Історія WWW - Світової Інформаційної Павутини почалася в Березні 1989, коли Tim Berners-Lee з Європейської Лабораторії Фізики Елементарних Часток (відомої як CERN), де працював колектив дослідників-фізиків, запропонував новий спосіб обміну результатами досліджень і ідеями між організаціями. Такий обмін був дуже необхідний, тому що члени цієї організації працювали в різних країнах. Пропонувалося використати просто систему гіпертекста для передачі документів і встановлення зв'язку між членами суспільства фізиків - ядерників. Тоді ще не було планів застосування звуку або відео, і не розглядалася можливість передачі зображення.
До кінця 1990, уперше програмне забезпечення WWW було встановлене на ЕОМ NeXT. Тепер можна було переглядати і передавати документи гіпертекста іншим людям через Internet, а також з'явилася можливість редагувати документи гіпертекста прямо на екрані комп'ютера. Програма спочатку демонструвалася перед членами суспільства і на семінарах в CERN'е, а потім була показана на конференції «Гіпертекст'91».
До 1992 Tim продовжував виступати зі своїм проектом, доти, поки не з'явилися бажаючі продовжити роботу над цією проблемою.
Сотні людей з всього світу взяли участь в розробці цього проекту, одні писали програми і документи для WWW, інші просто розказували людям про WWW. Група піонерів-проектувальників WWW навіть не могла передбачати тоді, що почата ними справа досягне таких масштабів. Тільки за перших чотири місяці 1994 об WWW говорили і писали CNN, «Wall Street Journal», «Economist», «Fortune», «New York Times» та інші видання.
Ранні експерименти з передавання-приймання даних за допомогою комп'ютерів почались ще в 50-х роках і носили лабораторний характер. У кінці 60-х років Агенство перспективних досліджень Мінстерства оборони США створило мережу національного масштабу ARPANet (Advanced Research Project Agency Network), яка була попередницею Internet і об'єднувала декілька великих наукових, дослідницьких і освітніх центрів. ARPANet створювалася для підтримки наукових досліджень у військово-промисловому комплексі, зокрема, для дослідження методів побудови мереж, стійких до часткових пошкоджень, які можливі, наприклад, при бомбардуванні, і здатних в таких умовах продовжувати нормальне функціонування.
У моделі ARPANet завжди повинен забезпечуватися зв'язок між комп'ютером-джерелом і комп'ютером-приймачем (станцією призначення). Окремі частини мережі a priori приймались ненадійними: будь-яка з них може зникнути в будь-який момент. На зв'язуючі комп'ютери, а не тільки на всю мережу, також покладено відповідальність забезпечувати налагодження і підтримку зв'язку. Головний принцип полягав у тому, що будь-який комп'ютер міг зв'язатись як рівний з рівним із будь-яким іншим комп'ютером.
Поки глобальне розширення ARPANet відбувалося за рахунок підключення все нових і нових апаратних засобів (як окремих вузлів, так і цілих регіональних мереж), цю мережу ще не можна було назвати Інтернетом. Для передавання даних між комп'ютерами мережі необхідне виконання певних правил (домовленостей). Ці правила (домовленості) називають протоколами. Народженням Інтернету вважають 1983 рік, коли відбулась стандартизація набору протоколів TCP/IP, які лежать в основі цієї мережі.
Отже, Internet є об'єднанням взаємопов'язаних комп'ютерних мереж всього світу, які побудовані на базі протоколів TCP/IP.
Необхідно відмітити, що функції підтримки протоколів (домовленостей про правила передавання даних) виконують як апаратні, так і програмні засоби (програми підтримки протоколів). Як зазначалось, головні принципи, закладені у розробку протоколів TCP/IP, — це забезпечення працездатності мережі шляхом реалізації можливості вибору альтернативних маршрутів для передавання даних, а також організації обміну повідомленнями між різними типами програм, які працюють на різних платформах.
Зв'язок між комп'ютерами в мережі забезпечується не обов'язково за рахунок прямих з'єднань. Так, наприклад, якщо два комп'ютери знаходяться на різних континентах і обмінюються повідомленнями через Internet, то це не означає, що між ними діє одне пряме з'єднання. Дані, які вони пересилають один одному, розбиваються на «пакети», і навіть в одному сеансі зв'язку різні «пакети» одного повідомлення можуть прийти різними маршрутами. Якими б маршрутами не рухались пакети даних, вони досягнуть пункту призначення і будуть зібрані разом в окремий документ. Правила поділу повідомлень на окремі пакети та передавання їх лініями зв'язку визначаються протоколами TCP/IP.
TCP/IP — це не один протокол і не пара протоколів. TCP/IP є сукупністю (стеком) протоколів, які працюють разом. Стек протоколів TCP/IP відповідає стандартам багаторівневої моделі взаємодії відкритих систем, створеної Міжнародним інститутом стандартизації. За допомогою прикладного рівня моделі TCP/IP програми і служби отримують доступ до мережі. Це їхнє «вікно» в світ. На цьому рівні користувач створює документ. Протоколи цього рівня (наприклад, HTTP-протокол передавання гіпертексту, FTP-протокол передавання файлів) перевіряють права користувача на «вихід в ефір», здійснюють відповідний захист інформації та передають документ протоколам транспортного рівня.
Транспортний рівень моделі TCP/IP відповідає за встановлення і підтримку з'єднання між двома вузлами. Його основними завданнями є перетворення документа в ту форму, в якій можлива передача даних у мережі (наприклад, дані нарізаються на невеликі пакети стандартного розміру), управління потоком даних, підтвердження отримання даних, впорядкування і ретрансляція пакетів.
Транспортний рівень моделі TCP/IP відповідає за встановлення і підтримку з'єднання між двома вузлами. Його основними завданнями є перетворення документа в ту форму, в якій можлива передача даних у мережі (наприклад, дані нарізаються на невеликі пакети стандартного розміру), управління потоком даних, підтвердження отримання даних, впорядкування і ретрансляція пакетів.