Всесвітнє господарство представляє собою систему економічних відносин, що виникла на базі міжнародного розподілу праці і співробітництва національних економік. Воно досить складне, суперечливе, специфічне, схильне до впливу різноманітних факторів і змін, але завжди має свій вихідний організований початок.
Як єдине всеохоплююче ціле світове господарство сформувалось відносно недавно, а складалось воно століттями в ході природного руйнування відокремленості національних господарств окремих країн.
Сучасне світове господарство являє собою систему національних господарств окремих країн і економічних суб’єктів (підприємств, установ, держав і міждержавних організацій), об’єднаних між собою різноманітними формами міжнародних економічних відносин.
Особливості світового господарства:
1. Відмітною рисою світового господарства є інтернаціоналізація господарського життя. Кожна з країн в більшій або меншій мірі бере участь у міжнародному розподілі праці. Це призводить до того, що відтворювальні процеси здійснюються тепер не тільки на національному, але й на міжнародному рівні.
2. Однією з найважливіших особливостей розвитку сучасного світового господарства є його цілісність. Вона визначається, з одного боку, наявністю глобальних економічних проблем, для вирішення яких необхідні погоджені сумісні зусилля всіх країн і народів. З іншого боку, участь в світогосподарських зв’язках дозволяє країнам підвищувати ефективність своєї економіки.
Більш складний аналіз дозволяє представити структуру світового господарства у вигляді трьох підсистем.
У першій з них розташовується близько 30 розвинутих індустріальних країн (США, Японія, країни Західної Європи).
Другу підсистему утворюють більш 140 країн, що розвиваються, в яких мешкає понад половина населення планети. Серед країн, що розвиваються, можна виділити групи країн, близькі по рівню економічного розвитку: нові індустріальні країни (Гонконг, Сінгапур, Південна Корея, Тайвань, Бразилія, Аргентина, Мексика та ін.); країни виробники і експортери нафти, що мають високий рівень доходу на душу населення; слаборозвинуті країни з низьким рівнем життя населення.
У третій підсистемі світового господарства знаходяться колишні соціалістичні держави Європи і країни СНД.
Світове господарство як певна цілісність сформувалось відносно нещодавно – на межі ІХ-ХХ ст., але процес його створення відбувався сторіччями у ході історичного розвитку порушення замкнення та відокремлення національних господарств. Спочатку світове господарство створилось як світове капіталістичне господарство, його основою було створення та розвиток світового ринку. Історично та й логічно інтернаціоналізація господарського життя почалась з обм1ну, товарного обігу. Саме торгівля обумовила формування національних те інтернаціональних світових ринків. Великі географічні відкриття під час розпаду феодалізму викликали швидкий розвиток закордонної торгівлі, що було важливою передумовою утворення капіталізму. Промисловий переворот спричинив ще більшу взаємозалежність національних господарств, залучення їх у світовий ринок, який стає всесвітнім.
Формування світового капіталістичного господарства почалось з утвердження всесвітнього ринку на основі розвитку продуктивних сил, поглиблення міжнародного поділу праці, поступового втягнення все нових національних виробництв у систему світогосподарських зв'язків. Розглянемо основні етапи виникнення та розвитку світового господарства.
Перший етап – це етап утворення світового господарства – період утворення та затвердження капіталізму вільної конкуренції. Суттєвою рисою цього .етапу було те, що розвиток всесвітнього ринку і міжнародних економічних відносин здійснювалось переважно у формі міжнародної торгівлі. Поступово промисловий розвиток зумовив інтернаціоналізацію обміну, посилення зв'язків поміж країнами.
Другий етап – світове капіталістичне господарство у період переходу до імперіалізму. При цьому досягається .більш висока ступінь інтернаціоналізації капіталістичних відносин, в систему світового господарства утягуються практично усі країни. Поряд з торговими відносинами все більше розвиваються безпосередньо виробничі зв'язки поміж країнами через вивіз капіталу, фінансові відносини, здійснюються економічний поділ світу міжнародними монополіями, завершується територіальний поділ світу поміж імперіалістичними державами,
Третій етап розвитку світового господарства почався у 1917 році коли внаслідок перемоги Великої Жовтневої революції світове капіталістичне господарство перестало бути всесвітнім, поряд з нею була збудована світова система соціалізму. З точки зору світового господарських зв'язків кожна система характеризувалася специфічними міжнародними відносинами, тому світове господарство містило дві підсистеми: а) світова капіталістична система, б) світова система соціалізму. Але в світових економічних зв'язках світове капіталістичне господарство займало домінуючі позиції. Так на початок 90-х років 9/10 обсягу світової торгівлі припадало на товарообіг в межах світового капіталістичного господарства, а. у міжнародному економічному обміну у кінці 80-х років реалізовувалось 1/5 валового національного продукту капіталістичних країн.
Четвертий етап почався наприкінці 80-х років, коли зруйнувалась світова соціалістична система, а світове господарство знову почало розвиватись як єдиний світогосподарський процес. Треба розуміти, що процес утворення світового господарства ще не завершився і буде тривати певний час. Отже колишнім соціалістичнім країнам треба не менше 25 років, щоб стати незалежними та рівноправними членами світового господарства.
Сучасне світове господарство на межі ХХІ сторіччя стає глобальним за своїми масштабами, воно засновано на принципах ринкової економіки, об'єктивних закономірностях міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації виробництва. Воно все більше набуває ознак цілісності, стає інтегрованим, що зумовлено дією певних факторів
По-перше, розгортанням сучасної науково-технічної революції. Жодна країна не може самостійно використати всі її досягнення, тому необхідно об'єднувати свої зусилля у цій сфері.
По-друге, істотним фактором розвитку світового господарства, є інтернаціоналізація, спеціалізація та кооперування, завдяки цьому забезпечується ефективне використання ресурсів підвищення продуктивності, зниження витрат. Все більш інтернаціональний характер набуває рух робочої скли; підготовка науково-технічних кадрів.
По-третє, прагненням виключити ідеологічні мотиви, виникненням нової ієрархії цінностей з перевагою загальнолюдських цінностей понад класовими.
По-четверте, фактором розвитку світового господарства є необхідність об'єднання зусиль усіх країн світу для розв'язання глобальних проблем (екологічних, продовольчих, освоєння багатств світового океану, космосу та ін.), потреби створення міжнародного інформаційного банку даних, яким могли б користуватися усі країни співтовариства.
По п'яте, перетворенням держави у важливий сектор суспільних, поперед усього виробничих відносин
Все це сприяє створенню цілісного організму, що знаходить свій вияв у прямих зв'язках між підприємствами, об'єднаннями різних країн світу, у поглибленні спеціалізації та кооперування виробництва; створенні міжнародних господарських організацій, спільних підприємств тощо. Сукупність міжнародних виробничих відносин активно впливає на сучасному етапі на розвиток національних; господарств. Але незважаючи на просування до все більшій цілісності світового господарства, треба пам'ятати, що у світовому господарстві існує величезне різноманіття країн за рівнем їх економічного розвитку, соціальними, політичними, релігійними та іншими ознаками.
Світове господарство являє собою складену систему виробничих відносин, а по-друге, об'єднує різноманітні за рівнем соціально-економічного розвитку, які мають свою історично-географічну національну, релігійну, соціально-політичну специфіку. Все це обумовлює. необхідність розгляду структури світового господарства.
З точки зору форм світових економічних відносин світове господарство характеризується такою структурою:
- міжнародна торгівля товарами та послугами;
- рух капіталу та закордонних інвестицій;
- міжстранове кооперування виробництва;
- науково – технічний обмін;
- валютно-кредитні відносини;
- міграція робочої сили.
З точки зору різноманітності країн світового господарства їх класифікація здійснюється на основі різних критеріїв. Нещодавно світове суспільство розподілялось на світ соціалізму, світ капіталізму та слаборозвинуті країни. Відмова від ідеологічної диференціації світу не знімає з порядку денного проблему різноманітності країн, що створюють світове господарство та їх класифікації
3 точки зору економічного розвитку, можливостей використання досягнень науково-технічної революції світова система, складається з трьох груп країн: низько-, середньо-, високо розвинуті.
Найбільш цікавим є розгляд структури світового господарства з точки зору специфіки господарських систем, В зв’язку з цим критерієм можна визначити можна визначити слідуючи групи країн:
- країни з розвинутою ринковою економікою,
- слаборозвинуті країни, де мешкає більшість людства (майже 140 країн). Більшість з них має залежний характер розвитку, є постачальниками для розвинутих країн сировини, матеріалів, дешевої робочої сили, ринками збуту готової продукції;
- країни з перехідною економікою, до них належать колишні соціалістичні країни, насамперед країни колишнього СРСР.
У колишніх соціалістичних країнах відбуваються процеси становлення не тільки ринкової економіки, але й стоїть завдання ефективного включення в світове господарство, оскільки вони розвивались автаркічно і були слабко інтегровані в нього. Сьогодні немає відомих політичних та ідеологічних причин для не включення цих країн у світове господарство, але залишаються гострі економічні проблеми. Ось декілька з них:
а) нерозвиненість ринкових відносин в економіці цих країн;
б) потреби формування міцної ринкової інфраструктури (банки, біржі, засоби зв'язку та ін.);
в) необхідність пошуку форм включення цих країн до світового господарства через систему міжнародного поділу праці;
г) треба сформувати експортний, потенціал країн, орієнтований на готові вироби, а не на ресурси.
Світове господарство – це складна і рухома система, розвиток якої характеризується двома протилежними тенденціями. З одного боку, діє тенденція до інтернаціоналізації відтворювальних процесів, яка здійснюється у двох формах:
а) інтеграційній (через зближення, пристосування національних господарств);
б) транснаціональної (через створення міжнаціональних комплексів)
Водночас діє і друга тенденція – тенденція до відокремлення, ґрунтована на розвитку економічного націоналізму, загострюються протиріччя в середині світового господарства. Закон нерівномірності економічного розвитку діє і у сфері міжнародних відносин. З утворенням світового капіталістичного господарства, завершенням територіального поділу світу, сферою дії цього закону стає нерівномірність розвитку цілих регіонів, зокрема країн, що розвиваються, та промислово розвинутих країн, зростає розрив між багатими та бідними країнами, посилюється конкуренція між розвинутими країнами та ін. В останні роки на першій план виходить нерівномірний розвиток монополістичних обладнань і насамперед ТНК, могутність окремих з них перевищує економічний потенціал деяких країн.
Економічна інтеграція у світовому господарстві має регіональний характер. Наприклад сформувались такі райони економічної інтеграції: США, Канада, Мексика, СЕС, Центрально – Американський спільний ринок, Японія – Південна Корея, Тайвань, Сінгапур та ін. Поміж основними центрами інтеграції загострюються протиріччя, що проявляються у торгівельних війнах, війні процентних ставок та. інших процесах. Проявою дії закону нерівномірності економічного розвитку є боротьба за зовнішні ринки збуту, джерела сировини, сфери вкладання капіталу тощо. Колишні країни СРСР, інші держави колишньої соціалістичної співдружності також стають сферою дії цього закону в масштабі світового господарства.
Але, треба підкреслити, що і головною тенденцією розвитку світового господарства є тенденція до співробітництва та взаєморозуміння, що йдуть процеси формування цілісного організму світового господарства.
