На цьому рівні найчастіше використовується протокол TCP (Transfer Control Protocol, протокол управління передаванням). TCP відповідає за надійне передавання даних від одного вузла мережі до іншого. Згідно з цим протоколом, дані «нарізаються» на невеликі пакети, після чого кожен пакет помічається так, щоб у ньому була вся необхідна інформація для правильного «збирання» документа на комп'ютері отримувача.
Окремі пакети, створені на транспортному рівні, передаються на нижчий рівень — міжмережевий, який відповідає за маршрутизацію даних всередині мережі та між різними мережами. Кожен вузол мережі повинен мати свою унікальну адресу (IP-адресу). Ця адреса складається з чотирьох байтів, наприклад: 192.112.36.5. На міжмережевому рівні, згідно з протоколом IP (Internet Protocol, міжмережевий протокол), до кожного пакета, створеного на транспортному рівні, дописується заголовок, що містить адресу вузла-відправника і вуз-ла-одержувача. Такі пакети називають IP-пакетами. Різні частини (окремі мережі або підмережі) мережі Internet зв'язуються між собою за допомогою апаратно-програмних засобів, які називаються маршрутизаторами. Маршрутизатор, через який проходить даний пакет, може за адресною інформацією у заголовку цього пакета визначити, кому з «ближчих» сусідів потрібно переслати пакет, щоб він опинився «ближче» до одержувача. У результаті скінче-I ного числа таких пересилань IP-пакет досягає адресата.
IP-пакети не пересилаються безпосередньо лініями зв'язку, а передаються на нижчий рівень — рівень мережевого інтерфейсу. На цьому рівні мережева карта або модем модулюють сигнали, які циркулюють на фізичному рівні каналів зв'язку.
На комп'ютері одержувача повідомлення проходить зворотний процес І перетворення даних від бітових сигналів до документа.
Таким чином, Internet є «простором», всередині якого здійснюється неперервна циркуляція даних. Як справедливо відмічають дослідники, Internet сьогодні є не стільки багатофункціональним засобом електронного зв'язку, скільки універсальним середовищем розміщення безмежних інформаційних ресурсів. Internet можна порівняти з теле і радіоефіром, хоча очевидна відмінність у тому, що в ефірі ніяка інформація зберігатися не може, а в Internet вона переміщується між комп'ютерами, які є вузлами мережі, і деякий час може зберігатися на їх жорстких дисках.
Під час аналізу архітектури мережі Internet виникають асоціації з телефонною мережею. Проте, це уявлення не зовсім правильне. Телефонна мережа — це мережа з комутацією каналів. Коли проводиться виклик, виділяється деяка частина мережі. Навіть, якщо користувач її не використовує (наприклад, перебуває у режимі утримання лінії), вона стає недоступною для інших абонентів, яким у цей момент необхідно телефонувати. Це призводить до того, що такий коштовний ресурс, як мережа, використовується неефективно. Більше схожа модель Internet на діяльність пошти.
Якщо відправляються поштою повідомлення чи якийсь вантаж і вони перевищують передбачені норми (за обсягом, вагою, розмірами тощо), то їх спочатку необхідно «розфасувати», упакувати (в окремі конверти, ящики, посилки, контейнери тощо), заадресувати і відправити до поштового відділення. Пошта, як і Internet, є мережею з комутацією пакетів. У цьому випадку в користувача немає виділеної ділянки мережі. Кореспонденція певного користувача змішується з іншими листами, посилками, відправляється в інше поштове відділення і сортується.
Аналогія поширюється і далі. Рівнева модель передавання кореспонденції поштою також нагадує рівневу модель передавання повідомлення мережею Internet. Першим кроком при відправленні повідомлення є написання листа, тоді .потрібно помістити його в конверт, на якому вказати ім'я, адресу та поштовий індекс, потім кореспондент повинен опустити листа у поштову скриньк) Після цього він вже може не турбуватися, як саме цей лист буде доставлені до адресата (одержувача). Це перший рівень моделі поштового зв'язку.
Кореспонденцію з поштових скриньок збирають місцеві поштові служби Це другий рівень взаємодії кореспондентів. Для того, щоб лист досяг адресат; в іншому місті, він переправляється разом з іншими листами у поштове від ділення цього міста — залежно від відстані між ними — автомобілем, поїздом пароплавом або літаком. Це ще один рівень багаторівневої моделі передаванш повідомлення поштою. Поштове відділення, яке отримало листа, доставлж його у поштову скриньку одержувача.
Наголосимо — користувача не турбує, як саме лист буде доставлено до адресата. Все, що він повинен зробити, це використати відповідний «протокол): і помістити лист у поштову скриньку.
Оскільки числова адресація (197.123.50.199) незручна для використання її людиною, в мережі Internet числовим адресам ставляться у відповідність імена. Ім'я складається з декількох частин, розділених крапкою. Наприклад, Web-сервер компанії Microsoft має ім'я www.microsoft.com, а сервер каналу «1+1» — www. Iplusl. kiev. ua. Імена, записані у такій формі, називають доменними.
Перед тим як два комп'ютери почнуть взаємодію, повинна існувати можливість визначення за доменним ім'ям відповідної IP-адреси. Цим займаються спеціалізовані комп'ютери в мережі, які називають DNS-сервери (Domain Name Service, доменна служба імен). Коли необхідно перетворити доменне ім'я в ІР-адресу, комп'ютер, що ініціює з'єднання, звертається із запитом до DNS-cep-вера. Сервер DNS приймає ім'я, наприклад, www. re 1с. com, а повертає ІР-адресу (193.124.229.197).
Internet має кілька служб, зокрема, електронну пошту, телеконференції (дискусійні групи), передавання файлів тощо. Більшість документів із різноманітною інформацією з різних галузей знань мають гіпертекстовий формат. Службу Інтернет, яка управляє передаванням таких документів, називають World Wide Web (Web, WWW). Цим же терміном або простором WEB називають обширну сукупність Web-документів, між якими існують гіпертекстові зв'язки. Поняття «гіпертекст» має досить давню історію. Воно виникло на стику філософії та комп'ютерних технологій ще у середині XX ст. Теоретичною основою гіпертексту стали сформульовані В. Бушем (1945 p.) принципи нелінійного письма, які він докладно висвітлив у роботі «Як ми могли б мислити». У 60-х роках Т. Нельсон і Д. Енгельбарт, застосовуючи комп'ютерні технології опрацювання інформації, розробили нову технологію, яку назвали «гіпертекст». У гіпертексті є посилання на інші сторінки або документи. В більшості броузерів (програм для завантаження та перегляду Web-документів) ці посилання підкреслюються або виділяються іншим кольором. Якщо клацнути лівою кнопкою миші на гіперпосиланні, то програма перегляду гіпертексту завантажить документ, на який вказує посилання. Таким чином, сторінка набуває властивості інтерактивності. У деякому розумінні, завдяки гіпертексту, інформація у WWW організована за тим самим принципом, що і в людському мозку.
Окремі документи, які складають простір Web, називають Web-сторінками. Web-сторінки зберігаються на жорстких дисках Web-серверів. Web-сервери — це спеціалізовані комп'ютери з відповідним програмним забезпеченням, яке дає можливість доступу користувачів до Web-сторінок; це програмне забезпечення також називається Web-сервером.
Групу сторінок, присвячену певній темі та розміщену в певному каталозі Web-сервера, називають Web-вузлом або Web-сайтом. Один фізичний Web-сервер може містити кілька Web-сайтів.
Web-сторінки мають вигляд звичайних текстових документів, в які введено вказівки форматування. Принцип роботи броузера полягає в інтерпретації цих вказівок. При відображені таких документів броузером самі вказівки не відображаються, проте впливають на спосіб відображення решти частини документу. Згадані вказівки називають дескрипторами або тегами. З їх допомогою текст можна робити кольоровим, використовувати шрифти різного розміру, вбудовувати мультиплікацію, відео фрагменти тощо. Формат дескрипторів задається в описі спеціальної мови розмітки. Вона називається мовою розмітки гіпертексту-HTML (HyperText Markup Language). Наприклад, вигляд головної сторінки сайта InterNetri (www. internetri. net) та її код подано на рис. 1.2.
Документи, розмічені за допомогою цієї мови, називають HTML-документами. HTML-документи мають розширення .htm або .html.
Інколи процес розробки Web-документів засобами мови HTML називають Web-програмуванням. Проте слід розуміти, що HTML не є мовою програмування у звичайному розумінні, а є мовою розмітки (опису). Термін Web-програмування мовою HTML має історичне походження. У посібнику використовується термін Web-програмування, під яким розуміємо процес розробки Web-документів (і не лише засобами HTML).
Мова HTML розроблена спеціально для Web. Її популярність забезпечують зокрема такі властивості:
— документ, створений за допомогою деякої програми, наприклад текстового редактора, часто важко (а іноді і неможливо) використовувати в іншій програмі; HTML у цьому відношенні є універсальною;
— HTML — це відкритий стандарт;
– HTML не є власністю якої-небудь фірми;
— можливість використання гіпертексту;
— HTML підтримує мультимедіа.
Наведемо деякі історичні відомості. На початку HTML була дуже простою мовою. У 1994 році Міжнародна комісія зі стандартів Internet (IETF — Internet Engineering Task Force) розробила стандарт HTML 2.0. Невдовзі розробників Web-сторінок почали турбувати його обмеження. Фірми Netscape і Microsoft ввели власні коди, які надавали ширші можливості в порівнянні з версією HTML 2.0. У жовтні 1994 року засновано Консорціум W3C (World Wide Web Consortium) — некомерційну організацію, ціллю якої є розробка і реалізація стандартів HTML та WWW. До неї належить 165 комерційних та академічних організацій, у тому числі такі гіганти, як Netscape і Microsoft. Очолює W3C засновник WWW — Тім Бернерс Лі.
Консорціум розробив стандарт HTML 3.0. Це було зроблено без участі фірм Netscape і Microsoft, тому цей стандарт так і не був прийнятий. Тоді у травні 1996 року W3C розробив стандарт HTML 3.2, в який уже було включено більшість додаткових кодів, введених фірмами Netscape і Microsoft. Сьогодні розробниками використовується версія HTML 4.0, робочий варіант якої було прийнято 8 червня 1997 року.
Гіпертекстовий зв'язок між сотнями мільйонів документів, які зберігаються на серверах Інтернету, є основою існування логічного простору World Wide Web. Проте такий зв'язок не міг би існувати, якщо б кожен документ у цьому просторі не мав своєї унікальної адреси. Адреса будь-якого ресурсу в мережі (HTML-документа, графічного файла, звукового файла, поштової скриньки) повинна записуватись відповідно до певного стандарту. Саме таким стандартом є URL (Uniform Resourse Locator, уніфікований вказівник ресурсів), згідно з яким адреса найчастіше має такий формат:
НТТР, FTR рівень НТТР, FTR
рівень
