Множина може бути задана явно або неявно. Якщо об’єктів, що склада-ють множину, небагато, множина задається явно шляхом перерахування цих об’єктів (а точніше, їх імен). На письмі множину, елементами якої є об’єкти х1,х2,…,хn, будемо позначати {x1,x2,…,xn}. Таке подання множини називається явним. Приклади множин, заданих явно: {2,3,8,7} – множина, елементами якої є числа 2, 3, 7 та 8; {,¯,,®,«} – множина, що складається із символів , ¯, , ®, «; {Марія, Петро, Олена, Олексій} – множина, що складається з кількох імен людей; {білий, зелений, блакитний} – множина, елементами якої є назви кольорів.
Щойно описана форма подання множин не є зручною, коли треба задати множину, що містить багато елементів, й зовсім неприйнятна, коли мова йде про множину, у якій нескінченно багато елементів. Для таких випадків використовують подання множини у формі {t(x1,…,xn)| P(x1,…,xn)}. Тут n – ціле додатне число, t(x1,…,xn) – вираз (послідовність символів), роль якого – показати, який вигляд мають елементи заданої множини, P(x1,…,xn) – твердження, яке задає необхідну й достатню умову належності об’єкта множині, x1,…,xn – змінні, роль яких – позначати у t(x1,…,xn) та P(x1,…,xn) місця, на які підставляються імена конкретних об’єктів при побудові елементів заданої множини або при перевірці, чи належить даний об’єкт заданій множині, причому місця, позначені однаковими змінними, «займають» одні й ті самі імена. Якщо нас не цікавить будова елементів множини, будемо використовувати вираз x замість t(x1,…,xn). Вираз P(x1,…,xn) може бути простим або складеним реченням природної мови, рівністю, нерівністю тощо. Взагалі під P(x1,…,xn) будемо розуміти скінченну послідовність зі слів, математичних виразів та символів x1,…,xn таку, що якщо кожне входження xі (i=1,…,n) у цю послідовність замінити одним й тим самим іменем деякого об’єкту, то в результаті матимемо висловлення, тобто таке твердження, яке можна охарактеризувати як істинне або хибне. Іноді сполучник «та» («й») у виразі P(x1,…,xn) будемо заміняти комою. Описаний спосіб подання множини називається неявним.
Наведемо приклади множин, заданих неявно: {x| x – зірка Всесвіту} – множина, елементами якої є ті й тільки ті об’єкти, що являються зірками Всесвіту; {n| n – натуральне парне число} – множина, яка містить ті й тільки ті натуральні числа, що є парними; {n| n – непарне число й n ділиться на 5} – множина непарних чисел, кратних п’яти, будь-яке число, що не має зазначених властивостей, не належить даній множині; {(x,y)| x,y – дійсні числа} – множина, що складається з двійок дійсних чисел й тільки з них; можна також сказати, що це множина усіх точок декартової площини.
Множина може мати ім’я. Зазвичай імена множин позначаються великими латинськими літерами, що можуть мати індекси. На письмі ім’я множини розміщується перед множиною й між ними ставиться знак «=». Наприклад, запис А={a,b,c,d} означає, що множині {a,b,c,d} дано ім’я А. Ім’я множини можна використовувати замість самої множини. Одній й тій самій множині можна дати кілька імен. Деякі множини мають усталені імена (позначення). Так, множина усіх невід’ємних цілих чисел позначається N, усіх додатних цілих чисел – N+, множини усіх цілих, раціональних, дійсних чисел мають імена відповідно Z, Q, R.
Одна й та сама множина може бути задана явно й неявно. Наприклад, нехай A={x| x – додатне ціле число, x<10, х парне}. Можемо знайти усі такі числа, що задовольняють задані умови, отже, й задати множину А явно: А={2,4,6,8}.
Якщо деякий об’єкт х є елементом деякої множини А, будемо писати: хÎА. Даний вираз читається: «х належить А», «х є елементом А», «А містить х». Якщо треба зазначити, що певний об’єкт х не є елементом деякої множини А, будемо писати хÏА. Такий вираз читається: «х не належить А», «х не міститься в А», «х не є елементом А», «А не містить х». Таким чином, вираз хÎА (хÏА) є твердженням, істинність якого залежить від того, міститься об’єкт х у множині А чи ні. Наприклад, твердження аÎ{a,b,c} правильне, тому що об’єкт а міститься у множині {a,b,c}. Твердження хÏ{a,b,c} також правильне, оскільки множина {a,b,c} не містить об’єкта х. Твердження АÎN хибне, тому що А не є невід’ємним цілим числом, отже, не може належати множині N.
