Для гасіння переважної більшості пожеж найчастіше використовують воду.
Вода у порівнянні з іншими вогнегасними речовинами має високу теплоємність. Один літр води при нагріванні від 0 до 100?С поглинає 120кДж теплоти, а при випаровуванні — 2260 кДж, що дає добрий охолоджуючий ефект.
Вода має високу термічну стійкість, розкладання її на водень та кисень відбувається при температурі понад 1700?С, що є безпечним для гасіння більшості пожеж, стандартна температура яких не перевищує 1200-1440?С.
Вода внаслідок контакту з високотемпературним осередком перетворюючись на пару, збільшується в об'ємі у 1700 разів, витісняючи кисень повітря до концентрації, що не підтримує процес горіння.
Струмінь води, спрямований на речовину, що горить, змочує ті частини, які ще не горять, утворюючи тонку плівку, що зменшує доступ горючих речовин у зону горіння.
Сильний струмінь води збиває полум'я, що полегшує гасіння пожежі.
Для гасіння пожеж водою використовують пожежні крани і рукава, пожежні гідранти, спринклерні й дренгерні установки, які можуть подавати воду компактними і тонкорозпиленими струменями (краплинами до 10 мкм).
Компактними струменями гасять такі пожежі, коли необхідно подати воду на велику відстань, чи надати їй значну ударну силу з великою дальністю польоту.
Тонкорозпиленими струменями ефективно гасять тверді горючі речовини, горючі і навіть легкозаймисті рідини. При гасінні зменшується витрата води, така вода не електропровідна, тому нею можна гасити електроустановки, що горять під напругою.
Суттєвим недоліком води є висока температура замерзання. Воду не використовують для гасіння речовин, що бурхливо з нею реагують (лужні метали, карбіди, гідриди металів та ін.).
Воду не слід використовувати для гасіння нафтопродуктів і багатьох інших органічних речовин, оскільки вони спливають і збільшують площу пожежі.
Суттєвим недоліком води є її низька змочувальна здатність і мала в'язкість, що заважає гасінню волокнистих, пилоподібних та — особливо — тліючих матеріалів, які мають велику питому поверхню в шарах яких є повітря, що підтримує процес горіння.
Для більшого проникнення в пори тліючих матеріалів у воду вводять добавки поверхнево-активних речовин, що підвищують її змочувальну здатність та в'язкість.
Для гасіння пожеж використовують хімічну або повітряно-хімічну піну.
Піна— це колоїдна система, що складається з пухирців газу, оточених плівкою поверхнево-активних речовин і стабілізаторів.
Піна використовується для гасіння у першу чергу легкозаймистих і горючих речовин, що не вступають у взаємодію з водою.
Хімічна піна утворюється при взаємодії лужного й кислотного розчинів у присутності піноутворювача, при цьому утворюється газ — двооксид вуглецю, — виникає стійка піна, що тривалий час залишається на поверхні горючої речовини.
Вогнегасна властивість піни обумовлена насамперед її ізоляційною дією, а відтак здатністю перешкоджати надходженню в зону полум'я горючих парів і кисню, що підтримує процес горіння.
Ізолююча дія піни пов'язана з її фізико-хімічними властивостями й структурою, а ефект дії залежить від товщини шару піни, а також від природи горючої речовини.
При гасінні пінами твердих горючих матеріалів певне значення має охолоджуюча дія піни.
Вогнегасні властивості піни визначаються ще такими її характеристиками як:
· кратність — відношенням об'єму піни до об'єму рідкої фази, з якої вона утворилася;
· стійкість — опір процесу руйнування, що оцінюється часом виділення з піни 50% рідкого компонента;
· в'язкість — здатність утримуватися на вертикальних і похилих поверхнях.
З підвищенням в'язкості стійкість піни зростає, але погіршується її розтікання на поверхні, що горить.
Чим вища кратність піни, тим менша витрата води, але при цьому погаршуються вогнегасні властивості за рахунок зменшення стійкості піни та її ізолюючої здатності.
