Національний дохід безперервно відтворюється. У цьому русі виділяють такі фази: виробництво, розподіл, перерозподіл і кінцеве використання. Фази відтворення національного доходу наведені на рис. 14.1.
Первинний розподіл національного доходу визначається пануючими відносинами власності на засоби виробництва. Капіталісти – власники засобів виробництва – привласнюють весь чистий дохід суспільства, тобто додаткову вартість, яка розподіляється між різними їх групами. Робітничий клас отримує заробітну плату. Її частка в національному доході обмежена вартістю робочої сили. З розвитком капіталізму, як стверджують прибічники теорії К. Маркса, частка доходу робітничого класу у національному доході зменшується.
Тим часом емпіричні дослідження показують, що висновки теорії К. Маркса про зниження частки заробітної плати у національному доході на практиці не завжди підтверджуються. Так, у 1927 р. американський економіст П. Дуглас помітив, що розподіл національного доходу між капіталом і працею майже не змінюється в часі. Далі, спільно з математиком Ч. Коббом, йому вдалося встановити виробничу функцію, яка віддзеркалює економічну тенденцію до сталості частки капіталу і праці в національному доході. Надалі, як стверджує Менк’ю Н. Г., широке використання виробничої функції Кобба-Дугласа в наукових і практичних розробках переконало багатьох економістів у тому, що вона адекватно відбиває дану економічну тенденцію. Однак, вже у ХХI столітті західні економісти все частіше висловлюють сумніви щодо існування визначеної П. Дугласом тенденції.
Після первісного розподілу національного доходу відбувається його перерозподіл. Капіталісти і робітники користуються платними послугами, що задовольняють їхні особисті потреби (послуги лікарів, вчителів, юристів, працівників культури та ін.). Особи, що надають послуги, тобто зайняті в невиробничій сфері, одержують плату за свої послуги з первісних доходів основних класів суспільства і тому їхні доходи є вже вторинними доходами.
І. Виробництво ІІ. Розподіл ІІІ. Перерозподіл ІV. Кінцеве
використання
Рис. 14.1 Фази відтворення національного доходу
Велику роль у перерозподілі національного доходу відіграє держава, яка проводить відповідну податково-бюджетну і грошово-кредитну політику. У державний бюджет через податкову систему потрапляє значна частина доходів населення як капіталістів, так і найманих робітників. Після цього різними каналами, у тому числі через систему державних замовлень на виробництво озброєння, чимала частина коштів бюджету знову повертається окремим групам капіталістів.
На початку ХХ століття в державні бюджети капіталістичних країн надходило від 3% до 5% національного доходу. В сучасних умовах через державний бюджет у середньому перерозподіляється до 55% національного доходу.
Одним із поширених засобів перерозподілу національного доходу на користь класу капіталістів є інфляція, особливо непередбачена інфляція. Вона скорочує реальні доходи значної частини населення країни (насамперед тої частки населення, яка отримує фіксовані доходи), але в той же час підвищує реальні доходи окремих капіталістів. Крім того, до кола засобів перерозподілу національного доходу відносяться і державні позики. Держава через кредити надає їх на пільгових умовах окремим групам капіталістів і таким чином перерозподіляє національний доход на користь усього класу капіталістів.
Таким чином, розподіл і перерозподіл національного доходу в капіталістичному суспільстві має класовий характер і має за мету забезпечення інтересів експлуататорських класів капіталістичного суспільства.
Розподілений і перерозподілений національний дохід надходить у сферу кінцевого споживання, яка представлена фондом споживання і фондом нагромадження.
Фонд споживання – це частка національного доходу, що використовується для задоволення матеріальних і культурних потреб членів суспільства.
При цьому певна частка фонду споживання надходить в особисте споживання найманих робітників, зайнятих як у сфері матеріального виробництва, так і у невиробничій сфері. Однак значна частка фонду споживання привласнюється експлуататорськими класами.
У сучасних умовах значна частка фонду споживання витрачається державою на мілітаризацію економіки, на фінансування величезних армій, що розташовані в своїй країні та за її межами.
Крім того, вагому частку фонду споживання поглинають чисті витрати обігу, у тому числі витрати на рекламу, які неухильно зростають.
Інша частина перерозподіленого національного доходу, як уже було зазначено, спрямовується у фонд нагромадження капіталістичних країн, тобто витрачається з метою нагромадження капіталу – на розширене відтворення.
Фонд нагромадження– це частка національного доходу, призначена для розширення суспільного виробництва, тобто для збільшення виробничих і невиробничих фондів, оборотних коштів, а також для створення страхових запасів і резервів суспільства.
Ступінь інтенсивності нагромадження капіталу залежить від ряду обставин і, насамперед, від фази циклу, в якій знаходиться економіка країни. Так у фазі економічного підйому частка національного доходу, що нагромаджується, зростає, а у фазі економічної кризи – скорочується. Більш того, у фазі кризи нагромадження може зовсім припинитися або навіть стати від’ємним.
Розмір нагромадження визначається нормою нагромадження, тобто відношенням частки національного доходу, яка нагромаджується, до всієї його величини. Чим більше є норма нагромадження, тим більшою буде частка додаткової вартості, що перетворюється у додатковий капітал. Крім того, при незмінній нормі нагромадження, на абсолютну величину нагромадження національного доходу впливають і інші чинники: фаза економічного циклу, інвестиційна політика держави, дефіцит державного бюджету, державний борг та ін. Протиріччя капіталізму обмежують можливості нагромадження в порівнянні з потребами суспільства і з досягнутим рівнем розвитку продуктивних сил. В умовах капіталізму тенденція продуктивних сил до необмеженого розвитку вступає в протиріччя з вузькими рамками капіталістичних виробничих відносин, що базуються на капіталістичній приватній власності на засоби виробництва.
