Сучасні типи та форми відносин власності.

Економісти розрізняють тип власності і форму господарювання як метод її реалізації, або просто форму власності. Тип власності характеризує найбільш узагальнені принци­пи її функціонування. Виділяють два головні типи власності: приватну і державну. Один і той самий тип власності можна реалізувати через різні форми господарювання.

Приватна власність функціонує і реалізує себе через такі організаційні форми, як одноосібне володіння, партнерство, колективну, акціонерну (корпоративну), а державна — через загальнодержавну та комунальну форми.

Відповідно до Закону "Про власність", у межах державної власності розрізняють загальнодержавну власність та власність адміністративно-територіальних одиниць — комунальну. Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України. До об'єктів загальнодержавної власності належать, зокрема, майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ, оборонні об'єкти, єдина енергетична система, системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення, кошти республі­канського бюджету. Національний банк України, майно вищих і середніх спеціальних державних навчальних закладів, майно дер­жавних підприємств тощо.

Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі Рад народних депутатів різних рівнів. Об'єкти комунальної власності — майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад та утворюваних ними органів, кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства, майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування, місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації тощо.

Власність випливає з факту обмеженості ресурсів. Вона є способом подолання диспропорції між потребами і можли­востями їхнього задоволення в умовах обмежених ресурсів. Права власності у цьому випадку виконують функції фактора, що обмежує (вилучає) доступ до рідкісних благ. Якщо цей доступ до ресурсів і благ вільний, то маємо "нічию" власність. Такі ресурси не є об'єктом власності.

Господарська практика людей відбувається в умовах двох основних типів власності: приватної і державної. На підставі їхньої комбінації виникає змішана власність.

У першому випадку (приватна власність) окрема фізична їй юридична особа володіє всім комплексом прав власності, або деякою їхньою комбінацією, що й зумовлює різноманітність форм приватної власності.

Якщо ж увесь комплекс прав власності перебуває в руках держави, то маємо державну власність і господарську систему з анархічною структурою. Сучасні західні економічні системи характеризують як змішані — змішана економіка. Така система ґрунтується на існуванні приватної і державної власності. Намагання посилити державний компонент у змішаній економіці може призвести для посилення ієрархічних зв'язків у цій господарській системі неминучим зростанням трансакційних витрат, що могли перекреслити "добрі наміри", з чим і пов'язують посиленні ролі держави в економіці.

У розвинутій ринковій економіці одночасно співіснують різні типи власності, і держава гарантує їм законодавчу рівність. Це означає, що суб'єкти власності діють в однаковій системі прав, обов'язків і відповідальності. Нині для України важливим завданням є відновлення і зміцнення інституту приватної власності та побудова правової держави, яка гарантує реалізацію всіх основних прав власності.