Доходи домогосподарств як політико-економічна категорія представляють собою певну суму грошових коштів та матеріальних благ і послуг, отриманих у процесі виконання економічних функцій домогосподарствами і, передусім, сім'ями, з приводу отримання яких виникають відносини приватної власності у всіх сферах суспільного відтворення.
Суб'єктами цих відносин є члени сімей, а опосередковано вони виникають і розвиваються між найманими працівниками і капіталістами при виконанні окремих функцій домогосподарствами (постачанні особистісного фактора виробництва, нагромадженні капіталу, заощадженні), між домогосподарствами і державою при отриманні окремих видів доходів (трансфертних платежів).
Основними видами доходів домогосподарств є:
1) заробітна плата;
2) доходи від власності (відсоток, дивіденд, орендні платежі, рента);
3) державні трансфертні платежі (пенсії, стипендії, допомога безробітним, допомога багатодітним сім'ям, послуги у сфері освіти, охорони здоров'я, витрати держави на збереження довкілля, покращення екологічного середовища);
4) підприємницький дохід, який, здебільшого, отримують сім'ї капіталістів;
5) доходи з інших джерел, передусім, доходи від індивідуальної трудової діяльності.
Найбільшу частку серед доходів домогосподарств, що базуються на приватній трудовій власності, становить заробітна плата.
На другому місці у структурі доходів більшості домогосподарств у окремих розвинутих країнах знаходяться доходи від власності (від цінних паперів, вкладів трудових заощаджень в ощадні банки, накопичення у пенсійних фондах та ін.).
У Франції на початку 90-х років на душу населення (а отже, на кожного члена сім'ї) у середньому припадало близько 300 тис. фр. майна, а загальний обсяг власності всіх французьких сімей становив майже 16 трлн фр. В Україні обсяг особистого майна на сім'ю становив у цей період 2,8 тис. крб у цінах того часу.
В Україні доходи домогосподарств слід поділяти на грошові та натуральні (отримані внаслідок праці на присадибних та дачних ділянках). До грошових доходів також зараховують оплату робочої сили у сільськогосподарських підприємствах, кооперативах, доходи від продажу сільськогосподарської продукції на ринку, надання послуг тощо. У 1999 р. індекс реальних грошових доходів населення щодо 1991 р. становив 28%, у 2002р. середня зарплата в Україні становила близько 60 дол., в Росії — понад 110 дол. США.
Витрати домогосподарств як політекономічна категорія —- це сукупність грошових коштів та матеріальних благ, які витрачаються у про- цесі виконання ними (передусім, сім'ями) економічних функцій, з приводу витрачання яких між членами сім'ї, сім'єю у цілому, з одного боку, різними гілками державної влади, фінансово-кредитними інститутами та іншими суб'єктами з другого боку, формуються відносини приватної та неприватних типів власності в окремих сферах суспільного відтворення.
Основними статтями витрат домогосподарствє:
1) податки;
2) витрати на харчування;
3) витрати на одяг і взуття;
4) витрати на оплату квартири;
5) транспортні витрати;
6) витрати на оплату комунальних послуг (електроенергії, води, газу, телефону);
7) витрати на отримання освіти;
8) витрати на відпочинок, подорожі та розваги;
9) внески у фонди соціального страхування;
10) нагромадження;
11) добровільні пожертвування та внески на громадські організації;
12) придбання цінних паперів;
13) сплата заборгованості за кредит;
14) інші витрати.
Частка окремих витрат домогосподарств залежить від рівня розвитку країни. Так, у більшості розвинених держав світу витрати на харчування становлять менше 25 % доходів сім'ї, тоді як в Україні у різних категоріях сімей найманих працівників, але у переважній їх більшості — до 80 % сукупних доходів. У 1985—1990 рр. на продукти харчування сім'ї робітників і службовців в Україні витрачали 30,2—30,5 % бюджету. У країнах ЄС ще у 1987 р. витрати на відпочинок та розваги перевищували витрати на харчування.
У моделі кругообігу ресурсів, продуктів і доходу, з одного боку домогосподарства формують значною мірою потік сучасних трудових ресурсів (освіченої та кваліфікованої робочої сили; частково їх підготовка здійснюється самими компаніями та державою), які надходять на ринок робочої сили. Відтак робоча сила потрапляє на підприємства, де виготовляються товари і послуги, які, у свою чергу, спочатку надходять на споживчий ринок, на якому домогосподарства купують необхідні товари і послуги.
З другого боку, споживчі витрати домогосподарств спрямовуються на ринок споживчих товарів і послуг, які виготовлені підприємствами. Отримана від їх реалізації виручка надходить на підприємства, де створюються нові партії товарів і надаються нові послуги. При цьому формуються витрати виробництва, але ціни за використання землі, робочої сили, засобів виробництва та підприємницькі здібності встановлюються на ринку ресурсів. Ціни на товари і послуги встановлюються на споживчому ринку, причому домогосподарства є суб'єктами попиту, а підприємства — суб'єктами пропозиції (зворотна ситуація складається у першому випадку).
Рис. 9.2. Модель кругообігу ресурсів, продуктів і доходу.
