Теорія національного доходу цілком базується на теорії вартості і вченні про відтворення суспільного продукту. Оскільки в основу досліджуваної версії політекономії, що вивчається, покладена трудова теорія вартості і вчення про додаткову вартість К. Маркса, то і теорія національного доходу повинна має бути розглянута в контексті вже прийнятих теоретичних положень.
Національний дохід являє собою нову вартість, створену у всьому суспільному виробництві, впродовж певного періоду часу (звичайно одного року). Його величина дорівнює сумі вартості змінного капіталу і додаткової вартості, тобто (v+m). Національний дохід – частина вартості сукупного (валового) суспільного продукту, що залишається після відрахування з його вартості спожитого постійного капіталу (с). При розширеному відтворенні національний дохід за натурально-речовинним складом містить у собі предмети поточного споживання капіталістів і найманих робітників, а також додатково вироблені засоби виробництва і предмети споживання, необхідні для формування додаткового постійного і змінного капіталів.
Чистий дохід (m) являє собою частину національного доходу, що залишається після відрахування з його вартості змінного капіталу (фонду заробітної плати). За величиною він дорівнює додатковій вартості.
Національний дохід, відповідно до теорії відтворення суспільного продукту К. Маркса, створюється в сфері матеріального виробництва, тобто в тих галузях економіки, де утворюється вартість і додаткова вартість. До цих галузей відносяться: видобувна й обробна промисловість, будівництво, транспорт, сільське господарство, а також торгівля і суспільне харчування, але тільки в тій мірі, в якій вони завершують процес виробництва в сфері обігу (наприклад, збереження споживної вартості товарів, їх розфасовка, упаковка та ін.). Таким чином, національний доход створюється працівниками сфери матеріального виробництва, праця яких з цієї причини є продуктивною. У той же час праця працівників невиробничої сфери, якою б вона не була необхідною для суспільства, відповідно до теорії К. Маркса, національного доходу не створює. Праця працівників невиробничої сфери (вчителів, лікарів, діячів літератури, мистецтва та ін.) оплачується з первинних доходів основних класів капіталістичного суспільства, тобто з заробітної плати найманих робітників і з прибутку різних груп капіталістів, які привласнюють додаткову вартість. З усього вище зазначеного випливає, що:
Продуктивна праця при капіталізмі– це праця, що створює додаткову вартість.
Непродуктивна праця при капіталізмі– це корисна діяльність людини, у результаті якої додаткова вартість не створюється.
Рівень національного доходу залежить від ряду факторів. По-перше, від кількості праці, що застосовується в сфері матеріального виробництва – при зростанні чисельності працівників зайнятих у цій сфері, збільшенні тривалості робочого дня, підвищенні інтенсивності праці, національний дохід збільшується і навпаки. По-друге, від змін у рівні продуктивності праці працівників сфери матеріального виробництва – при підвищенні продуктивності праці зростає фізичний обсяг національного доходу (кількість вироблених споживних вартостей), що означає зростання національного доходу і навпаки. По-третє, фактором зростання національного доходу є економія на постійному капіталі або ефект масштабу виробництва.
Показники рівня (величини) і темпів зростання реального національного доходу є важливішими показниками, що характеризують стан і розвиток економіки країни, добробут її народу. Так, наприклад, з підвищенням реального національного доходу у населення країни з'являється можливість отримувати більшу кількість і кращих за якістю різноманітних товарів і послуг, унаслідок чого рівень життя населення в країні підвищується. І навпаки, коли рівень реального національного доходу зменшується, матиме місце зворотна тенденція.
