Основою розвитку світового господарства і міжнародних економічних відносин є міжнародний розподіл праці (МРП). Під міжнародним розподілом праці розуміють розподіл праці між країнами в кількісних і якісних співвідношеннях, опосередкований обміном товарами, послугами й іншими результатами господарської діяльності.
Міжнародний розподіл праціформується під впливом природно-географічних, соціально-економічних факторів і науково-технічного прогресу.
В міжнародному розподілі праці виділяють процеси спеціалізації та кооперації.
Спеціалізація– це концентрація зусиль країни і її суб’єктів на виробництві певних товарів і послуг. Виділяють міжгалузеву і внутрішньогалузеву спеціалізацію.
Кооперація– об’єднання виробників часткової продукції з метою створення кінцевої продукції, тобто продукції, призначеної для кінцевого споживання.
З розвитком міжнародної спеціалізації і кооперації зростає взаємозалежність країн у світовому господарстві, розширюється їх участь в міжнародному розподілі праці, яке реалізується через конкретні форми міжнародних економічних відносин. Отже, основними тенденціями, що характеризують міжнародний розподіл праці в сучасних умовах, є: постійне розширення обсягів діяльності транснаціональних компаній; диференціація країн, що розвиваються, серед яких виділились дві групи – з одного боку, нові індустріальні країни, з другого боку менш розвинуті країни, економіка яких постійно депресивна. Міжнародний поділ праці – це специфічна форма поділу суспільної праці, яка означає спеціалізацію окремих країн і їх господарських одиниць на виробництві певної продукції та її обмін з іншими країнами.
Міжнародний поділ праці формується під впливом багатьох факторів. Тропіки та, помірна зона, наявність природних ресурсів, капіталу, трудових ресурсів, науково – технічних знань та інше – все це обумовлює неоднаковість виробничих можливостей різним країн. Країни можуть намагатись виробляти усі товари, але це. дуже часто не тільки некорисно, але й неможливо. На основі міжнародного поділу праці складається система світогосподарських зв’язків.
Міжнародний поділ праці виступає у наступних формах: загальний, частковий, одиничний. Загальний поділ праці – це поділ поміж сферами господарства. Спочатку у XIX ст.. в світовій торгівлі переважав загальний розподіл праці – обмін сировинними ресурсами та продуктами сільськогосподарського виробництва, а сьогодні в міжнародному обміну переважають готові вироби промисловості. Частковий розподіл праці – це галузевий поділ праці, в сучасних умовах він виявляється як внутрішньогалузевий поділ праці. Наприклад в Західній Європі у взаємній торгівлі виробами хімічної промисловості Франція спеціалізується на парфюмерно-косметичних товарах, Німеччина – на фарбах та пластмасах, Бельгія – на добривах та ін.
Одиничний поділ праці – це по детальний та. По вузловий (технологічний) поділ праці, він може бути внутрішній або міжфірмовий. Ця форма поділу праці характеризується тим, що готовий виріб збирається з частин та напівфабрикатів, або виробляється в процесі послідовних стадій обробки в різних країнах. На. сучасному етапі розвитку світового господарства виникають елементи прямої виробничої кооперації між підприємствами, діючих у різних країнах.
Науково-технічна революція обумовлює такі нові явища у міжнародному поділу праці:
- спеціалізація і кооперування виробництва наукомісткої продукції,
- утворення та інтенсивний розвиток міжнародного ринку науково-технічних знань,
- елементом міжнародного поділу праці стала інтернаціоналізація сфери послуг.
Поглиблення міжнародного поділу праці обумовлює функціонування світового господарства як цілісної системи.
Таким чином, світове господарство являє собою складну систему відносин, якій притаманні такі риси:
по-перше, безліч форм національно-економічної організації країн, що складають світове господарство, безліч суб'єктів господарювання (ТНК, МНК, держави та ін.), безліч форм економічних відносин (торгівля, рух капіталів, робочої сили, науково-технічне співробітництво та ін.);
по-друге, переплетення в світовому господарстві економічних, політичних, соціальних, екологічних процесів;
по-третє, нерівновага та суперечність розвитку країн, регіонів;
по-четверте, сполучення ринкового характеру розвитку світового господарства з системою міжнародного регулювання;
по-п’яте, формування глобальних проблем.
Суттєвою рисою світового господарства служить існування різних форм власності як соціально – економічної основи цього складових частин, Багатоукладність економіка обумовлює безліч виробничих відносин у світовому господарстві. Проте певною закономірністю є інтернаціоналізація продуктивних сил, що виявляється:
- у міжнародній .спеціалізації та кооперуванні виробництва,
- у обміні засобів виробництва і науково-технічних знань,
- у виробничому співробітництві та міжнародному русі фінансових, виробничих, товарних ресурсів,
- у формуванні світової інфраструктури (транспортної, інформаційної та ін.).
Таким чином, інтернаціоналізація виробництва є основа процесу прасування до більш високого ступеня цілісності світового господарства. Крім закону інтернаціоналізації виробництва розвиток сучасного світового господарства визначають і такі спільні закони: закон вартості, закон конкуренції, закон зростання продуктивності праці, закон попиту та пропозиції.
