Для оцінки індивідуальної (застосовувану конкретно для даного інвестиційного проекту) ставки дисконту звичайно застосовують два альтернативні методи - так звану «модель оцінки капітальних активів» (capital assets pricing model) і метод кумулятивної побудови ставки дисконту. Модель оцінки капітальних активів («модель оцінки фінансових активів») передбачає таку структуру індивідуальної ставки дисконту (i) по проекту (як сама ця ставка, так і всі її складові беруться в розрахунку на один період - рік, квартал, місяць - залежно від того, який розмір одиничного періоду t в конкретному інвестиційному розрахунку):
i = R + β * (Rm-R) + y + x, (8.1)
де Rm - середня дохідність нессудних інвестицій в економіці (оцінюється за середньої прибутковості акцій на фондовому ринку);
R - номінальна безризикова ставка позичкового відсотка;
(Rm - R) - ринкова премія за ризик нессудного інвестування при відсутності безумовних боргових зобов'язань позичальника;
у - додаткова премія за ризик інвестування в закриту компанію, якщо інвестиційний (інноваційний) проект здійснюється саме такою фірмою;
х - додаткова премія за ризик інвестування в малий бізнес, якщо реалізує інвестиційний (інноваційний) проект (ІНП) інноваційне підприємство (ІП) є малим (обидві зазначені додаткові премії зазвичай виставляють на рівні до 5%);
β - коефіцієнт (для скорочення званий іноді коефіцієнтом «бета»), що вимірює відносний рівень специфічних ризиків розглянутого проекту в порівнянні з середніми ризиками інвестиційних проектів того ж типу (ризикованості акцій даного ІП порівняно з ризикованістю акцій на фондовому ринку в цілому, ризикованості доходів по даної продуктової лінії в порівнянні з продуктами, які є найбільш близькими аналогами).
Ставку дисконту розраховують за наведеною вище формулою, якщо головними факторами ризику для ІНП є ризики зовнішнього середовища, тобто галузевий ризик (ризик конкуренції, мінливості попиту, кон'юнктури пропозиції необхідних покупних ресурсів, ризик контрактації з типовими для галузі контрагентами) і ризик країни. Галузевий ризик при цьому відображається коефіцієнтом β, а країновий ризик - середньоринковою прибутковістю Rm, а також самої безризиковою ставкою R, якщо її встановлюють на рівні середньозваженої дохідності до погашення державних довгострокових облігацій.
Величини Rm і R характеризують ризик країни в тій мірі, в якій загальний рівень поточних цін на акції та довгострокові державні облігації різних випусків підвищується при зменшенні ризику країни в сприйнятті інвесторів (тоді показники Rm і R відповідно падають) і знижується в іншому випадку (збільшуючи значення Rm і R).
Якщо номінальну безризикову ставку R неможливо встановити як величину, що спостерігається на ринку довгострокових державних облігацій (Коли, наприклад, довгострокових державних облігацій, що обертаються на ринку, просто немає або вони є, але номіновані в іноземній валюті, у той час як грошові потоки по ІНП сплановані в грн), то цю ставку розраховують за формулою Фішера на основі суми середньорічних очікуваних за період t (відповідний терміну ІНП) реальної безризикової ставки відсотка та інфляційних очікувань:
R = r + s + r * s, (8.2)
r - реальна (без урахування компенсації за інфляцію) безризикова ставка позичкового відсотка (ставка реальної дохідності позичок, «очищена» від ілюзорних доходів, всього лише покривають інфляційне зростання цін);
s - інфляційні очікування за період t (середні за термін Т корисного життя проекту; підкреслимо, що релевантними, тобто відносяться до справи, тут є саме інфляційні очікування стосовно майбутніх грошових потоків, а не фактично мала місце інфляція).
Визначати номінальну безризикову ставку позикового відсотка за фактично має місце ринковою ставкою прибутковості довгострокових державних облігацій рекомендується тоді, коли економіка стабільна, а ринок капіталу (зокрема, ринок довгострокових державних облігацій) досить конкурентний (найголовніше: на ньому має бути багато учасників і операторів без явних цінових лідерів) і знаходиться в стані, близькому до рівноваги. Саме в цих умовах ставка прибутковості за довгостроковими державними облігаціями дійсно забезпечує і отримання певної позитивної реальної ставки відсотка, і покриття інфляції. Причому як сама зазначена ставка прибутковості, так і її відповідність реальну ставку відсотка і інфляції можуть бути поширені на майбутнє (екстрапольовані) так, що фактична прибутковість на ринку державних довгострокових облігацій відобразить та очікування з приводу майбутніх реальної ставки відсотка та інфляції.
Якщо економічна ситуація в країні не дозволяє подібним чином розглядати фактичну ринкову ставку дохідності державних облігацій (в першу чергу через не стабілізовану інфляцію, яка, як це очевидно, буде мінятися), то реальну ставку позичкового відсотка та інфляційні очікування доводиться аналізувати і визначати окремо, в тому числі спираючись на більш надійний прогноз хоча б одного з цих значень. Первинним є визначення інфляційних очікувань. Темп S очікуваної інфляції (у середньому за період Т, що залишається до кінця корисного життя інвестиційного проекту) може бути взятий з прогнозів, які робляться будь-якими вселяючими довіру (неполітизованими) дослідними центрами. Може також оцінюватися власними силами тими, хто складає техніко-економічне обгрунтування за проектом.
Нарешті, інфляційні очікування, які використовуються в інвестиційних розрахунках, можуть базуватися на офіційному прогнозі очікуваної інфляції, який оголошуються Урядом і закладається їм в наданий парламенту проект державного бюджету, з урахуванням коригування цього показника в прийнятому бюджеті (для аналізу більш довгострокових проектів можна ґрунтуватися на офіційних урядових прогнозах соціально-економічного розвитку). Такі прогнози інфляції в усьому світі мають тенденцію до її заниження, що пояснюється спробами урядів за допомогою оптимістичних прогнозів інфляції надати занижений вплив (у порядку своєрідною «зворотного зв'язку») на фактичну майбутню інфляцію. Має в дійсності місце реальну безризикову ставку позичкового відсотка слід було б приблизно оцінювати одним з двох можливих способів:
1. Беручи за неї ринкову ставку дохідності за найбільш короткостроковими державними облігаціями (у перерахунку на необхідний більш тривалий період «кроку» t), маючи на увазі, що за досить короткий термін обігу таких облігацій інфляція просто не встигає суттєво позначитися.
2. Прирівнюючи її до рентабельності операцій на ринках, тих порівняно безризикових (спираються на ємний попит) товарів та послуг, де вітчизняна економіка вже встигла інтегруватися у світові ринки цих товарів і послуг (тобто де відкритий за ними для імпорту конкурентний внутрішній ринок поєднується з активним експортом тих самих товарів і послуг за кордон). Фактична дохідність на цих ринках відобразить як реальну ставку відсотка що давно стабілізувалася в промислово розвинених країнах світу (на рівні 1-2%), так і сучасну специфіку ефективності щодо безризикових капіталовкладень у вітчизняній економіці (можливо, зазначеними товарами і послугами зараз в нашій країні є спиртні напої, продовольчі та лікарські товари першої необхідності, паливно-мастильні матеріали, ремонтні послуги за деякими побутовими товарами тривалого користування).
