Прибуток – кінцева мета і рушійна сила товарного виробництва і ринкової економіки. Це головний стимул і основний показник ефективності будь-якого підприємства, фірми. Високі прибутки примушують капітали мігрувати з однієї галузі в іншу. А в сучасних умовах інтернаціоналізації господарського життя, коли національні кордони стали вузькими для високопродуктивного виробництва, капітали, а за ними і робоча сила, вільно переміщуються з однієї країни в іншу, перебудовуючи структуру інтернаціональної економіки. Проблема доходів і прибутків стає ще більш актуальною і приковує до себе увагу не тільки практиків, а й теоретиків. Основним питанням залишається загадка природи прибутку, його джерела і механізму формування.
В економічній теорії немає єдиної відповіді на ці питання. У одних авторів під терміном «прибуток» об’єднані всі форми доходу – процент, заробітна плата, підприємницький доход, рента. У інших – це тільки процент на капітал. В марксистській літературі – це перетворена форма додаткової вартості, породженої тільки найманою працею правла, Карл Маркс при розгляді швидкості обігу капіталу бачив у прибутку ще одне джерело – швидкість руху капітальної вартості. Й.Шумпетер вважав, що прибуток – це тільки доход новаторів, який зникає під впливом конкуренції, в той самий час К.Маркс бачив джерело такого доходу в доданому прибутку. На Заході широко розповсюджена концепція, яка оцінює прибуток як плату, яку несе суспільство за ризик підприємництва.
Головне джерело і доходу і прибутку, на думку багатьох авторів, - капітал. Вони відзначають також те, що зростання капіталу залежить від інвестованих коштів, і від інвестованого прибутку. Таким чином, між прибутком і капіталом існує прямий і зворотній зв'язок. Неможна зрозуміти прибуток, не розкривши сутність капіталу, і навпаки, капітал не буде вивчений ґрунтовно без аналізу прибутку і його ролі у русі капіталу. В цьому контексті доцільно розглянути марксистську концепцію капіталу.
На думку К. Маркса, капітал — складне поняття. Зовні він виступає в конкретних формах: в засобах виробництва (постійний капітал), в грошах (грошовий капітал), в людях (перемінний капітал), в товарах (товарний капітал). Але перелічені матеріальні носії представляють собою не капітал сам по собі, а особливе виробниче відношення. Тому у запитала декілька визначень.: 1. Капітал — це само зростаюча вартість, створювана найманим робітником. 2. Капітал є рух, процес кругообігу, який минає різні стадії, процес, який у свою чергу містить у собі три різні форми кругообігу. Це зміна форм вартості: грошової форми на товарну, потім — на виробничу, знов товарну і знову грошову. «гроші, що описують у своєму русі цей останній цикл, перетворюються на капітал, стають капіталом і вже за своїм призначенням представляють собою капітал». 3. Капітал — це не річ, а певне суспільне відношення, яке представлено у речі і надає цій речі специфічно суспільний характер.
З цих тверджень видно, що найбільш повно сутність капіталу, капіталу як руху, який набуває різних форм, в тому числі і форму суспільних відносин людей, виражена тільки у Маркса. На сьогоднішній день це найоб'ємніше за змістом і найбільш повне визначення.
Процент в сучасній політичній економії (економічній теорії) розглядається як ціна капіталу незалежно від того отримує його промисловець у вигляді підприємницького доходу чи власник позичкового капіталу. Іншими словами, процент представляє собою різновид доходу поряд з прибутком. Таким чином, можна відзначити, що процент — це частина доходу, яку отримує власник капіталу протягом року. Якщо вона виражається в процентах, то такий доход називається процентною ставкою. Наприклад, ви кладете в банк 100 000 у.о.. Ваш доход (або процент) буде скаладати15 000 у.о., і ставка процента в цьому випадку буде дорівнювати 15%.
Необхідно розрізняти середню ставку процента, яка визначається за тривалий період часу, і ринкову ставку процента, яка складається щоденно і підвладну частим коливанням. На розмір процента і його коливання впливають ряд основних факторів, до найважливіших з яких відносяться:
— розмір капіталу;
— продуктивність капіталу;
— співвідношення між попитом і пропозицією на капітал.
В останньому випадку говорять про «віддання переваги у часі», про «очікування», про «винагороду за винагороду». Якщо суспільство прагне витрачати більше, чим накопичувати у вигляді інвестицій, це несприятливо буде впливати у майбутньому і знизить рівень споживання. Навпаки, якщо суспільство сьогодні зможе якимось чином утриматись від надмірного споживання, то це значно підвищить його споживання у майбутньому за рахунок сьогоднішніх вкладів
Розглянемо методику визначення процента на основі теорії попиту і пропозиції. Сама ідея дуже проста. Якщо вільного капіталу багато і попит на капітал великий, а пропозиція зменшується, то рівень процента підвищиться.
Умовою рівноваги між прибутком і ставкою процента є конкуренція. Припустимо, що процент на інвестиції (або прибуток)більше процента на зберігання. Потрібний позиковий капітал, оскільки свого не вистачає. Фірма бере кредит, за який повинна сплачувати ринкову ставку процента. В результаті підвищення попиту остання починає зростати. Це знижує доходи на інвестиції, і в підсумку між доходом на капітал і ринковою ставкою процента встановлюється рівновага. Це відбувається тому, що максимальною межею, якої буде прагнути ставка процента, слугує середня ринкова межа прибутку. Абсолютна рівність між ними буде означати відсутність конкуренції, оскільки в такій ситуації власнику капіталу абсолютно байдуже, куди його вкладати. Але, з іншого боку, сама позика починає втрачати сенс, якщо ставка процента стає більшою за процент на інвестиційний капітал для його власника. Оговоримося, що все це справедливо для великих проміжків часу.
На практиці, в результаті дії додаткових факторів, таких, наприклад, як державна політика або крайня нестійкість економіки у період кризи, ставка процента може досягати свого максимуму при скороченні виробництва.. наприклад, в результаті заохочувальної політики адміністрації Рейгана в 80-ті рр. ставка процента була надто високою і сягала 18—20%, а реальні середні доходи на інвестиції коливались на рівні 8—10%. Але така політика потребувала додаткових витрат.
Інший випадок – криза. Вироблені товари не знаходять збуту. Терміново потрібні гроші для сплати боргових зобов’язань. Попит на них підвищується, пропонування скорочується, ставка процента зростає і досягає максимуму. Ставка процента буде підвищуватися, але не так стрімко, як у наведених випадках, а також в фазі підйому, коли зростають прибутки виробників і потрібен позиковий капітал.
Мінімальна границя ставки процента теоретично дорівнює нулю. На практиці вона максимально знижується в період депресії, коли промисловість переживає застій, а пропозиція позичкового капіталу зростає, оскільки багато капіталів знаходять прикладення.
Таким чином, в умовах ринкової економіки рівень ставки проценту має складатися не тільки під впливом конкуренції, а й під впливом попиту і пропозицій капіталів.
