Термін «капітал» (англ., фр. саріtal ) означає головне майно, головна сума і походить від латинського слова capitalis – головний. У цьому значенні цей термін починає вживатись з XII ст., але з розвитком товарного виробництва він використовується в більш вузькому значені. На початку XVII ст. під капіталом розуміють грошове багатство купця або виробника. Отже, спочатку капітал ототожнюють з найбільш поширеною формою, а саме з грошима.
Сучасна економічна наука трактує капітал як складну, багатоаспектну категорію і на сьогодні сформувалися такі основні підходи до його визначення:
1. Предметно-функціональний підхід. Згідно з ним капітал ототожнюється з нагромадженою уречевленою працею (засобами виробництва), тобто всім тим, що використовується у виробництві з метою виготовлення продукції і отримання прибутку. Подібні підходи відстоювали представники класичної політекономії (А. Сміт, Д. Рікардо, А. Маршалл та інші), а також деяких сучасних економічних шкіл (наприклад, П. Самуельсон).
2. Монетаристський (грошовий) підхід. Капітал тут досліджується як фінансовий ресурс, що приносить дохід його власникові у вигляді відсотків. Прихильники монетаристської концепції (наприклад, Дж. Кларк, Л. Вальрас, І. Фішер) виходять з того, що капітал – це гроші або їх замінники – кредитні гроші, які пов’язані з отриманням доходу.
3. Соціально-економічний підхід. Згідно з ним, капітал трактується як специфічні суспільні відносини, що виникають за певних історичних умов. Даний підхід до визначення категорії «капітал» був здійснений К. Марксом з метою охарактеризувати соціально-економічну сутність капіталу в органічному взаємозв’язку з економічними відносинами та виявити джерело самозростання вартості.
Свій аналіз К. Маркс починає зі ствердження, що будь-який капітал (промисловий, торговельний, позичковий) починає свій обіг із грошової форми,тобто як певна сума грошей. Проте обіг капіталу за змістом суттєво відрізняється від обігу товарів і грошей при простому товарному виробництві. В обігу товарів і грошей, який виражається формулою Т-Г-Т обіг починається і завершується товаром з різною споживчою вартістю. Сенс цієї формули – обмін споживчої вартості одного роду на споживчу вартість іншого роду з метою задоволення потреб покупця. Гроші тут виконують роль посередника і перетворюючись на товар, вони витрачаються повністю.
На відміну від обігу товарів і грошей, обіг капіталу починається і завершується грошима, що відображає формула Г-Т-Г. Тут гроші виконують зовсім іншу роль, вони не витрачаються, вони авансуються і знову повертаються до свого власника. Отже, кінцева мета обігу грошей є самі гроші.
Але ж усі гроші як споживчі вартості якісно однорідні. І така операція була б явно недоречною, якби авансовані та кінцеві гроші були кількісно рівні як вартості. Купувати товари, а потім знову їх продавати за одну й ту саму суму немає ніякого сенсу. Очевидно, з обігу повинна повернутися більша сума грошей, чим авансована в нього. Тому метою кругообігу грошей у формулі Г-Т-Гє зростання вартості. І тоді схема товарно-грошового обміну (загальна формула руху капіталу) набуде такої форми:
Г-Т-Г*або Г-Т-Г+∆Г,
де ∆Г означає приріст початкової авансованої суми грошей.Цей приріст К. Маркс назвав додатковою вартістю.Здатність грошей створювати додаткову вартість перетворює їх на капітал, тобто на вартість, що приносить додаткову вартість.
На перший погляд, цей приріст утворюється у сфері обігу шляхом продажу товарів за цінами вищими, а купівля – нижчими від вартості. В дійсності в обігу нічого нового не створюється. Товарообіг у чистому вигляді – це обмін еквівалентів, тобто різних вартостей. А там, де рівність, не може бути вигоди. Правда, обіг у чистому вигляді не існує, оскільки ринкові ціни не збігаються з вартістю товару. Проте навіть із надбавки до ціни додаткова вартість виникнути не може, тому що взаємні втрати і витрати покупців і продавців урівноважуються. Спекулятивні надбавки до цін призводять тільки до перерозподілу сукупної додаткової вартості. Приріст грошей капіталіста-продавця втрачається тільки-но він стає покупцем. "Як не крутись, - пише К. Маркс, - а факт залишається фактом: якщо обмінюються еквіваленти, то не виникає ніякої додаткової вартості, і якщо обмінюються не еквіваленти, теж не виникає ніякої додаткової вартості. Обіг, або товарообмін, не створює ніякої вартості".
Отже, додаткова вартість не може виникнути в обігу, але вона не може виникнути і поза обігом. Гроші неможливо перетворити на капітал, якщо той, хто ними володіє, не вступає у відносини з іншими власниками. У цьому проявляється суперечність загальної формули капіталу.
«Таким чином, – пише далі К.Маркс, – капітал не може виникнути в обігу, а також не може виникнути і поза обігом. Він повинен виникнути в обігу і в той же час поза обігом». У з'ясуванні способу розв'язання цієї суперечності і полягає таємниця виникнення додаткової вартості і перетворення грошей на капітал.
Суперечність загальної формули капіталу може бути розв’язана позитивно лише за умови, що на ринку існує особливий товар, споживча вартість якого здатна створювати нову вартість, до того ж більшу, ніж та, яку він має. Таким унікальним товаром є робоча сила.
Дійшовши такого висновку, К. Маркс розв’язав і основне протиріччя формули капіталу. Товари купуються за вартістю, продаються за вартістю (тобто умови закону вартості дотримані) і в той же час особливий товар – робоча сила при її споживанні створює додаткову вартість.
Ці положення К. Маркса знайшли відображення у визначенні поняття «капіталу» як самозростаючої вартості,створеної найманим робітником. Подібне визначення капіталу свідчить про те, що воно передбачає виробництво і привласнення додаткової вартості та охоплює своєрідні суспільні відносини між найманими працівниками і підприємцями. «Капітал, – зазначав К. Маркс, – це не річ, а певне суспільне, належне певній історичній формації суспільства виробниче відношення, яке представлене в речі і надає цій речі специфічного суспільного характеру. Капітал - це не просто сума матеріальних і вироблених засобів виробництва. Капітал - це перетворені засоби виробництва, які самі по собі так само мало є капіталом, як золото або срібло самі по собі – грішми».
