В умовах науково-технічного прогресу та постійної зміни умов труд.діяльності виникає потреба в оптимізації взаємовідносин в системі “середовище – людина – машина” (СЛМ). Цими питаннями займається ергономіка – наука, яка вивчає проблеми в системі СЛМ з метою оптимізації труд.діяльності, підвищення продуктивності праці та створення комфортних та безпечних умов праці, збереження здоров’я та працездатності працівників.
Ергономіка висуває низку вимог до організації труд. процесів: економ., психофізіологічні, психологічні, антропометричні, біомеханічні, гігієнічні, естетичні та соціал.
Економ. вимоги передбачають підвищення технічного оснащення праці, вибір оптимал. технології, найповніше використання технологічного обладнання, обґрунтування оптимал. ритму і темпу праці та раціонал.організацію роб.місця.
Психофізіологічні вимоги передбачають встановлення відповідності між енергетичними, швидкісними, зоровими та іншими фізіолог. особливостями людини та елементами технолог. процесу виробництва, зниження нервово-емоц. напружень та фіз.. навантажень, обґрунтування оптимал. режимів праці та відпочинку.
Психологічні вимоги ергономіки передбачають встановлення відповідності між спадковими і набутими рефлексами, можливостями пам’яті і мислення та елементами технолог. процесу виробництва.
Антропометричні та біомеханічні вимоги передбачають встановлення відповідності між знаряддями праці, розмірами та масою тіла людини, силою і напрямком рухів.
Гігієнічні вимоги передбачають забезпечення комфортних метеорологічних умов середовища, оптимал. фізико-хім. складу повітря, належних рівнів освітленості, виробничого випромінювання, шуму та вібрації.
Естетичні вимоги передбачають встановлення відповідності між естетичними потребами людини та художньо-конструкторським оформленням роб. місць та виробничого середовища.
Соціальні вимоги передбачають підвищення змісту праці, творчої активності працівника, ефективності управління виробничими процесами та персоналом.
36.Опишіть оцінку умов праці за психофізіологічними чинниками умов праці.
• фізичне навантаження (загальне, місцеве та робоча поза);
• нервово-психічне напруження (тривалість зосередженого спостереження, кількість об’єктів спостереження, кількість опрацьованих сигналів за годину);
• напруження зору;
• монотонність праці (кількість операцій чи елементів, що виконуються, тривалість повторювальних операцій).
Вплив кожного із цих чинників на організм людини залежно від їхньої інтенсивності оцінюють за бальною шкалою від 1 до 6 шляхом порівняння фактичної інтенсивності дії цих чинників з нормативними показниками.