Класифікація економічних законів.

Залежно від терміну дії економічних законів до першої групи слід віднести закони, що діють упродовж різних історичних періодів. Серед них розрізняв ють закони чотирьох типів. До першого типу належать всезагальні економічні закони, тобто закони, притаманні всім суспільно-економічним формаціям. До них належать закон економії часу, закон зростання продуктивності праці, закон адекватності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил та ін.

До другого типу економічних законів належать загальні економічнізакони, тобто закони, що діють у декількох формаціях: це закон вартості, закон грошового обігу, закон попиту і пропозиції та ін.

До третього типу належать закони, що діють у межах лише однієї суспільно-економічної формації, тобто специфічні економічні закони. До них належать, передусім, основний економічний закон, закон концентрації окремих форм власності та капіталу (наприклад, за умов капіталізму - закони концентрації промислового, торговельного, індивідуального, позичкового капіталу та ін.).

До четвертого типу належать економічні закони, що діють на одній із вищих стадій або ступеней розвинутої суспільно-економічної формації, тобто стадійні та ступеневі закони. Так, на вищій стадії капіталізму діє закон монополізації капіталістичного виробництва, закон зрощування промислового капіталу з банківським та ін.; на вищому ступені цієї стадії діє закон одержавлення капіталістичної економіки, закон планомірності тощо.

До другої групи економічних законів доцільно віднести закони розвитку та функціонування окремих економічних підсистем. Визначальними з-поміж них є закони розвитку продуктивних сил. До них за сучасних умов належать закон поступового переходу функцій працівника до засобів праці, закон зростання екологічних витрат та ін.

Найтісніше пов'язані з продуктивними силами техніко-еко-номічні відносини. До законів розвитку цієї підсистеми належить закон усуспільнення виробництва і праці, закон суспільного поділу праці, закон концентрації виробництва тощо. Законами розвитку та функціонування відносин економічної власності керують основний економічний закон, а також закон концентрації власності, закони розвитку окремих форм капіталу тощо. До законів, які відображають розвиток господарського механізму, належать закони конкуренції, закон пропорційного розвитку, закон посилення державного регулювання та ін.

Системний характер економічних законів полягає:

-у підпорядкованості всіх типів таких законів основному економічному закону, а за умов капіталістичного способу виробництва - виробництву додаткової вартості, що виступає у формі привласнення максимального прибутку. І справді, дія законів зростання продуктивності праці, концентрації виробництва тощо здійснюється заради основної мети, виступає засобами реалізації останньої. Якщо окремі явища і процеси у нині розвинених країнах світу не підтверджують такої підпорядкованості, то це свідчить про поступову зміну типу самої системи, наприклад її зростаючу соціалізацію;

- у тому, що кожний економічний закон пронизаний суперечностями, які в сукупності є рушійною силою розвитку економічної системи;

- у взаємодоповнюваності, взаємопереплетінні, взаємопроникненні багатьох економічних законів та ін.

Економічні категорії. Якщо економічні закони, передусім специфічні, розкривають найглибшу (або внутрішню) сутність певної економічної системи, то менш глибока її сутність виражається у певних економічних категоріях.

Економічні категорії — теоретичне вираження, мислені форми економічних відносин у взаємодії з розвитком продуктивних сил, економічних явищ і процесів, які реально існують.

Вони теоретично відображають не лише окрему сторону системи економічних відносин, а її зв'язок із відповідною стороною системи продуктивних сил. Змістом продуктивних сил є ставлення людини до природи, їх взаємодія. Речовим змістом економічної категорії є окрема сторона такого ставлення до природи. У кожній економічній категорії відображається діалектична взаємодія соціально-економічних зв'язків і відносин між людьми (відносин економічної власності, суспільної форми праці) із техніко-економічними зв'язками і відносинами, з речовою формою процесу праці, з відносинами людини і природи. Ігнорування продуктивних сил, процесу праці означало б, що поза колом питань економічної теорії лишився розгляд категорій "зміст праці", "робоча сила", "споживча вартість", "процес праці" тощо.

Відповідно до різних типів економічних категорій розрізняють різні види економічних категорій.

Економічні категорії рухливіші, мінливіші, ніж економічні закони. Для економічних законів характерний вищий ступінь пізнання людиною єдності та зв'язку явищ і процесів, вони відображають глибокі, приховані зв'язки та відносини, охоплюють явища і процеси, що виражаються у низці категорій. Кожний закон наче групує навколо себе певну кількість (залежно від його складності) економічних категорій.

Практична функція політичної економії полягає в тому, щоб комплексно обгрунтувати конкретні шляхи використання економічних законів та подолання тих форм суперечностей (конфліктних, антагоністичних),які гальмують розвиток народного господарства, а отже – сформувати наукову основу економічної політики держави. Конкретніше ця функція полягає у всебічному обгрунтуванні необхідності та шляхів удосконалення прогресивних типів і форм власності, що найбільше відповідають узгодженим інтересам людини, трудового колектива і суспільства.

Світоглядна функція покликана формувати новий тип політекономічного мислення, насамперед, у керівників різних ланок уряду. Щодо реалій України на початку XXIст., такий тип мислення передбачає глибоке усвідомлення і вміння втілити на практиці ідеї доцільності раціонального поєднання державних важелів регулювання економіки (в оптимальному співвідношенні економічних, правових та адміністративних ) з ринковими важелями саморегулювання, різних типів (приватної, колективної та державної ) і форм власності тощо.

Методологічна функція політичної економії полягає, по-перше в тому, що вона служить основою використання загальнонаукових та філософських принципів, законів ікатегорій діалектики для більшості конкретних економічних дисциплін, а також для економічної теорії.По-друге вона обгрунтовує базові економічні категорії для цих дисциплін із урахуванням вимог принципу історизмую По-третє, політична економія озброює знанням найважливіших шляхів засобів розвитку та вдосконалення економічної системи і внаслідок цього опосередковано впливає на пізнання напрямів та засобів розвитку окремих сфер і галузей економіки, а отже, на вдосконалення конкретних економічних дисциплін.

Функції політекономії

Політична економія та обгрунтування економічної політики.

Сама назва “політична економія “, як уже зазначалос, означає мистетство державного управління народним господарством. Оскільки сучасне господарство у розвинутих країнах світу є надзвичайно складною системою ( наприклад в США воно складається із понад 23 млн підприємств, а лише у промисловості налічується майже 700 галузей ), то й управління нею має бути системним, а для цього потрібно створити відповідну систему управління.

Остання означає свідомо організований, цілеспрямований і активний вплив різних суб*єктів управління на процес розвитку та функціонування суспільного способу виробництва, економічної системи, їх окремих ланок та елементів.

Ядро системи управління в економіці – цілеспрямований вплив на потреби, інтереси та цілі окремих індівідів,колективів людей, верств і прошарків населення для досягнення поставленої мети.

Мета, напрями і методи такого управління на рівні народного господарства визначаються економічною політикою держави. Адже саме слово “політика” означає, передусім,діяльність органів державної влади і державного управління залежно від суспільного устрою та структури економічної системи країни, а також спосіб дій,спрямованих на досягнення певної мети.

Виходячи з цього, економічну політику можна визначити як цілісну систему науково обгрунтованих ідей, положень іосновну лінію ціліспрямованих дій та відповідний комплекс заходів заходів держави на коротко-, середньо- і довготерміновий періоди, спрямованих на стабільний розвиток економічної системи у всіх сферах суспільного відтворення (безспосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні) для досягнення стратегічної мети. Така мета визначається соціально – економічною структурою суспільства і, насамперед, типом існуючих відносин власності на засоби виробництва.

Обгрунтована економічна політика включає, з одного боку, чітке формулювання основної мети та похідних від неї завдань, а з другого - комплекс засобів, важелів, реобхідних для досягнення такої мети.

Найважливішими елементами економічної політики держави є фінансова, податкова, грошова, цінова, кредитна, структурна, промислова, наукова, інвестеційна, інноваційна, амортизаційна, екологічна, аграрна, зовнішньоекономічна політика. Наукове обгрунтування такого спектра основних елементів економічної політики є завдання економічної науки в цілому.

Якщо виходити з того, що політична економія є ядром економічної науки, то її ( політекономії ) завданням, що випливає з практичної функції, є , передусім, обгрунтування наукової основи економічної політики.

Економічна політика за умов інтенсивної інтернаціолізації соціально – економічних систем реалізується і на наднаціональному рівні, наприклад, у межах Європейського Союзу.