Економіка будь-якої країни функціонує як багатовимірна система, що складається з великої кількості різних взаемопов'язаних та взаємозалежних компонентів, які розвиваються відповідно до спільних для всієї системи законів.
Економічна система - це сукупність взаємопов ‘язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства.
Економічна система складається з трьох основних структурних елементів: продуктивних сил, виробничих відносин і механізму господарювання.
Продуктивні сили - цс сукупність, особистих і речових факторів виробництва в їх взаємодії і взаємозв ‘язку
Виробничі виносини - це відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обліку і споживання матеріальних та нематеріальних благ.
Виробничі відносини складаються з техніко - економічних, організаційно - економічних, соціально – економічних відносин.
Техніко - економічні відносини - це відносини між людьми з приводу використання ними знарядь праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і створюють необхідні життєві блага.
Організаційно - економічні відносини - це відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом: відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування, концентрація та комбінування виробництва.
Соціально - економічні відносини - це відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, що характеризуються привласненням засобів виробництва та його результатів.
Виробничі відносини у єдності з продуктивними силами утворюють суспільний спосіб виробництва, змістом якого є продуктивні сили, а суспільною формою - виробничі відносини.
У цій єдності рухомішими та визначальнішими є продуктивні сили.
Зміни у змісті способу виробництва обумовлюють зміни його суспільної форми, тому певним продуктивним силам, як правило, відповідають і певні виробничі відносини.
Проте зв'язок між виробничими відносинами та продуктивними силами не однобічний, тобто виробничі відносини не є пасивною формою функціонування продуктивних сил, а чинять зворотну дію на їх розвиток. На тих етапах розвитку певного способу виробництва, коли виробничі відносини відповідають стану продуктивних сил, вони є головним фактором їх розвитку. Проте згодом, як менш рухливий елемент способу виробництва, виробничі відносини перестають відповідати новому рівню і характеру продуктивних сил, перетворюються на гальмо їх прогресу. Між змістом і формою суспільного виробництна настає конфлікт. Розв'язання цього конфлікту відбувається через докорінну зміну основи застарілих виробничих відносин - відносин власності на засоби виробництва, - через установлення нових її форм і утворення на цій основі виробничих відносин, здатних забезпечити прогрес продуктивних сил, реалізацію потреб та інтересів їх людської складової.
Механізм господарювання складається із сукупності форм і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючих суб'єктів на основі використання економічних законів, економічних важелів, правових норм та інституційних утворень.
Найважливіша функція господарського механізму – забезпечення динамічної рівноваги в суспільному виробництві й насамперед між виробництвом та споживанням, попитом і пропозицією.
Сучасна економічна наука пропонує багато класифікацій економічних систем залежно від їх поділу за найхарактернішими ознаками. Зокрема, аналіз і порівняння економічних систем здійснюють за формаційним, загально цивілізаційним підходами, на основі концепції ідеальних типів господарства.
Формаційний підхід грунтується на теорії переходів від однієї суспільно - економічної формації, що має у своїй основі певний спосіб виробництва, до іншої.
Суспільно - економічна формація - історично обумовлений спосіб виробництва з відповідною йому надбудовою.
Еволюція людського суспільства і суспільний процес загалом розглядаються в цій теорії як поступовий рух від нижчих до вищих за розвитком форм суспільно - економічних формацій. Основою розвитку суспільно - економічннх формацій є конфлікт між продуктивними силами і виробничими відносинами, передусім відносинами власності, які у різні часи можуть сприяти або стримувати цей розвиток. Згідно з панівними у певному суспільстві формами власності в історії людства відокремлюють п'ять формацій з відповідними їм способами виробництва: первісно - общинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична.
Відповідно до загально цивілізаційного підходу еволюція економічних систем розглядається від цивілізації до цивілізації, наприклад, за схемою доіндустріальне – індустріальне - постіндустріальне суспільство.
Періодизація розвитку людської цивілізації значною мірою зумовлена переважанням конкретного фактора виробництва на різних етапах еволюції господарського життя суспільства.
Концепція ідеальних типів господарства спирається на установлені елементи економічних систем, а саме: форми (права) власності й координуючий механізм. Згідно з цією концепцією всі існуючі економічні системи тяжіють до кількох ідеальних типів, основою яких є різний ступінь централізації або децентралізацїї прийняття господарських рішень, співвідношення форм приватної та державної власності.
Диференціація економічних систем на ідеальні типи за ступенем розвинутості ринкового механізму і координації господарських процесів охоплює такі сучасні економічні системи:
1. Традиційна економіка - це тип економічної системи, в якій виробництво є замкненим, локальним, обмеженим завданнями самозабезпечення і підтримання господарства у незмінній формі, тому вибір та прийняття основних економічних рішень зумовлені панівними традиціями, звичаями, суспільними і груповими інстинктами. В цих сферах життя суспільства спостерігається застій, суттєво обмеженими є технічний прогрес та іновації, оскільки вони суперечать традиціям і звичаям, загрожують стабільності суспільних структур.
2. Ринкова економіка. У цьому типі економіки координація і регулювання господарської діяльності, прийняття основних економічних рішень відбувається на основі дії ринковою механізму. Рушійними мотивами економічної поведінки є особисті матеріальні інтереси, коли господарюючі суб'єкти, конкуруючи між собою, прагнуть максимізувати доходи на основі індивідуального прийняття рішень, орієнтації на сигнальну систему ринкового ціноутворення.
Роль держави обмежена сферою забезпечення нормативно - правової бази, захисту приватної власності, підтримання і розвитку конкурентного устрою ринкового господарства.
3. Змішана економіка. Для неї характерне поєднання індивідуального прийняття рішень приватного підприємництва і конкуренції з економічним контролем суспільства і приватних інститутів. У змішаній економіці значно розширена сфера державного контролю і регулювання на основі державних витрат, державної власності, перерозподілу податків, програм соціального забезпечення та ін. Питома вага і конкретні форми державного втручання в економіку в кожній країні суттєво відрізняються.
4. Централізовано - планова економіка - це економічна система, в якій основні економічні рішення приймаються державою і яка бере на себе функції організатора економічної діяльності суспільства. Централізовано - планова економіка має у своїй основі суспільну (державну) власність на всі виробничі ресурси, засоби виробництва. Для неї притаманна вертикальна система ієрархії, вершиною якої є центральний плановий орган, що приймає стратегічні рішення, встановлює пріоритети господарського розвитку суспільства, регламентує всі сфери економічного життя.
