Товарів у ціну виробництва.

Для кожного індивідуального капіталу, якщо розглядати його певною мірою як відокремлений від інших капіталів, додаткова вартість і прибуток за своєю суттю є одне й те ж саме, тобто – результат праці зайнятих на даному підприємстві робітників. Тому вони й не відрізняються одне від одного за своєю величиною.

Відмінність між ними існує лише за формою: додаткова вартість в якості прибутку представляється результатом руху всього капіталу.

Відповідно до цього відносні величини додаткової вартості виражають у одному випадку (в m') додаткову вартість як таку, що виміряна змінним капіталом, у другому випадку (в р') – додаткову вартість як таку, що виміряна всім авансованим капіталом.

Дія розглянутих вище факторів, що впливають на норму прибутку, призводитиме до того, що рівновеликі капітали завдяки особливостям свого виробництва і обігу приводитимуть у рух різні маси найманої праці, а відтак – мають приносити різні за своєю величиною маси додаткової вартості (прибутку). Відповідно зміняться і будуть різними для рівновеликих капіталів і норми прибутку.

Що стосується норми додаткової вартості, то вона встановлюється в кожному даному суспільстві більш-менш однаковою (якщо не рахувати випадків отримання окремими капіталістами надлишкової додаткової вартості або збільшення виробництва абсолютної додаткової вартості завдяки випадкам збільшення за певних умов окремими капіталістами робочого дня для своїх робітників). Це відбувається тому, що існує певна єдність ринку робочої сили ринку одного і того ж товару, який має одну і ту ж споживну вартість – здатність творити додаткову вартість. Робітники на цьому ринку конкурують між собою за кращі умови застосування своєї робочої сили, намагаючись уникнути гірших умов. У випадку надмірної експлуатації своєї робочої сили, робітники можуть звільнятись з такого підприємства і в такого капіталіста можуть виникати труднощі з забезпеченням виробництва робочою силою, особливо кваліфікованою і дисциплінованою. Це може, в свою чергу, викликати такі зміни у виробничому процесі, що можуть призвести до зростання витрат виробництва, падіння якості продукції та ін. Щоб не розоритись – капіталіст вимушений йти на компроміс з робітниками. У випадку ж низького ступеня експлуатації на підприємстві, його власник рано чи пізно стане перед вибором: або розоритись, або підвищити ступінь експлуатації до середнього рівня в даному суспільстві. Таким чином, завдяки конкуренції між робітниками, яка здійснюється шляхом вільного перетікання робочої сили з підприємства на підприємство, з галузі в галузь, відбувається формування єдиної норми додаткової вартості.

Якщо тепер ми, крім усього цього, приймемо до уваги взаємодію, взаємний вплив капіталів один на другого у конкурентній боротьбі між ними (особливо в процесі реалізації додаткової вартості, набуття нею грошової форми свого існування), то ми зможемо виявити таке.

1. Додаткова вартість знаходиться також у відносинах не тільки зі «своїм» капіталом, але й з іншими капіталами як даної галузі виробництва, так і з капіталами всіх інших галузей .

2. У процесі свого виявлення на поверхні суспільства додаткова вартість, створена на кожному з даних підприємств, може бути або збільшена, або зменшена. В результаті виникнення такої невідповідності абсолютних величин додаткової вартості тареалізованого прибутку на кожному з цих підприємств відбудуться також зміни відносних величин прибутку, тобто норми прибутку.

3. Якщо дія різних факторів на кожному з підприємств могла б зумовлювати вельми суттєві розбіжності в абсолютних величинах прибутків на рівновеликі капітали (а також відповідно і у відносних їх величинах, тобто в нормах прибутку), то вплив індивідуальних капіталів один на одного викличе протилежний рух – до вирівнювання прибутків на рівновеликі капітали, до вирівнювання індивідуальних норм прибутку в певні середні норми для окремих галузей, для економіки в цілому.

Прийнявши певні теоретичні передумови, розглянемо ці процеси на прикладах.

Щоб не ускладнювати пояснення, припустимо, що весь авансований капітал повністю зношується, а значить і повністю переносить свою вартість на продукт протягом року. Хоч на різних фабриках, наприклад, текстильних, органічна будова капіталу може бути різною, ми будемо вважати, що існує єдина середня для цієї галузі органічна будова капіталу (те ж саме і для інших галузей виробництва). Будемо також брати до уваги, що окремі галузі виробництва відрізняються з точки зору факторів, що впливають на норму прибутку, лише одним із них (наприклад, будовою капіталу), а вплив усіх інших факторів буде вважатись однаковим.

При однаковій дії всіх інших факторів рівновеликі капітали будуть приносити різні маси додаткової вартості в залежності від різниці у їх органічній будові. Адже, чим нижча органічна будова капіталу, тим більша в ньому питома вага змінного капіталу, тим більшу масу найманої праці приводитиме в рух такий капітал у порівнянні з капіталом високої органічної будови, тим більша маса додаткової вартості випаде на його частину. І навпаки, рівновеликий капітал з високою органічною будовою приводитиме в рух меншу масу найманої праці і на його долю випаде менша маса додаткової вартості. Відповідно будуть різнитися між собою і норми прибутку. Такий стан речей вступає у протиріччя з намаганнями капіталістів отримувати максимально можливий прибуток. Протиріччя це вирішується для капіталістів малоприбуткових галузей шляхом пошуків місць для більш прибуткового застосування своїх капіталів, шляхом конкуренції за таке їх використовування.

Існує внутрішньогалузева і міжгалузева конкуренція за більш прибуткове використовування капіталів.

Внутрішньогалузева конкуренція – це, перш за все, конкуренція між капіталами однієї і тієї ж галузі за забезпечення умов виробництва надлишкової додаткової вартості. Надлишкова додаткова вартість утворюється як різниця між суспільною (ринковою) та індивідуальною вартістю товарів на підприємствах, які застосовують нову техніку, технологію, організацію і т. ін. Природа надлишкової додаткової вартості таметоди її виробництва – кооперація, мануфактура, машинне виробництво – детально розглянуті в темі «Капітал і наймана праця». Перед цим так само детально розглядалась природа суспільної вартості товарів, умови, що визначають її величину. Проте незрозумілим залишилось питання: як саме формується суспільна вартість товарів і які особливості цього процесу?

Дослідження внутрішньогалузевої конкуренції дозволяє нам знайти відповіді на ці питання.

Величина суспільної вартості, яка визначається суспільно-необхідним робочим часом, уже була предметом нашого аналізу. Суспільно-необхідними витратами праці на ринку будуть визнані витрати праці тієї групи виробників, яка виробляє основну масу продукції даного виду. Тобто, ринкова вартість буде наближатись до індивідуальної вартості продукції, що виробляється на підприємствах саме цієї групи виробників.

Розглядаючи свого часу характеристику простої, випадкової або одиничної форми вартості (а саме кількісну визначеність відносної форми вартості), ми також з’ясували, що, з одного боку, в основі зміни мінових пропорцій товарів лежать зміни їх вартостей (як вартості товару, що знаходиться у відносній формі вартості, так і вартості товару-еквівалента). З цієї причини зміна відносного виразу величини вартості першого товару через певну кількість одиниць другого товару може відбуватись навіть без зміни вартості першого товару: для цього достатні тільки зміни у вартості товару-еквівалента. Наприклад: основою обміну 20 аршин полотна на 1 сюртук є рівна кількість праці, необхідна для їх виробництва. У цьому випадку 1 сюртук – це відносна величина вартості 20 аршин полотна. Якщо кількість праці, необхідна для виготовлення сюртука зменшиться вдвоє, а абсолютна вартість полотна не зміниться – величина відносної вартості полотна зросте вдвічі: за нього даватимуть 2 сюртуки. Відносний вираз вартості полотна в грошах, як відомо, називається ціною. Змінюватись ціна полотна може як у зв'язку зі зміною величини вартості полотна, так і без зміни цієї величини: достатньо для цього лише зміни вартості золота. Якщо вартість золота знизилась би в два рази, то ціна полотна (вартість якого не змінилась) зросла б у два рази. Про такий рух ціни економісти кажуть, що відбувається «коливання ціни відносно вартості» і називають його в підручниках «механізмом дії закону вартості».

Аналіз внутрішньогалузевої конкуренції дозволяє виявити й інші причини, які викликають коливання ринкової ціни відносно ринкової вартості товару. Тут проявляється вплив цих причин самого різноманітного характеру як через зміни попиту на товари так і зміни у їх пропозиції.

Зміни попиту і пропозиції впливають на ціни товарів, проте безпосередньо не впливають на їх вартість. Повинні пройти зміни в процесі виробництва товарів, щоб змінилась їх вартість.

Наприклад, 20 аршин полотна =10 фунтів. Основою такого обміну є рівна кількість суспільної праці, яка втілена в ці кількості полотна і грошового металу. Коли (при незмінній вартості грошового металу) з яких-небудь, навіть випадкових, причин зросте попит на даний товар, або ж зменшиться його пропозиція, то це означає, що люди готові заплатити за дану кількість полотна, наприклад, 15 фунтів, у яких втілено в 1,5 рази більше праці, ніж у полотні. Ця різниця між ціною товару і його вартістю утворить надприбуток. Його наявність буде сприяти подальшим змінам у процесі виробництва полотна. Виробництво полотна почне зростати. Адже за таких умов виробництво стане прибутковим навіть для багатьох з тих, які були на межі банкрутства. Величина вартості полотна може зрости, оскільки суспільно-нормальними умовами виробництва можуть стати умови групи виробників, у яких більші в порівнянні з нормальними витрати праці на аршин полотна. Якщо ж, навпаки, з якихось причин попит на полотно скоротиться або пропозиція зросте, то це означатиме, що люди готові заплатити за дану кількість полотна лише, наприклад, 8 фунтів. Різниця між ціною і вартістю стане від'ємною, 1/5 вартості полотна не зможе перетворитись на гроші та виробництво полотна для значної маси капіталістів може стати збитковим. Виробництво полотна почне скорочуватись і певна частина капіталістів перестане займатись виготовленням полотна. Величина вартості полотна почне падати, оскільки суспільно-нормальними умовами виробництва можуть стати умови групи виробників, у яких менші в порівнянні з нормальними витрати праці на аршин полотна. Так відбувається процес формування, зміни суспільної (ринкової) вартості товарів.

Методами внутрішньогалузевої конкуренції за більшу норму прибутку, за надприбуток стають, як відзначалось, застосування нової техніки, технології, організації і т. ін. У тих капіталістів, які застосовують подібні новинки, індивідуальна вартість товарів буде нижчою суспільної (ринкової) вартості, яку їм компенсує ринок у вигляді вигідних для них цін. Надприбуток, який виникає в капіталістичних виробників якої-небудь галузі виробництва у вигляді різниці між ринковою та індивідуальною вартістю їх товарів, носить тимчасовий характер. Він може зникнути для них у результаті намагання інших капіталістів скористатися вигодами від оновлення техніки, технології. Впровадження новинок усе більшою масою виробників означатиме зростання продуктивної сили праці в галузі, що призведе до зростання пропозиції товарів на ринку і зниження цін. Певна частина слабших виробників перестане займатись виробництвом даного товару або збанкрутує. Як тільки основна маса виробників завершить оновлення свого капіталу на новій технічній основі, умови виробництва на підприємствах тих капіталістів, які були лідерами, стануть суспільно-нормальними, індивідуальна вартість їх товарів зрівняється з суспільною (ринковою) вартістю і надприбуток для них зникне. З'являться нові лідери і почнуть отримувати надприбуток, конкуренція продовжуватиметься. Таким чином гонитва за надприбутком стає потужним стимулом розвитку науково-технічного прогресу в капіталістичному виробництві.

Розглядаючи специфікуколивання цін відносно вартості при капіталізмі, необхідно більш детально дослідити інші обставини, що впливають на зміни попиту на товари і їх пропозицію. Мова йде про значний вплив на співвідношення попиту на товари і їх пропозиції міжгалузевої конкуренції капіталів за своє більш прибуткове застосування, яка відбувається у формі переливу капіталу з однієї галузі в інші.

Історія дає нам багато свідчень про те, що з найдавніших часів існувала якась конкретна для кожних умов, місця і часу середня норма прибутку, на яку орієнтувався спочатку купецький, а згодом промисловий і торговий капітали. Коли капітал став розвиватись на своїй власній основі, яку він сам і створив, тобто на засадах крупного машинного виробництва, проникнення його в інші галузі забезпечувалось лише в тому разі, якщо існували підстави очікувати тут максимальний прибуток на кожну одиницю витраченого капіталу. З часом, у результаті проникнення в нові галузі капіталістів із інших сфер, норма прибутку у цій галузі знижувалась до середнього рівня.

Конкуренція капіталів різних галузей у формі їх міграції з галузі в галузь забезпечує встановлення таких пропорцій у розподілі капіталів між різними галузями, при яких рівновеликі авансовані капітали, незалежно від їх органічної будови і швидкості обороту, приноситимуть у середньому однаковий прибуток.

Ця конкуренція призводить до встановлення таких середніх цін, які забезпечують капіталам різних галузей однакову, загальну середню норму прибутку. Саме такі середні ціни товарів як продуктів капіталу К. Маркс назвав цінами виробництва завдяки яким при капіталізмі відбувається коливання ринкових цін.

Щоб отримати уяву про формування структури таких цін, розглянемо цей процес на прикладі, що наведений в таблиці 9.1.

На прикладі довільно взятих даних за допомогою цієї таблиці можна розглянути кількісні співвідношення між додатковою вартістю і прибутком, що в процесі міжгалузевої конкуренції перетворюється в середній прибуток; між вартістю і ціною виробництва. У кожній з п'яти галузей застосовані рівні за величиною обсягу капіталу, відсутня різниця між авансованим і спожитим капіталом, однакова швидкість обороту. Відрізняються ці капітали тільки різною органічною будовою.

Таблиця 9.1

При різній органічній будові капіталів однакові за величиною капітали різних галузей приводитимуть у рух різні маси робочої сили і відповідно приноситимуть різні маси додаткової вартості, що зумовить різні галузеві норми прибутку.

Частина капіталістів з малоприбуткових галузей почне залишати ці галузі та шукати більш прибуткового застосування своїх капіталів. У результаті цього тут відбудеться скорочення обсягів виробництва і, відповідно, зменшення пропозиції відносно існуючого попиту. Ціни на товари цих галузей почнуть зростати, а разом з цінами у цих галузях зростатимуть норми прибутку.

Наплив нових капіталів до високоприбуткових галузей призведе до збільшення тут обсягів виробництва і, відповідно до зростання пропозиції відносно існуючого попиту. Ціни на товари цих галузей почнуть падати, а разом з цінами в цих галузях знизяться норми прибутку.

У результаті міжгалузевих переливів капіталів сформується єдина для всіх галузей середня норма прибутку. Оскільки в своїх оцінках прибутковості застосування капіталу в тій чи іншій галузі капіталісти керуються своїми очікуваннями прибутку з кожної одиниці капіталу, але не зі спожитого, а зі всього авансованого капіталу, то середня норма прибутку з розрахунку на весь авансований капітал стане звичайним явищем у всіх галузях. У результаті такої конкуренції вся маса виробленої додаткової вартості розподілиться між капіталістами різних галузей за принципом: рівний прибуток на рівновеликий авансований капітал.

Така конкуренція перетворює вартість товарів у їх ціну виробництва, яка складається з витрат виробництва плюс середній прибуток з розрахунку на весь авансований капітал.

В основі змін індивідуальних ринкових цін окремих капіталістів тепер будуть лежати ціни виробництва, в основі коливань яких, у свою чергу, лежатимуть зміни величин вартості товарів. Внутрішньогалузеві відхилення середнього прибутку від додаткової вартості, як і відхилення цін виробництва від вартості, взаємно погашаються. Якщо виходити з прийнятих нами методологічних допущень, то сума середнього прибутку в суспільстві дорівнює сумі додаткової вартості, як і сума цін виробництва дорівнює сумі вартостей товарів.

При цьому ми повинні взяти до уваги, що не вся маса виробленої в суспільстві додаткової вартості бере участь у перетворенні в середній прибуток. Значна частина її може зверх середньої норми привласнюватись певний час окремими групами капіталістів у вигляді надприбутку, який може бути двох видів:

- Перший – виникає тоді, коли індивідуальна ціна (вартість) нижча у порівнянні з середньою в галузі.

- Другий – коли органічна будова капіталу в галузі нижча, ніж середня в суспільстві.

У промисловості ці види надприбутку носять тимчасовий характер. Перший, як ми з’ясували, видаляється внутрішньогалузевою, а другий – міжгалузевою конкуренцією. Значна частина надприбутків такого виду, як ми побачимо це в наступних темах курсу, може завдяки наявності різного виду монополій носити сталий характер. Загальний висновок з цього питання слідуюче: розглядаючи дану проблему, ми дізнались про те, яким саме чином у процесі конкурентної боротьби капіталів ринкова ціна товару визначається не тільки його вартістю, але й вартістю всіх інших товарів.