Тема 1. Особистісно-орієнтована освіта: традиційні та інноваційні методи навчання у виші
Класифікація методів навчання. Традиційна класифікація (Перовський Н. П., Лордкіпанідзе Г. А.). Практичні методи: досвід, вправи, навчальна практика та ін.; наочні: ілюстрація, демонстрація, спостереження та ін.; словесні пояснення: розповідь, бесіда, інструктаж, лекція, дискусія та ін.; робота з книгою: читання, конспектування, цитування, складання плану, реферування; відеометоди: перегляд, навчання через Інтернет, контроль.
Функції методів навчання. Активні методи навчання. Методи вибору, прогнозування інноваційних процесів. Метод, методика, технологія. Пошук ідей, прийоми інноваційних процесів. Методи вибору і прогнозування інновацій в освіті, критерії їх ефективності. Оновлення програмно-технологічного забезпечення навчального процесу. Програмно-технологічне забезпечення навчального і виховного процесів в установах різних типів. Інноваційні процеси як механізм забезпечення безперервного оновлення і розвитку. Сучасні моделі організації освітнього простору в установах різних типів. Програми, курси, підручники. Стандарти. Нові підходи до організації педагогічного процесу в ВНЗ і в школі. Підходи до навчання та їх вплив на культуру (системний, гуманістичний, диференційований, інформаційний, діяльнісний, компетентнісний, технологічний, кластерний). Шляхи впровадження інноваційних технологій навчання. Модульно-рейтингова технологія навчання. Модульно-розвивальна технологія навчання. Блочне навчання та його особливості. Активні методи навчання: сутність, поняття.
Класификація за типом пізнавальної діяльності (Лернер І.Н., Скаткін А. В.), 5 методів навчання: пояснювально-ілюстративний метод, репродуктивний метод, метод проблемного викладу, частково-пошуковий, або евристичний метод, дослідницький метод. Бінарні класифікації. Методи викладання: інформаційний; пояснювальний; пояснювально-спонукальний. За дидактичними цілями (Данилов В.А., Єсіпов П.Н.): методи, які сприяють первинному засвоєнню матеріалу (бесіда, читання книг); методи, які сприяють закріпленню і вдосконаленню знань (практика, вправи); спонукаючий. Активні методи навчання включають у себе: ігрове/соціальне/імітаційне моделювання; ділові ігри; аналіз конкретних ситуацій (кейси); метод активного соціологічного тестованого аналізу і контролю (МАСТАК), що відображає в лабораторних умовах хитросплетіння життєвих зіткнень.
Основні форми і методи навчання, що сприяють підвищенню якості навчання: рольові ігри, ділові ігри, семінари, повторювально-узагальнюючі уроки, конференції, диспути, діалоги, проблемне навчання, самостійна робота, захист рефератів, індивідуальна робота, доповіді, повідомлення; тестування, програмований контроль, дослідницька робота та ін.
Інтернет-орієнтовані педагогічні технології, зокрема, менторство. Парне навчання, наприклад, репетиція. Листування по електронній пошті, спілкування в чатах. Спільна творча робота. Обмін рецензіями на роботи один одного. Колективне навчання. Диспут. Доповідь (презентація).
Тема 2. Технології проблемного навчання. Проблемні методи
Сутність і особливості проблемного навчання. Місце проблемного навчання в педагогічних концепціях. Концептуальні основи проблемного навчання.
Функції проблемного навчання. Методи проблемного навчання залежно від способу подання навчального матеріалу (проблемних ситуацій) і ступеня активності учнів: метод монологічного викладу, розмірковуючий метод викладу, діалогічний метод викладу, евристичний метод навчання, дослідницький метод і метод програмованих завдань. Зміст проблемного питання, проблемного завдання і проблеми. Проблемна ситуація. Роль і місце проблемного навчання на різних етапах навчального процесу у вищій школі.
Створення проблемних ситуацій під час вивчення математики. Умови створення проблемних ситуацій. Способи розв’язання проблем: фронтальні, групові, індивідуальні. Способи створення проблемних ситуацій. Види діяльності викладачів і студентів під час проблемної лекції та проблемного семінару. Роль педагога в проблемному навчанні. Навчальна дискусія – один з методів проблемного навчання. Зустрічі з експертами. Десять дидактичних способів створення проблемних ситуацій, які можуть бути взяті педагогом за основу створення варіативної програми проблемного навчання. Основні характерні етапи проблемного навчання. Рівні повноти проблемного навчання. Умови ефективності проблемного навчання.
Тема 3. Загальна характеристика модульних і локальних педагогічних технологій
Поняття модульних технологій. Характеристика технології раннього навчання М. Зайцева, Г. Домана. Концептуальні положення технології розвитку творчої особистості, характеристика основних методів. Педагогічні технології в системі навчання предметам математичного циклу. Творчі лабораторії в освітніх закладах. Трансформація модульних педагогічних технологій в освітній галузі "Початкове навчання". Технологія створення "педагогічних майстерень".
Тема 4. Технології інтерактивного навчання і виховання
Концепція та технологія інтерактивного навчання. Етапи ІАН (інтерактивного навчання). Характеристика інтерактивного навчання. Здійснення інтерактивного навчання. Використання інтерактивних технологій навчання у ВНЗ. Використання ІКТ в інтерактивному навчанні студентів. Комплексне застосування інтерактивних засобів навчання. Інтерактивні технології навчання. Деякими інтерактивними технологіями і методами, через які можна впровадити інтерактивну модель навчання в рамках уроку є: робота в малих групах – у парах, ротаційних трійках, "два, чотири, разом"; метод каруселі; лекції з проблемним викладом; евристична бесіда; уроки семінари (у формі дискусій, дебатів); конференції; ділові ігри; використання засобів мультимедіа (комп’ютерні класи); технологія повноцінної співпраці; технологія моделювання, або метод проектів (швидше як позаурочна діяльність); Інтерактивні технології кооперативного навчання: навчання в парах; ротаційні (змінювані) трійки; два – чотири – всі разом; "карусель". Інтерактивні технології кооперативно-групового навчання: обговорення проблеми в загальному колі; "мікрофон"; незакінчені речення; мозковий штурм; навчаючи – учусь; кейс-метод; вирішення проблеми. Технології ситуативного моделювання: симуляції; спрощене судове слухання; розігрування ситуацій за ролями. Технології опрацювання дискусійних питань: метод-прес; "займи позицію"; "зміни позицію"; неперервна шкала думок; дискусія; дебати.
Освітні ініціативи Інтел в Україні. Програма Інтел® "Навчання для майбутнього" у світі та в Україні. Програма Інтел ISEF. Програма Інтел® "Шлях до успіху". Технологія ВікіВікі та її використання в навчальному процесі. Використання програмного продукту Skype в навчальній діяльності. Методика проведення Веб-занять та Веб-конференцій за допомогою програми Skype. Можливості Веб-конференцій, їх опції. Методика підготовки та проведення Веб-семінарів (вебінарів) у навчальному процесі. Особливості організації та здійснення дистанційного навчання.
Тема 5. Проектна технологія
Історія виникнення технології. Педагогічне проектування. Навчальне проектування, його етапи та форми. Основні вимоги, які висуває проектна технологія до її організації. Типи проектів. Дослідницькі проекти. Творчі. Ігрові. Інформаційні. Практико-орієнтовані.
За характером контактів проекти поділяються на внутрішні та міжнародні. За кількістю учасників – особистісні, парні та групові.
За тривалістю проведення проекти розрізняють короткодіючі (кілька уроків з програми одного предмета), середньої тривалості (від тижня до місяця), довготривалі (кілька місяців). Мішаний тип проекту.
Функції, які виконує вчитель під час організації навчального проектування.
Підвищення якості навчання на основі проектної діяльності. Проектна організація навчального процесу з використанням інформаційних технологій. Підготовка майбутніх учителів до роботи в телекомунікаційних освітніх проектах. Використання Веб-квестів у навчальному процесі. Активізація пізнавальної діяльності студентів на основі використання Веб-квестів. Організація самостійної роботи студентів за допомогою Веб-квестів. Можливі Інтернет-проекти.
Різновидом методу проектів є метод телекомунікаційних проектів. основні етапи роботи над проектом: організаційний; вибір та обговорення головної ідеї, цілей і завдань майбутнього проекту; обговорення методичних аспектів та організація роботи учнів; структурування проекту з виділенням підзадач для певних груп; робота над проектом; підбиття підсумків, оформлення результатів; презентація проекту.
"Моя Веб-сторінка", "Родове дерево", "Моя родослівна", "Зустріч з друзями", "Електронна газета". Стендові проекти (оформлення наочного матеріалу, тексту й ілюстрацій з допомогою засобів Microsoft Publisher): випуск щотижневих "Шкільних новин", рубрика: "Мережа – Internet". Проект грамота (диплом) переможцю будь-якого конкурсу або олімпіади. Титульна сторінка улюбленої книги. Афіша для кінотеатру про прем’єру фільму (спектаклю). Листівка або запрошення на свято для своїх друзів. Інтегровані проекти (форма–групова, використання мультимедіа коштів, програмно – технічного комплексу ACTIVboard): "Історичні корені української чарівної казки", "Сонячна система", "Космос", "Галактика", "Вулкани", "Цунамі", "Тваринний і рослинний світ", "Герб або емблема школи, спортивної команди", "Вітальна листівка", "Генеалогічне древо своєї сім’ї". Ребуси, кросворди з будь-якої теми. У процесі розробки проекту учнями використовуються різні інструментальні програмні засоби та додатки: системи програмування, системи обробки графіки, підготовки презентацій, текстові редактори, електронні таблиці, системи управління базою даних, засоби розробки Веб-сайтів та ін.
Тема 6. Сугестивна технологія
Деякі історичні віхи становлення та розвиткусугестивної технологіії. Основоположник сугестивної технології навчання – болгарський учений, лікар-психотерапевт Г. Лозанов. Трактування її як методу навчання, нової навчальної системи Г. Лозановим. Застосування сугестивної технології в США, Франції, Канаді, Угорщині. Використання згаданих напрямів в Україні (Одеса, Львів, Полтава, Рівне). Сугестивне управління працездатністю та енергетичними (психо-енерго-сугестивними) процесами як основне застосування сугестії на етапі засвоєння навчального матеріалу. Релаксація – один з методів інтенсифікації навчального процесу. Психоенергосугестія як складова частина сугестивної технології. Релаксаційні психотренінги як стимуляція працездатності, знімання втоми, мобілізація усіх психічних резервів.
Основна література:
1. Гончаров С. М. Сугестивні технології навчання в кредитно-модульній системі організації навчального процесу: Навчально-методичний посібник. – Рівне: НУВГП, 2008. – 118 с.
2. Лозанов Г. Основы сугестологии. – София, 1973. – 225 с.
3. Освітні технології: Навч.-метод. посіб. / О. М. Пєхота та ін.; за ред. О. М. Пєхоти. – К.: А.С.К., 2004. – 256 с.
4. Пальчевський С. С. Сугестопедагогіка: новітні освітні технології: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2005. – 351 с.
Тема 7. Превентивні тренінгові технології
Соціальні передумови зростання кількості учнів з девіантною поведінкою.
Сутність превентивного виховання школярів. Діагностика у превентивній роботі з учнівською молоддю. Методи превентивного виховання. Методи превентивного виховання школярів. Рольова гра. Дискусія в класі. Функції превентивного виховання. Діагностично-прогностична. Корекційно-реабілітаційна. Освітньо-консультативна. Організаційно-методична. Інтегровано-просвітницька. Досвід організації і впровадження просвітницької превентивної технології з популяризації норм здорового способу життя. Сучасні програми впровадження методу у навчальні, позашкільні заклади та мережу підліткових неформальних комунікацій. Роль лідера в превентивній роботі.Критерії ефективності превентивних технологій.
Тренінгові технології, консультування та підтримка розвитку особистих ресурсів лідера – рівного педагогу. Принципи та етапи технології соціального консультування. Технології соціальної терапії у практиці установ соціальної роботи. Поняття, сутність, принципи, види соціальної реабілітації. Технології соціальної реабілітації. Основні етапи реабілітаційної технології в процесі соціальної роботи. Складові технології соціальної реабілітації: форми, методи, прийоми.
Тема 8. Технології соціально-профілактичної роботи щодо жорстокого поводження з дітьми
Однією з організацій, що займається розробкою і розповсюдженням програм здорового способу життя дітей у багатьох країнах світу, є "Навички життя". Керівник LSI і автор однойменної програми д-р Бенджамін Е. Спрангер створив і впровадив національні програми на базі своєї в 27 країнах світу, у тому числі і Росії. Тренінг соціальних умінь або як навчитися не створювати собі проблеми застосовується в США для роботи з агресивними дітьми і підлітками, дослідженні, здійсненому Шнейдером. Моделювання як демонстрація особам, які не мають базових соціальних умінь, прикладів адекватної поведінки. Рольові ігри. Цей метод пропонує особам, які здійснюють тренінг соціальних умінь, представити себе в ситуації, коли потрібно реалізація базових умінь. Встановлення зворотного зв’язку. Соціальне прогнозування як метод у профілактичній роботі з агресивними дітьми Основні способи зниження агресивності дітей дошкільного віку: ігри, хоровий спів, участь в самодіяльності; творча діяльність (ліплення, малювання, переказ, придумування казок, створення віршів); пісочна терапія; казкотерапія, аутогенне тренування; вправи на стійкість до стресу. Основні методи соціальної роботи: вправи, вимоги, інформування, переконання, роз’яснення, драматизація, переклад, розв’язування ситуацій. Задля реалізації цих методів використовують тренінги, цикли занять, вуличну соціальну роботу, соціологічні дослідження, батьківські лекторії, школи молодого подружжя, клуби для вихованок інтернатів тощо. Для здійснення соціально-профілактичної роботи використовують такі основні технології: особистісно орієнтована та "рівний-рівному". В особистісно-орієнтованій технології використовуються методи та прийоми, що відповідають вимогам: діалогічність; діяльнісно-творчий характер; спрямованість на підтримку індивідуального розвитку дитини; надання дитині необхідного простору, свободи для прийняття самостійних рішень, творчості, вибору змісту й способів учіння та поведінки.
Основна література:
1. Григорович И. Синдром жестокого обращения с ребенком. Общие вопросы и физическое насилие. Учебное пособие для студентов и врачей. – Петрозаводск: Изд-во ПГУ, 2000. – 86 с.
2. Інтегрований курс соціально-педагогічної теорії і практики. Навч. посібник / За ред. І. М. Богданової. – Одеса: Пальміра, 2005. – 538 с.
3. Кравець В. Психологія сімейного життя: Навчальний підручник. – Тернопіль, 1995. – 696 с.
4. Помощь детям и подросткам, пострадавшим от жестокого обращения и коммерческой сексуальной эксплуатации. Методичискоє пособие. – М., 2005. – 152 с.
5. Технології соціально-педагогічної роботи: Навчальний підручник / За заг. ред. проф. А. Капської. – К., 2000. – 372 с.
6. Шимкене Ж. Осознанное родительство: Опыт, проблемы, перспективи (Рабочие материалы семинара). – К.: ДХФ, 2001. – 11 с.
Додаткова література:
7. Алексеева Л. С. Психологическая служба семьи в системе социальной работы // Семья в России. – 1994. – № 2. – С. 32.
8. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. – СПб.: Питер, 2001.
9. Бреслав Г. М. Эмоциональные особенности формирования личности в детстве. – М.: Педагогика, 1995.
10. Ватова Л. Как снизить агрессивность детей // Дошкольное воспитание. – 2003. – № 6. – С. 55-58.
11. Венгер А. Л. Психологическое консультирование и диагностика. – М.: Генезис, 2001.
12. Волкова Е. В. Скажем "нет!" агрессии! / Психологическая газета. – 2003. – № 5-6. – С. 17-21.
13. Дьяченко М. И., Кандыбович Л. А. Психологический словарь-справочник. – Минск: Харвест, М.: АСТ, 2001.
14. Иванова Л. Ю. Агрессивность, жестокость и отношение старшеклассником к их проявлениям. – М., 1993.
15. Копчёнова Е. Е. Что стоит за агрессивностью дошкольников // Психолог в детском саду. – 1999. – № 1. – С. 64-66.
16. Корнеева Е. Н. Если в семье конфликт. – Ярославль: Академия развития: Академия холдинг, 2001
17. Крюкова С. В., Слободяник Н. П. Удивляюсь, злюсь, боюсь, хвастаюсь и радуюсь. Программы эмоционального развития детей дошкольного и младшего школьного возраста: практическое пособие. – М.: Генезис, 2003.
18. Лютова Е. К., Монина Г. Б. Шпаргалка для взрослых. Психокоррекционная работа с гиперактивными, агрессивными, тревожными и аутичными детьми. – М.: Генезис, 2000.
19. Ле Шан Э. Когда ваш ребёнок сводит вас с ума. – М.: ВЛАДОС, 1990.
20. Обухова Л. Ф. Детская психология: теория, факты, проблемы. – М.: Тривола, 1995.
21. Паренс Г. Агрессия наших дней / Пер. с англ. – М.: Изд. дом "Форум", 1997
22. Раттер М. Помощь трудным детям: пер. с англ. / Под общ. ред. А. С. Спиваковской. – М.: Прогресс, 1987.
23. Социальная педагогика. Теория, методика, опыт исследования / Под ред. В. Д. Семёнова. – Свердловск, 1989.
24. Теория и практика социальной работы: проблемы, прогнозы, технологии / Отв. ред. Е. И. Холостова. – М.: РГСУ, 1992.
25. Смирнова Е. О., Хузеева Г. Р. Агрессивные дети // Дошкольное образование. – 2003. – № 5. – С. 62-67.
26. Смирнова Е. О., Хузеева Г. Р. Психологические особенности и варианты детской агрессивности // Вопросы психологии. – 2002. – № 1. – С. 17-26.
Тема 9. Компетентнісний підхід в освіті та інноваційні педагогічні технології
Складові поняття компетенції (знання, уміння, ставлення). Основні характеристики компетентності: багатофункціональність універсальність; об’ємність; надпредметність та багатомірність; інтелектуальна насиченість; дієвість; соціальність. Три типи компетенцій: 1. Професіональні. 2. Мобільні 3. Ключові.
Навчання в рамках модульного підходу, заснованого на компетенціях освітнього процесу на формування та розвиток ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості. Компетентнісний підхід переміщує акценти з процесу накопичення нормативно визначених знань, умінь і навичок у площину формування й розвитку в учнів здатності практично діяти і творчо застосовувати набуті знання і досвід у різних ситуаціях. Орієнтуються на особистісно орієнтовані і діяльнісні моделі навчання. Процес учіння наповнюється розвивальною функцією, інтегрованою характеристикою навчання.
Освітні системи сучасних розвинених країн одним із шляхів оновлення змісту освіти й навчальних технологій, узгодження їх із сучасними потребами інтеграції до єдиного європейського освітнього простору вважають орієнтацію навчальних програм на компетентнісний підхід та створення ефективних механізмів його запровадження. Умовний поділ на три етапи процесу становлення компетентнісного підходу. Перший етап (1960–70-ті роки ХХ століття) – поява у науковій літературі понять "компетентність", "компетенція", початок наукової роботи над виділенням та систематизацією різних видів компетентностей. Другий етап (1970–90-ті роки ХХ століття) – вдалося створити перелік ключових компетенцій (розгорнуте тлумачення терміну, список 39 компетентностей Джоном Равеном у книзі "Компетентність в сучасному суспільстві", категорії "готовності", "впевненості", "здатності", "відповідальності" людини). Третій етап (кінець 80-х – початок 90-х рр. ХХ ст.), спроба визначити компетентності як певний освітній результат, визнання досліджень у США, визначення трьох основних компонентів у компетентнісній освіті (формування знань, умінь і цінностей особистості), де компетенція – головна складова компетентнісно-орієнтованого навчання. Ієрархічна структура системи компетентностей в освіті. Рівні – ключові компетентності (міжпредметні та надпредметні компетентності), загальногалузеві компетентності, предметні компетентності. Перелік восьми ключових компетенцій для навчання упродовж життя, якими повинен володіти кожний європеєць, визначені як робочою групою по підготовці звіту Європейською радою в Стокгольмі та Єврокомісією: навички письма (компетенція в галузі рідної мови); базові компетентності в галузі математики, природничих наук та технологій (математична і фундаментальна природничо-наукова та технічна компетенції); іноземні мови (компетенція у сфері іноземних мов); використання інноваційних технологій, або інформаційні та комунікаційні технології (комп’ютерна компетенція); здатність та уміння навчатись (навчальна компетенція); соціальні навички (міжособистісна, міжкультурна та соціальна компетенції, а також громадянська компетенція); підприємницькі навички (компетенція підприємництва); загальна культура та етика (культурна компетенція).
Ключові компетентності в Україні, визначені як орієнтири для виявлення результативності освітнього процесу: навчальна, соціальна, компетентність з інформаційних та комунікаційних технологій, економічна (підприємницька), загальнокультурна, валеологічно-оздоровча та громадянська. МОН України, Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти у 2008 році розроблено "Комплекс нормативних документів для розроблення складових системи галузевих стандартів вищої освіти" (надалі – ГСВО), в основі нового покоління якого покладено компетентнісний підхід через формування нової системи діагностичних засобів із переходом від оцінки знань до оцінки компетенцій та визначення рівня компетентності в цілому. Педагогічні технології як дієвий засіб формування ключових компетенцій та сукупність методів навчання через призму релевантних ознак освітніх результатів, їх дієвості при визначенні якості вищої освіти.
Види ключових компетенцій за І. А. Зимньою:
компетенції пізнавальної діяльності: ставлення та розв’язання пізнавальних задач; нестандартність рішення; проблемні ситуації – їх створення і розв’язання; продуктивне й репродуктивне пізнання; дослідження, інтелектуальна діяльність; компетенції діяльності: гра, учіння, праця; засоби діяльності: планування, проектування, моделювання, прогнозування, дослідницька діяльність, орієнтування в різних видах діяльності; компетенції інформаційних технологій: отримання, опрацювання, подання інформації, перетворення її (читання, конспектування), масмедійні, мультимедійні технології, комп’ютерна грамотність; володіння електронною Інтернет-технологією.
Три основних групи компетенцій у класичній карті компетенцій управлінської і гуманітарної освіти: аналітичні, системні та комунікативні.
Системні компетенції характерні для будь-якої класичної університетської освіти. Формування системних компетенцій на основі використання напрацьованого арсеналу інноваційних методик та навчальних технологій: проблемних лекцій, групових дискусій, мозкових атак, кейс-методів, комплексних міждисциплінарних тренінгів тощо. Модуль як сукупність трудових операцій (елементів модуля), зміст яких формує необхідні компетенції.
