Благо – будь-яка корисність (предмет, явище, процес), яка задовольняє людську потребу.

Розрізняють такі блага:

Ø неуречевлені (сонячне світло, здоровя, спілкування) й уречевлені (дари природи, а також продукти праці: їжа, одяг, житло тощо);

Ø неекономічні (дарові, необмежені, надані природою без зусиль людини; іхні обсяги перевищують наявні людські потреби) та економічні (обмежені; такі, що є результатом чи обєктом економічної діяльності; їхні обсяги обмежені порівняно з існуючими потребами).

Економічні потреби – це потреби в економічних благах.

Задоволення економічних потреб виступає внутрішнім спонукальним мотивом виробництва, розподілу, обміну та споживання у рамках певної системи соціально-економічних відносин.

Економічні потреби утворюють структурну підсистему всього комплексу потреб суспільства. Відтак, рівень їхнього розвитку та ступінь задоволення залежить від рівня розвитку інших підсистем, у т.ч. культурних, духовних, моральних потрб суспільства.

Носіями економічних потреб є найрізноманітніші товари та послуги. В їх сукупності розрізняють:

Ø споживчі блага (товари та послуги, призначені для безпосереднього задоволення людських потреб) і виробничі блага (товари та послуги, призначені для виробництва споживчіх благ);

Ø матеріальні блага (товари та послуги сфери матеріального виробництва) і нематеріальні блага (створюються у сфері нематеріального виробництва);

Ø теперешні блага (перебувають у беспосередньому користуванні економічними субєктами) і майбутні блага (товари та послуги, якими економічні субєкти зможуть скористатися у майбутньому) тощо.

Споживче благо може задовольнити потреби внаслідок його корисності. Тобто корисність – це його здатність задовольнити ту чи іншу потребу людини. Корисність багатьох благ знаходиться у прямій залежності від їх природних властивостей. В сучасних умовах корисність основної частки благ формується людьми в процесі самого виробництва. З іншої сторони, корисність блага є фактором суб’єктивного характеру, саме це пояснює, чому в загальному плані потреби безмежні, а в конкретній ситуації вони можуть бути повністю задоволеними. Теорія корисності являє одну з найважливіших течій економічної думки, пропорції в яких товар обмінюється на інший, на думку деяких вчених, залежать від того, як учасники обміну оцінюють їх корисність (Ж.Б.Сей). Оцінка корисності блага виступає як цінність. Цінність блага ставиться в залежність від індивідуальних оцінок учасників обміну. Буває суб’єктивна і об’єктивна. Подальший свій розвиток теорія корисності одержала в теорії граничної корисності чи в корисності, що розглядається по відношенню до кожного додаткового блага. Кожен споживач володіє тією чи іншою кількістю якогось блага, оцінює її корисність по спадній лінії, відображаючи тим самим спадаючий характер функції корисності. Вперше ця тенденція була помічена німецьким ученим Г.Госсеном і сформульована як закон спадної корисності. Згідно цього закону корисність і таким чином цінність кожної наступної одиниці блага падає і досягає нуля у точці повного насичення. Гранична корисність – корисність останньої одиниці у даному ряду споживчого блага. Економічна концепція, що базується на дослідженні граничних величин, одержала назву маржиналізму.

Необхідно розрізняти загальну та граничну корисність. У міру зростання обсягу споживання загальна зростає, тоді як гранична – спадає.

Закон граничної корисності має велике значення як при організації виробництва блага, так і в споживацькій поведінці людей. Уявлення про спадаючу граничну корисність лежить в основі пояснення закону попиту.