Управління ОП в умовах ринкової економіки на всіх рівнях (від державного до об’єкта господарювання) повинно вирішувати і соціал., й економ.завдання. Співвідношення між цими завданнями у працеохоронних заходах визначають на основі компромісу між економ. доцільністю господарської діяльності та соціал. відповідальністю держави: можна так високо піднести рівень вимог до безпеки праці, що господарська діяльність буде економ. недоцільною і навпаки – можна так низько опустити цей рівень, що діяльність держ. органів буде соціал. безвідповідальною.
У координатах “ Соціал.відповідальність держави ” – “ Економ. доцільність господарської діяльності ” є 2 поля: поле компромісних рішень та поле безкомпромісних рішень. Очевидно, що тільки у полі компромісних рішень можна вирішити соціал. та економ.завдання на належному рівні з використанням економ. методів управління ОП. Такі умови є в економ. розвинутих країнах, для яких крива залежності: “соціал. відповідальність – економ.доцільність” лежить у полі компромісних рішень. Для слаборозвинутих країн ця крива є у полі безкомпромісних рішень і будь-які нормативно-правові заходи, прийняті на рівні держави, неефективні.
Соціал.-економ. ефективність працеохоронних заходів визначають на 3рівнях:
• макроекономічному (країни);
• мезоекономічному (окремої галузі, регіону, корпорації);
• мікроекономічному (об’єднання підприємств, окремих підприємств, фірм).
Соціал. ефективність працеохоронних заходів можна характериз. багатьма показниками, але найчастіше використовують такі:
• частка роб. місць, які відповідають нормативним вимогам щодо умов праці та важкості і напруженості труд. процесу;
• рівень виробничого травматизму;
• рівень профес. захворюваності, пов’язаний з незадовільними умовами праці;
• рівень інвалідності внаслідок виробн.. травматизму чи профес. захворюваності;
• рівень плинності кадрів через незадовільні умови праці.
Економ. ефективність працеохоронних заходів визначають як відношення соціал.-економ. результатів до витрат, які необхідні для їхнього здійснення.