Перехідні економічні системи: зміст і основні риси.

Перехідні (трансформаційні) економічні системи — це складне явище. В історії розвитку практично кожного соціуму настають періоди, коли стара економічна система функціонує за низхідною (занепадає), а в її просторі зароджуються елементи нової системи з тенденцією до самоорганізації та висхідного розвитку.

Перехідні економіки можна класифікувати за аспектами цивілізаціпного і формаційного процесів.

Аспект цивілізаційного процесу:

· від неоліту до бронзового віку;

· від бронзового до залізного віку;

· від залізного до передіндустріального віку;

· від передіндустріального до індустріального віку;

· від індустріального до постіндустріального (інформаційного) віку.

Аспект формаційного процесу:

· від первісного до рабовласницького ладу;

· від рабовласництва до феодалізму;

· від феодалізму до капіталізму;

· від капіталізму до соціалізму;

· від соціалізму до капіталізму (для постсоціалістичних країн тощо).

У межах кожної цивілізації та кожної суспільно-економічної формації є перехідні стани від однієї стадії розвитку до іншої.

Закономірності трансформації в межах ринкової системи

1. Поглиблення суспільного характеру виробництва:

·розвиток економічної системи визначається ступенем розвитку ринку;

·виникнення монополій усуває обмеженість вільного конкурентного ринку;

·розподіл функцій та сфер діяльності між державою, монополіями і немонополізованим сектором зменшує рівень непередбачуваності в суспільстві, забезпечує певну узгодженість між цими секторами та в них самих, формує систему економічних зв'язків як єдине ціле.

2. Зміни у розвитку технологічного способу виробництва вимагають нових та відповідної адапованості існуючих господарських форм. Це виявляється в тому, що, наприклад, економічна система вільної конкуренції є формою пристосування до простої кооперації, мануфактурного та машинного виробництва, монополія є формою адаптації до умов НТР (необхідність використання нових джерел енергії, нових методів виплавки чавуну, сталі, алюмінію, застосу­вання двигунів внутрішнього згоряння, концентрації та централізації капіталу. Цю функцію виконали монополі­стичні союзи). Автоматизований технологічний спосіб ви­робництва потребує впровадження змішаної економічної системи, яка б органічно поєднувала процеси усуспільнен­ня та індивідуалізації, існування дрібних та великих підприємств, господарств, заснованих на різних формах власності тощо.

3. Кожна наступна форма соціально-економічного розвитку породжує нові фактори економічного зростання, не відкидаючи при цьому надбань попередніх. За вільної конкуренції головним фактором економічного зростання є гонитва за надприбутком, одержаним завдяки впро­вадженню науково-технічного прогресу.

Монополія породжує нові переваги великих підприємств над дрібними в застосуванні досягнень НТП, економії на управлінні та ін., а також можливість упорядковувати, узгоджувати та передбачувати результати діяльності.

Державно-монополістичний капіталізм створює можливості державного впливу на відтворювальний процес у масштабах суспільства.

Змішана економіка забезпечує спеціалізацію і розподіл функцій між дрібними та крупними підприємствами, пе­редбачає обрання форми власності й форми господарюван­ня за економічною доцільностю.

Нестійкість перехідної економіки пояснюється тим, що на відміну стабільної економічної системи, в якій зміни стосуються переважно механізму функціонування систе­ми, в перехідних системах змінюється сам механізм розвитку. Останнє порушує її стійкість, оскільки спричиняє розбалансованість попередньої системи.

Невизначеність як риса перехідної економіки поясню­ється, насамперед, здатністю елементів системи до самоор­ганізації. Суб'єкти економіки ставлять перед собою мету — побудувати економічну систему певного типу і розробля­ють механізми та засоби досягнення мети, але зазвичай тео­ретично сформульована і практично реалізована мета не співпадає повністю. По-перше, тому що завжди в процесі становлення виникають непередбачувані заздалегідь момен­ти. По-друге, з причини здатності системи до самоорганізації, що сама по собі передбачає багатоваріантність розвитку.

Багатоваріантність самоорганізації системи, різноманітність устремлінь, цілей, бажань стосовно майбутнього суспільного устрою зумовлюють альтернативний характер розвитку перехідних економік. Устремління щодо транс­формації старої системи можуть бути успішними (реалізо­вана мета близька до поставленої) і безуспішними (система повертається в модифікованому вигляді до попереднього стану або ж гине).

Перехід до нової економічної системи — це співіснування і боротьба старого й нового. Становлення нової систе­ми породжує відповідні нові економічні форми. Наприклад, грошова рента в умовах феодалізму або індикативне планування та державне регулювання в умовах капіталізму.

Суперечності перехідних економік є суперечностями розвитку, а не функціонування. Це суперечності між старим та новим у надрах самої економічної системи; між економікою і політикою, між економікою та ідеологією; по­літикою та ідеологією; між соціальними верствами, що тра­диційно склалися, і тими, що зароджуються, тощо.

Загострення цих суперечностей часто супроводжується бажаннями та закликами повернутися до попереднього ста­ну (фізіократи, соціалісти-утопісти, сучасні ультраліві).

Історичність перехідної економіки зумовлена харак­тером умов переходу, природними, економічними, регіональ­ними, політичними, ідеологічними та соціальними особли­востями країн, які формують специфіку моделей переходу.