати свої праваякакціонерів.
Тема 6. Товарне виробництво і товарно-грошові відносини.
План лекції:
1. Натуральна форма організації виробництва.
2. Виникнення товарного виробництва. Просте і розширене товарне виробництво.
3. Товар і його властивості. Альтернативні теорії вартості товару.
4. Закон вартості та його функції.
5. Теоретичні концепції виникнення і сутності грошей.
6. Функції грошей і їхня еволюція.
7. Грошовий обіг і його закони.
8. Інфляція, її сутність, причини, види та соціально-економічні наслідки.