Розглянемо детальніше деякі з названих обставин, що дозволяють скласти більш повне уявлення про місце акціонерних компаній у розвинутій ринковій економіці.

Сучасні корпорації є природнім результатом процесів горизонтальної інтеграції, вертикальної інтеграції та диверсифікації.

Горизонтальна інтеграція (лат. «integretio» – відновлення, довершення, від «integer» – цілий) означає підвищення питомої ваги крупних фірм в рамках певної галузі за рахунок концентрації і централізації їхніх капіталів.

Вертикальна інтеграція означає проникнення крупних фірм в суміжні галузі, що зв’язані між собою як послідовні стадії виробництва і збуту певної продукції.

Диверсифікація (від лат. «diversus» – різний і «facere» – робити) означає проникнення крупних фірм в інші галузі, розширення номенклатури їхньої продукції за рахунок освоєння нових для них виробництв, об’єднання з компаніями, що зайняті в різних галузях економіки, найчастіше не зв’язаними з початковим видом діяльності даних фірм. Це дозволяє корпораціям проникати у високотехнологічні, високоприбуткові галузі – електротехнічну, електронну, хімічну, телекомунікаційну, фармацевтичну та ін. – отримувати відносно стабільні доходи в умовах змінності кон’юнктури на ринках окремих товарів та послуг. Так, наприклад, американська компанія «Дженерал електрик» в результаті диверсифікації в наукомісткі галузі і сферу послуг скоротила долю основного промислового ядра до 25%.

У сучасних умовах все більше корпорацій сполучає конкуренцію із співробітництвом, веде себе у відповідності з лозунгом «якщо не можеш побити конкурента, то об’єднайся з ним!» Це відображається в координації діяльності крупних фірм шляхом організації спільних виробництв, реалізації науково-технічних проектів, обміну науково-технічною інформацією, патентами, менеджерами, прямою участю у збуті продукції суперника. Такі альянси конкурентів дозволяють їм з меншими витратами розробляти і засвоювати нові технології, види продукції, просувати свої товари на нові, в тому числі й зарубіжні, ринки.

В діяльності крупних фірм активну участь приймають також малі фірми. Часто дрібні та середні компанії виступають субпідрядниками крупних корпорацій, постачаючи їм невеликими серіями комплектуючі деталі та вузли, виконуючи різні види робот. Завдяки субпідрядам, крупний бізнес економить капітал, знижує витрати на виробництво, управління, позбувається деяких трудомістких і низько прибуткових операцій. Крупні фірми можуть обслуговувати десятки тисяч постачальників і самостійних реалізаторів, які функціонують в багатьох країнах.

Особлива роль в контактах крупних і малих фірм відводиться дрібному венчурному (ризиковому) бізнесу, який продемонстрував високу ефективність в освоєнні нововведень, що не потребують солідних коштів. Завдяки невеликім фірмам, з’явились, наприклад, такі нововведення як електронний калькулятор, ксерографія, штучний інсулін, безпечна бритва, гнучкі контактні лінзи, персональний комп’ютер, полароідна камера. Крупні корпорації намагаються використати науково-технічний потенціал малих фірм, купуючи ліцензії на виробництво нової продукції, роблячи ці фірми своїми постачальниками, субпідрядниками, надаючи їм позики, купляючи їхні акції або поглинаючи найбільш успішні компанії.

Заслуговує на увагу досвід використання крупними корпораціями внутрішнього венчура – шляхом надання значної автономії науковим групам або підрозділам даних фірм. Це дозволяє сполучати переваги крупних і малих фірм, дає свободу талановитим вченим і винахідникам.

Кажучи про взаємне доповнення діяльності, переплетіння інтересів крупного і малого підприємництва, необхідно взяти до уваги такий популярний спосіб започаткування бізнесу як франчайзинг.

Франчайзинг(від франц. «franchise» – пільга, привілей) – це метод ведення підприємницької діяльності, який базується на довгострокових відносинах між двома сторонами, й передбачає, що одна з них передає іншій ліцензію (франчайзу) на право використання свого ім’я, як правило, це ім’я широко відомої, процвітаючої компанії. За це право покупець оплачує початковий внесок і здійснює щомісячні платежі.

Франчайза може бути трьох типів: 1) франчайза на продаж товару – покупець ліцензії, тобто ліцензіат, може продавати товари фірми-ліцензіара з її торговою маркою чи товарним знаком; 2) франчайза на виробництво товарів – ліцензіат може виробляти продукцію у відповідності з жорсткими вимогами ліцензіара; 3) франчайза на вид діяльності (чистий франчайзинг) – ліцензіат отримує право створити свою фірму з використанням імені фірми-ліцензіара, купляє ліцензію на продаж товарів чи послуг, йому також передають багатий досвід ведення даної підприємницької діяльності ліцензіаром (підготовка ліцензіатів по проблемам менеджменту, зокрема, по кадровій політиці, аналізу фінансового положення, контролю за якістю, рекламі та збуту продукції).

Наприклад, відомий виробник копіювальної техніки – корпорація «Ксерокс», маючи надійну репутацію, створює у різних країнах мережу збутових підприємств для спільного просування на ринок різноманітних послуг по копіюванню друкованих матеріалів; вимагає від іноземних партнерів суворого виконання технології надання послуг; фінансує купівлю або оренду партнерами приміщень; навчає місцевий персонал; контролює належне використання партнерами фірмової назви. Ця корпорація стала світовим лідером послуг у сфері обробки, управління інформацією і документами, вона пропонує широкий спектр рішень в області офісної інфраструктури і комунікацій. Компанія «Ксерокс» (після об'єднання з компанією ACS) має: дохід – 22 млрд. дол.; штат – 130000 співробітників; виробництво на трьох континентах; представництва в 160 країнах світу; більше 9400 патентів; щорічні інвестиції у розмірі 5% від суми обороту, що вкладаються в розробки і дослідження в п'яти дослідницьких центрах в США, Канаді і Європі, які направлені на розробки в сфері комп'ютерних технологій, цифрових зображень, електромеханічних систем, нових матеріалів, програмного забезпечення до офісної техніки і ін.

Франчайзинг товарів та послуг використовують також відомі фірми: Мак Дональдс, Зінгер, Кока-Кола, Хілтон. Найбільше застосування франчайзинг має у сфері послуг: туризмі, сервісі побутової техніки, системі швидкого харчування, авторемонті.

Франчайзинг сприяє прискореному розвитку як крупного, так і малого підприємництва, підвищенню життєздатності останнього, широкому розповсюдженню нововведень, розширенню збутової мережі крупних компаній при мінімальних витратах. В даному випадку використовуються переваги дрібного підприємництва – його близькість до споживача, проникнення в найменші ринки збуту, чутливе реагування на зміну попиту. Спільні зусилля учасників угоди дозволяють провести більш широкомасштабні й ефективні рекламні компанії. Всі ці обставини сприяють підвищенню конкурентоспроможності фірм, пов’язаних взаємовигідними відносинами.

Розповсюдження субпідрядної системи і франчайзинга свідчить про розвиток спеціалізації виробництва, особливо подетальної і поопераційної, відображає необхідність гнучкого пристосування виробництва і збуту до потреб споживачів, що динамічно розвиваються.

Слід відзначити, що в країнах з розвинутою ринковою економікою спостерігається розосередження акціонерної власності серед широких верств населення, зокрема, серед робітників корпорацій. Це явище отримало назву «демократизація власності». Причиною цього стали, по-перше, зростання реальних доходів населення, що дозволило перетворювати частину заощаджень в акції та облігації і отримувати досить вагомі доходи; по-друге, розповсюдження практики «участі у прибутках фірми» як спроби згладжування протиріч між трудом і капіталом; по-третє, переходом до інноваційного типу відтворення, що вимагає інтеграції зусиль всіх його учасників.

Практика купівлі робочими акцій своїх компаній відома вже понад 100 років, однак лише в 70-80-тих роках ХХ ст. в ряді країн почали розробляти спеціальні плани участі робітників у власності компанії. В США такі плани називають Employee Stock Ownership Plans – ESOP(Програма накопичення власності робітників). Їхня задача – створити фінансовий механізм купівлі робочими акціонерного капіталу компанії. Перехід до акціонерної форми власності з участю робітників корпорацій зумовив зростання продуктивності праці на 10-15%, а також значно вищий прибуток, ніж у середньому по відповідних галузях.

У Великобританії аналогічні форми участі практикуються приблизно у половини провідних фірм. Окрім того, уряди Великобританії, Франції, Японії, Італії та інших країн в ході приватизації державних підприємств використали для збільшення акціонерного капіталу кошти населення. Так, у Великобританії в середині 80-х років минулого сторіччя в приватні руки були передані крупні пакети акцій таких фірм як «Бритиш телеком», «Бритиш ейрвейз», «Нешнл Фрейт», «Амершем», «Бритишгес» та ін.

Розповсюдження акцій серед робітників своєї компанії окрім створення стимулів до творчої активності співробітників і отримання додаткових коштів для розвитку компанії, про що вже згадувалось, вирішує ще ряд проблем: отримання податкових пільг; запобігання страйків; іноді робітники викупають підприємство для того, щоб врятувати його від банкрутства і зберегти робочі місця. Відомі випадки, коли при несприятливих для корпорації обставинах її керівництво погоджувалось уступити частину цінних паперів робочим і службовцям, висуваючи при цьому певні умови, наприклад, скорочення зарплати або її заморожування на певний строк.

Слід мати на увазі, що робітники далеко не завжди можуть реально вплинути на управління діяльністю своїх корпорацій із-за недостатньої кількості акцій, які вони мають, нестачі знань та вмінь у галузі менеджменту. Тому деякі американські економісти жартують, називаючи плани участі робітників у власності компанії не ESOP, а МESOP, тобто «плани участі у власності для укріплення позицій і збагачення менеджменту».

У той же час є приклади негативного впливу робітників-акціонерів на положення справ в їхніх фірмах, коли вони отримували можливість вирішувати основні питання управління фірмою: робітники добивались зростання зарплати і дивідендів за рахунок скорочення інвестицій у розвиток виробництва, звільняли досвідчених менеджерів і призначали менш ефективних, але більш м’яких керівників, що приводило до погіршення якості управління, зростання плинності кадрів, кількості прогулів тощо.

Незважаючи на певні мінуси практики розповсюдження акцій серед робітників своїх компаній, вона має набагато більше плюсів, саме тому уряди розвинутих країн забезпечують законодавчу і економічну підтримку таких фірм шляхом захисту майнових прав робітників-акціонерів, надаючи пільги у кредитуванні і оподаткуванні.

Корпорації грають велику роль у функціонуванні і розвитку не тільки національних господарств, але й світового господарства у цілому. На початку ХХІ ст. у світі налічувалося близько 60 тис. транснаціональних корпорацій (ТНК), вони мали близько 600 тис. філій у 150 країнах світу, їхня мережа охоплювала всю планету. Вони володіють третиною всіх виробничих фондів, виробляють понад 40% планетарного продукту, здійснюють понад половини зовнішньоторговельного обороту світу. ТНК контролюють понад 90% експорту світового капіталу, нагромаджені ТНК інвестиції перевищили 4,8 трлн. дол., а їхні глобальні активи склали 17,7 трлн. дол. США. Через мережу ТНК проходить понад 80% торгівлі високими технологіями, ТНК контролюють близько 4/5 світового банку патентів і ліцензій на нову техніку, технології та ноу-хау.

Враховуючи таку вагому роль акціонерних компаній у сучасній економіці, Україні важливо в ході реформ, приватизації власності, зробити ставку на корпорації для забезпечення розвитку пріоритетних, високотехнологічних, конкурентоспроможних галузей національної економіки. У цьому плані дуже корисний досвід інших країн по розповсюдженню акціонерної власності, захисту прав акціонерів, постачанню їм інформації, створенню цивілізованого, ефективного ринку цінних паперів, зокрема у вигляді фондової біржі. Ринок цінних паперів, мобілізуючи фінансові ресурси, сприяє їх раціональному використанню і перерозподілу на основі конкуренції між підприємствами, забезпечуючи приплив капіталу в найбільш перспективні галузі економіки, – є незамінним механізмом в регулюванні сучасної ринкової економіки, у становленні системи розвинутих ринкових відносин.

Не дивлячись на наявність багатьох невирішених проблем, що заважають розвитку акціонерної власності і ринка цінних паперів в Україні, ряд корпорацій із США, ФРН, Південної Кореї і деяких інших країн вже вклали інвестиції в нашу економіку. Вони намагаються використати природні і людські ресурси України, організувати тут виробництво своєї продукції, створити розгалужену дилерську мережу для реалізації товарів. Ці корпорації мають можливість отримувати вигоду від різниці у рівні зарплати найманих робітників в нашій країні, у порівнянні з більш високою зарплатою в інших країнах.

Про діяльність сучасних акціонерних компаній було вже сказано багато позитивного, тому важливо, щоб саме в такому ключі ця діяльність здійснювалась на території України, сприяючи підйому національної економіки, її переходу на ринкову колію. Необхідно потурбуватися про те, щоб іноземний капітал не розповсюджував у нас відсталі, екологічно небезпечні технології, не «відмивав» гроші кримінального сектору тіньової економіки своєї країни.

Підсумовуючи все сказане, можна зробити висновок, що акціонерний капітал і ринок цінних паперів – надзвичайно важливі атрибути розвинутої ринкової економіки, від успішного функціонування яких значною мірою залежать темпи і якість економічного розвитку, тому в країнах, які здійснюють перехід до сучасної ринкової системи, особливу увагу слід приділяти становленню цих структурних елементів ефективних економічних систем.