З погляду форми руху капіталістичний кредит – це капітал, який виступає як специфічна форма вартісних, грошових відносин, купівлі-продажу, особлива форма обігу, або особливий спосіб обміну між самими виробниками, між виробниками і торговцями, тобто купівля-продаж із відстроченим платежем.
З погляду його глибинної сутності кредит віддзеркалює сутність промислового капіталу, в умовах соціалізації суспільних відносин кредит фіксує соціально-економічні відносини, що складаються між асоціацією виробників, яка перебуває в процесі формування, в особі центрального банку, резервної федеральної системи і т. ін., з одного боку, і відносно економічно самостійними підприємцями і населенням, з іншого боку, з приводу раціонального розміщення і використання соціально-економічних ресурсів суспільства через купівлю-продаж із відстроченим платежем, рух позичкового капіталу в інтересах як окремого капіталу, так і суспільного капіталу взагалі. Звідси справжнє призначення кредиту – забезпечувати раціональне розміщення і використання соціально-економічних ресурсів суспільства в інтересах як окремого капіталу, так і суспільного капіталу в цілому. Кредит це вже суспільна форма обліку і контролю руху торгівельного і промислового капіталу.
Як свідчить історія, кредит виникає паралельно двом гілкам: з одного боку, на певному етапі розвитку товарного обігу, а з іншого боку, поза ним, коли до торгівлі грошима, золотими і срібними злитками приєднується видача грошей в позику. Та форма кредиту, яка виникає з товарного обігу є товарною, або комерційною формою кредиту. Звідси комерційний кредит – це купівля-продаж товарів із відстроченим платежем між самими виробниками, або між промисловцями і торговцями.
З іншого боку, форма кредиту виникає поза товарним обігом і примикає до розвитку торгівлі грошима, який звичайно історичному процесу йде паралельно з розвитком товарної торгівлі. Якщо на зорі становлення капіталістичного виробництва комерційний кредит ще мало вдається до банківського кредиту, то у міру його розвитку до комерційного кредиту приєднується власне грошовий кредит. Взаємне кредитування промисловців і торговців переплітається з грошовими позиками, які вони отримують від грошових кредиторів і частково від банків. Таким чином, для кожного індивідуального фабриканта або торговця усувається як необхідність мати солідний резервний капітал, так і залежність від дійсного зворотного припливу капіталу.
У міру розвитку капіталу грошовий кредит у формі позики (позичковий капітал), прориваючи вузькі межі комерційного кредиту, поступово заміщає його, узурпує його місце. Як свого часу розширення меж збільшення вартості капітал досягає шляхом надання грошам загального характеру, потім заміщення грошей кредитом, і в першу чергу, комерційним, то, в свою чергу, комерційний кредит таким чином заміщається грошовим кредитом, а останній банківським кредитом.
Грошовий кредит є грошовий капітал, що приносить відсотки, тобто позичковий капітал, який позичають один одному промисловці і торговці. Паралельно торгівлі грошима розвивається інша сторона кредитної справи – управління капіталом, що приносить відсотки. Позика грошей поступово концентрується в окремих руках. Банківська сторона кредитної справи розвивається як реакція проти лихварського капіталу, лихварства взагалі. За допомогою банківського кредиту відбувається підпорядкування капіталу, що приносить відсотки, тобто позичкового капіталу умовам і потребам капіталістичного виробництва.
Безпосереднє підпорядкування позичкового капіталу торговому і промисловому здійснюється за допомогою як економічних форм (через низький відсоток, доступність банківського кредиту і т. ін.), так і юридичної влади держави.
В умовах зрілого капіталізму банківський кредит набуває переважного значення через обмеженість власне комерційного кредиту з одного боку, і грошового кредиту, з іншого боку. Разом із тим отримує загальний розвиток загальна основа банківського кредиту – грошовий капітал і безпосередній бізнес – грошовий кредит (позика). Все що не надається в позику завжди є певна сума вартостей, грошей на яку нараховується позичковий відсоток. якщо в позику дається товар або капітал, то він є лише замаскованою формою грошової суми. Позичковий капітал (капітал, що приносить відсотки) настільки одержує загальну форму, що стає насправді фактичним базисом кредитної системи. Хоча все ж таки необхідно підкреслити, що справжньою основою кредиту, кредитної системи залишається комерційний кредит, тобто взаємні аванси виробників і торговців.
Кредитна система як така створює власні кредитні гроші. При цьому в широких розмірах заміщається готівка, з одного боку, кредитними операціями, з іншого боку, – кредитними грошима у вигляді векселів (комерційний кредит) і банківський кредит – у вигляді банкнот, чеків, кредитних карток, електронних грошей тощо. Проте кредитні гроші за своєю сутністю гроші лише остільки, оскільки вони в сумі своєї номінальної вартості абсолютно заміщають дійсні гроші (тобто золоті гроші). Банківський кредит створивши для себе знаряддя обігу опирається все ж таки не на гроші і грошовий обіг, будь то металеві або державні паперові гроші, а безпосередню його основу складають векселі і вексельний обіг.
Разом із комерційним і банківським кредитом в світовій практиці широкого поширення набули споживчий, державний, інвестиційний, іпотечний і міжнародний кредит.
На рівні руху форми глибинна сутність кредиту проявляється через його функції і принципи кредитування. Місце кредиту в системі господарського механізму визначається за допомогою виділення функцій кредиту і принципів кредитування.
В умовах розвинених ринкових відносин кредиту властиві такі функції:форма оптимізації руху соціально-економічних ресурсів суспільства;засіб стимулювання торгівельного і промислового капіталу;засіб обліку і контролю торгівельного і промислового капіталу.
З’ясовуючи функції кредиту, необхідно звернути увагу на їх взаємозв'язок, взаємообумовленість, діалектичну єдність, а з іншого боку, простежити, як вони відлилися в самостійні форми, який механізм їх прояву.
При розгляді основоутворюючої функції кредиту необхідно звернути увагу на те, що відносини з приводу акумуляції коштів і надання їх в кредит матеріалізуються в позичковому капіталі. А тому з якісної сторони позичковий капітал представляється як матеріалізація кредитних відносин, із кількісної — певна сума кредитних ресурсів в грошовій формі. У процесі руху позичкового капіталу кредит виступає як засіб стимулювання торгівельного і промислового капіталу, а також як засіб обліку і контролю торгівельного і промислового капіталу. Тут дані функції кредиту виражають різні рівні його сутності. У міру становлення усуспільненого виробництва кредит переростає, перетворюється на колосальний соціальний механізм для суспільного обліку і контролю за раціональним розміщенням і використанням соціально-економічних ресурсів суспільства.
Свою практичну реалізацію функції кредиту набувають в принципах кредитування. Для кредитування характерні такі принципи:зворотність;терміновість (повернення після закінчення певного часу);платність;забезпеченість позик;цільовий характер;диференційованість умов надання кредиту.
Аналізуючи принципи кредитування, необхідно підкреслити, що зворотність після закінчення певного часу не є ні елементом глибинної сутності кредиту, ні самою його глибинною сутністю. Глибинна сутність кредиту є адекватною капіталістичному способу виробництва. Зворотність є принципом кредиту, відображає відстрочення платежу, яке виражає рівень його сутності, так би мовити, першого порядку, характеризує економічну форму – кредит на відміну від економічної форми купівлі-продажу як такий,відмінність між позикою і продажем.
Комерційний кредит – це купівля-продаж товарів із відстроченням платежу, кредит в товарній формі.
В процесі кругообігу промислового капіталу промислові капіталісти передають один одному товари без попередньої оплати, платіж здійснюється тільки через певний час, а також між самими торговцями. Об'єктом комерційного кредиту виступає товарний капітал, який опосередкує рух промислового капіталу. Наприклад, власник залізних копалень продає в кредит власнику сталеливарного заводу залізняк вартістю 5000000 грн. із відстроченням платежу на 3 місяці, у свою чергу він сам в кредит отримує машини, паливо на цей же термін. Тут капіталіст залізних копалень одночасно надає і одержує комерційний кредит.
Необхідність комерційного кредиту безпосередньо пов'язана із специфікою капіталістичного відтворення, забезпеченням безперервності кругообігу промислового капіталу. Забезпечення безперервності технологічних процесів, капітал досягає через встановлення такої форми обігу як комерційний кредит. Гроші перестають задовольняти капітал, їх вузькі межі долаються кредитом. Якби фермер-капіталіст чекав осені, щоб продати вирощену продукцію за готівку, а потім на них придбати нове насіння, паливо, машини тощо, то він би не зміг вчасно посіяти, обробити ґрунт, купити добрива. Такий стан речей спостерігається і в інших галузях народного господарства, скажемо в легкій, харчової, будівельній, машинобудівній тощо. Щоб не трапилося перебоїв в процесі виробництва, підприємства, фірми широко користуються у формуванні своїх оборотних коштів кредитом і, зокрема, комерційним кредитом.
Комерційний кредит не тільки забезпечує безперервність процесу відтворення капіталу, але і прискорює реалізацію як споживних вартостей, так і вартості товарів, прагне звести сферу обігу до нуля на певний час, намагається перетворити кругообіг капіталу на суцільний процес виробництва товарів.
Капіталісти надають один одному товари в кредит, оформляючи угоду не кредитним договором, а векселем.
Вексель – це певний вид цінного паперу, письмове, безумовне боргове зобов'язання юридичної або фізичної особи (позичальника, векселедавця) сплатити з настанням строку власнику векселя (кредитору, векселедержателю) суму грошей, яка вказана у векселі.
Як правило, капіталіст, який отримав вексель, використовує його для розрахунку з іншим капіталістом. Замість грошей він платить векселем, передає вексель, на зворотному боці якого робиться спеціальний передавальний надпис – індосамент. Таких передавальних підписів може бути декілька. Звідси векселі перетворюються на засіб платежу, на спеціальні гроші, на форму кредитних грошей, які виникають і обертаються на основі комерційного кредиту, породжені ним. Розділяють такі види веселів: простий вексель, перевідний вексель (тратта), комерційний (торговий) вексель, банківський вексель, казначейський вексель.
Комерційний кредит не обов'язково повинен здійснювати свій рух у вексельній формі – він може функціонувати шляхом простих записів ціни проданих товарів в кредит по так званому відкритому рахунку, що досить широко використовується в умовах сучасного капіталізму.
У той же час комерційний кредит здійснює свій рух за допомогою кредитних грошей (векселів, чеків) або через відкриті рахунки. В усіх випадках цей рух протікає відповідно до чинних економічних законів і, зокрема, відповідно до закону грошового обігу.
Специфічний характер комерційного кредиту полягає в тому, що він надається в товарній формі. звідси витікають обмеження його застосування. Перше обмеження полягає в тому, що комерційний кредит може бути наданий одним капіталістом іншому капіталісту, або торговцю тільки у вартості товару, що підлягає реалізації, у розмірі вільної частини свого капіталу. Друге обмеження пов'язане з термінами надання комерційного кредиту. У промислового капіталіста товарний капітал періодично тимчасово вивільняється на незначний термін, а тому комерційний кредит має короткостроковий характер. Він покликаний поповнювати оборотні кошти підприємства, оборотний капітал і тільки. Як правило, він надається на 3, 6, 9 і 12 місяців. Третє обмеження комерційного кредиту виходить з того, що один промисловий капіталіст може отримати кредит не в будь-якого іншого промислового капіталіста або торговця, а тільки в того, хто виробляє лише необхідні йому товари. Наприклад, виробник автомобілів може купувати в кредит такі товари, як кузови, колеса, гума тощо тільки в тих виробників, які їх виробляють, або тільки в тих торговців, які ними торгують. Коло потенційних кредиторів тут дуже обмежене, а отже є труднощі в отриманні такого кредиту. Нарешті, четверте обмеження полягає в тому, що заробітну плату робочим і службовцям не можна виплатити векселями, необхідні готівка або безготівковий розрахунок, одним словом – дійсні, реальні гроші. Дуже важливим моментом тут є той факт, що комерційний кредитний капітал і промисловий капітал тотожні. Капітали, віддані в кредит, тут є товарні капітали, призначені для остаточного індивідуального споживання, або для відшкодування постійних елементів продуктивного капіталу. Далі ми побачимо, що інша форма кредиту (позики) зовсім не так поводиться. Збіг позичкового капіталу з промисловим капіталом скоріше виняток, ніж правило.
Обмеженість комерційного кредиту капіталістичний спосіб виробництва долає за допомогою прискореного розвитку іншої гілки кредиту, іншої його форми – грошового кредиту, який знаходить свій подальший розвиток у формі банківського кредиту.
Банківський кредит є грошовий кредит, який надають банки промисловим капіталістам, оптовим і роздрібним торговцям. Банківський кредит є розвиненіша форма грошового кредиту. Але це зовсім не означає, що поряд із банківським кредитом не функціонує грошовий кредит. Грошовий кредит, безумовно, має місце і сьогодні, в умовах розвиненої ринкової економіки. Як правило, його надають кредитні інститути, позичкові каси, ломбарди, промислові капіталісти і торговці один одному, пенсійні фонди тощо. Разом із тим, сьогодні більше 90% грошового кредиту видається банками. Банки здійснюють посередництво платежу між промисловими капіталістами і торговцями, ведуть облік, рахівництво для них, видають їм кредит, а також надають багато інших послуг.
Промислові капіталісти, торговці і ремісники, фермери звертаються за банківським кредитом, тому що грошові капіталісти не можуть задовольнити їх потреби. По-перше, розмір пропонованих позик, як правило, не задовольняє потреби функціонуючого капіталіста. По-друге, часто терміни пропонованого в позику капіталу не співпадають із термінами, які вимагає позичальник. Позичальник бажає продовжити терміни позики, кредитор, виходячи зі своїх виробничих потреб, може надати позику тільки на короткі терміни. По-третє, індивідуальному кредитору важко визначити реальну платоспроможність позичальника, а іноді навіть не можливо, що, безумовно, перешкоджає налагодженню прямих, безпосередніх кредитних відносин.
Дані ускладнення і перешкоди руху грошового кредиту вирішуються за допомогою розвитку банківського кредиту. Банки як спеціалізовані кредитні інститути досить успішно справляються з проблемою забезпечення функціонування і розвитку грошового кредиту.
Банківський кредит відрізняється від комерційного кредиту рядом особливостей:
1) об'єктом банківського кредиту є кошти і грошовий капітал, який відокремився від кругообігу промислового капіталу. Завдяки грошовій формі і професійному апарату банківських працівників, банківський кредит може бути наданий будь-якому капіталісту в значно більших розмірах, ніж індивідуальними кредиторами і на триваліший термін (від декількох днів до десятків років), ніж комерційний кредит.
3) Грошовий кредит, який здійснює свій рух за допомогою особливих установ – банків, унаслідок цього набуває форми банківського кредиту.
4) Кредитними грошима при функціонуванні банківського кредиту виступають банкноти, тобто векселі на банкіра, за якими пред'явник у будь-який час може отримати реальні, живі гроші (чи в готівковій, чи в безготівковій формі) і якими банкір заміщає приватні векселі.
Спочатку всі банкноти випускали всі банки, а з утворенням емісійних банків випуск банкнот перейшов до них і став регламентуватися державою. До Першої Світової війни (1914 р.) банкноти в більшості своїй вільно розмінювалися на золото. Проте, в період «великої депресії» (1929-1933 рр.) в усіх розвинених країнах розмін банкнот на золото було припинено, почався випуск нерозмінних банкнот і тим самим банкноти по суті перетворилися на державні паперові гроші з примусовим курсом.
На перших порах свого розвитку банки видавали позики грошима. Проте, у міру розвитку кредитно-банківської системи банки починають видавати позики власними кредитними грошима у вигляді власних векселів, тобто банкнотами. Як ми відзначали, спочатку банкноти розмінювалися на золото, але потім поступово перетворилися на нерозмінні кредитні гроші. Банкнота – це вексель на банкіра, за яким пред’явник у будь-який час може отримати гроші і якою банкір замінює приватні векселі, банкнота без обмежень може обмінюватись на реальні гроші, тому вона починає замінювати їх в товарному обороті, банк може віддати банкноти у позику, перетворивши їх у позичковий капітал; інша форма створення додаткових засобів обігу – впровадження депозитів, які дозволяють клієнтам в межах позики розплачуватись чеками.
Звичайний вексель, виступаючи як платіжний засіб окремого капіталіста, гарантується майном тільки даної особи, звичайно, його капіталом, але все таки лише індивідуальним капіталом. Зовсім інша справа, коли вексель на банкіра – банкнота вступає в обіг. Тут гарантом виступає вже сам банк з його капіталами і активами у формі золота, нерухомості і т. ін. Такий вексель користується більшою довірою, ніж вексель приватної особи. Довіра до банкнотів зростає у міру концентрації і централізації банківської справи, коли емісійним стає лише один банк, який, як правило, в усіх країнах є державним або акціонерно-державним, корпоративним.
Спочатку банкноти безпосередньо пов'язували із золотим запасом емісійного банку. Хоча в одних країнах це робилося жорсткіше, в інших – м'якше. Так, в Англії в XIX ст. емісійний банк міг випускати банкноти, незабезпечені золотом, на суму не більше 14 тисяч фунтів стерлінгів. Тоді, як для континентальних країн Європи було характерним допускати значне відхилення емісії банкнот від наявного золотого запасу емісійного банку. Та все ж і в першому, і в другому випадках курс банкноти був досить стійким і відображав реальний рух золотого запасу країни. Хоча такі операції вже приховували в собі можливі кредитно-грошові кризи, появу фіктивних грошових знаків, які не забезпечено золотим запасом та іншими матеріальними цінностями.
Замінюючи приватні векселі банкнотами, за якими пред'явник в будь-який час може отримати гроші, банкір дає простір такій формі кредиту, яка здається необізнаним в банківській справі особливо вражаючою і важливою, і лише тому, що банкноти, чеки і т. ін. – ці кредитні гроші безпосередньо переходять із простого торгового обігу в загальний обіг і функціонують тут як гроші; і по-друге, в більшості своїй ті банки, які випускають банкноти є державними або приватно-державними, а основу їх операцій становить державний кредит, який функціонує через банкноти, за допомогою кредитного знаку, який знаходиться в обігу. Тому банкноти – це розмінні гроші кредиту. Та все ж, як комерційний кредит, так і банківський кредит має свої межі, які встановлює економічний Закон грошового обігу.
Банкіри як представники всіх грошових кредиторів, проводять кредитування промислових і комерційних капіталістів за допомогою таких форм.
1. Облік векселів. Підприємець, який продав свій товар в кредит і отримав вексель, часто прагне одержати по ньому гроші до настання терміну платежу. Він продає банку свої векселі, а банк їх купує з утриманням з власника векселів облікового відсотка (дисконту) у розмірі ставки рефінансування. Хоча необхідно відмітити, що розмір дисконту залежить від платоспроможності векселедавця, кон’юнктури ринку, платоспроможності банку і багатьох інших детермінант. Тут необхідно відзначити вельми цікавий факт, що при обліку векселів зникає сама форма позики. У наявності проста купівля-продаж. Власник векселів продає свої векселі, а банкір їх купує, за допомогою передавального підпису векселі переходять у власність банкіра. Тут немає збільшення коштів, тим більше немає збільшення капіталу. Клієнт купує готівку або безготівкові гроші за допомогою кредитних грошей – векселів. Відсутньою тут є і позика капіталу, оскільки купівля-продаж передбачає передачу суми вартості з одних рук до інших. Позика ж має місце тільки там, де передача грошей, капіталу здійснюється не взаємно, а односторонньо і на визначений термін. Тому позика капіталу при обліку векселів може відбутися тільки у тому випадку, коли враховується бронзовий вексель, який не представляє дійсно проданий товар. А коли банкір знає, що вексель бронзовий, він ніколи його не врахує.
2. Пряма позика за особистим кредитом. Банк видає позику, виходячи з його надійної репутації як платоспроможного і акуратного фінансиста, який вчасно і повною мірою сплачує борги. Одним словом, банк видає позику під віру в його порядність і чесність.
3. Позика під заставу векселів. Коли необхідно терміново одержати грошові засоби, капіталіст заставляє в банку свої векселі під визначений відсоток і отримує позику, рівну сумі боргових зобов'язань за вирахуванням відсотка за кредит. Якщо власник векселів через визначений час не викупає векселі, то банк звертається до власника векселів (до того хто їх видав) і за його рахунок погашає позику. В цьому випадку банк уважно стежить за тим, щоб векселі були реальними. Банк прагне не приймати в заставу фіктивні векселі, які не відображають дійсних комерційних операцій, а виписуються капіталістами один одному для того, щоб одержати позику в банку. Фіктивні векселі ведуть до переповнювання каналів обігу паперовими грошовими знаками, які не відображають дійсної вартості, а отже ведуть до інфляції, грошово-кредитної кризи. При видачі позики під заставу векселів наглядно видно як із комерційного кредиту виникає банківський і як вони взаємно переливаються, взаємозв'язані між собою.
4. Позики видаються банками під заставу цінних паперів – облігацій, акцій, застав та інших цінних паперів.
5. Позики під заставу товарно-матеріальних цінностей. В цьому випадку при оформленні кредитних договорів забезпеченням виступають товари, які знаходяться на складах, в дорозі, в торговому обігу, а також різного роду нерухомість у формі будівель, споруд, землі, сюди можуть входити і верстати, устаткування, транспортні засоби тощо.
6. Позики під гарантію інших підприємств і банків. Банк приймає поручительства третіх організацій в платоспроможності яких він упевнений і які в разі виникнення заборгованості позичальника зможуть погасити вчасно і повною мірою дану заборгованість банку. Такий кредит ще називається бланковий кредит.
У всіх випадках, коли позики не повертаються в строк, закладені цінні папери, товарно-матеріальні цінності, нерухомість тощо переходять у власність банку.
Коли кредит видається під векселі (бронзові векселі), які не відображають комерційних операцій, не відображають реальний рух дійсно функціонуючого капіталу, тоді з'являється на світ фіктивний капітал. Інший спосіб фабрикувати фіктивний капітал має місце тоді, коли закупівлі товарів не регулюються попитом і пропозицією, а стають найголовнішою фінансовою операцією для обліку векселів і тим самим для отримання позики, грошей. Це мало широке розповсюдження тоді, коли товари з Індії до Англії подорожували досить тривалий час, до 9 місяців, а засоби зв'язку були недостатньо розвинені.
Видача векселів, це – перетворення товару на одну з форм кредитних грошей, а облік векселів – усього лише перетворення цих кредитних грошей на інші, тобто на банкноти. Це реальний процес дійсних операцій. Коли векселі, банкноти не відображають реальних процесів, тоді вони перетворюються на фіктивний капітал, який врешті-решт призводить до фінансового краху, економічної кризи, перевиробництва або недовироблення – неврожай у сільському господарстві і надмірні витрати на будівництво залізниць, виробничих будівель і споруд і т. ін. пояснюють кризу недовироблення.
Банки – це особливий вид підприємств, які забезпечують рух позичкового капіталу.
Банки виконують такі функції:посередницьку функцію при здійсненні платіжно-розрахункових і кредитних операцій; регулюють грошовий обіг; перетворюють грошову форму промислового і торговельного капіталів у позичкову форму; акумулюють доходи різних верств населення і перетворюють їх в позичковий капітал; виступають посередниками у передачі позичкових капіталів функціонуючим капіталістам; створюють додаткові купівельні та платіжні засоби і перетворюють їх у капітал (випуск банкнотів).
Банки здійснюють пасивні і активні операції.
Пасивні операції– утворення банківських ресурсів. Банки збирають в суспільстві вільні гроші – функціонуючих капіталістів, рантьє (живуть за рахунок відсотків), найманих робітників та пенсіонерів – плюс власний капітал банків.
Активні операції – розміщення банківських ресурсів.
Капітал, що вкладений в банківську справу, приймає участь у поділу додаткової вартості, створеної в суспільстві, тому вона є глибинним джерелом банківського прибутку. Безпосередньо банківський прибуток утворюється як різниця між відсотками по позикам (отримує банк) і відсотками по вкладам (виплачує банк), а також від активних операцій банку.
Центральний державний банк регулює грошовий обіг в країні і здійснює емісію (випуск) нових грошей і цінних паперів.
За характером здійснення банківської діяльності всі банки підрозділяються на міжнародні, національні, державні, республіканські, місцеві, комерційні, кооперативні, інвестиційні, емісійні, іпотечні, ощадні та інші банки, скажімо сільськогосподарські, агропромислові і т. ін.
Паростки банківської справи ми виявляємо вже в середні віки, коли розвиток зовнішньої торгівлі і внутрішнього обміну спричинили необхідність обміну злитків грошових металів на монети і монет однієї чеканки на монети іншої чеканки. Особи, які спеціалізувалися на такому обміні називалися міняйлами. Як правило, міняльною справою займалися майстри золотих виробів і окремі торговці.
Перший банк було засновано в 1171 р. у Венеції. У його функції входили – мобілізація коштів для міста за допомогою продажу своїх зобов’язань і покупки зобов’язань міських властей. Одні економісти стверджують, що слово «банк» походить від італійського слово «банко» – стойка, лавка, за якою торгував торговець грошей, інші економісти доводять, що слово «банк» італійці взяли з німецької мови і воно дослівно перекладається як «маса», «купа». У ті часи Венеція вела активну торгівлю з німцями і перший банк був названий так, щоб підкреслити роль кредитного інституту як збирача грошей.
У XV-XVII ст. у низці країн Західної Європи бурхливо розвивається промисловий капітал, розширюється зовнішній і внутрішній ринок, з’являється економічна необхідність проводити розрахунки безготівковим шляхом, зберігати грошові накопичення, видавати кредит повноцінними грошима, запобігати псування монет. Для вирішення цих проблем організовуються банки в Барселоні (1401 р.), Валенсії (1407 р.), Неаполі (1539 р.), Амстердамі (1609 р.), Венеції (1587 р.), Гамбурзі (1619 р.) та інших містах.
Перші банки були державними, а деякі приватними. Наприкінці XVII ст. з’являються акціонерні банки – Банк Англії (1694 р.), Банк Шотландії (1695 р.), а пізніше такі банки з’являються і в інших країнах. Проте мануфактурний період розвитку капіталізму характеризується повільним зростанням банків. Банківська справа набула швидкого зростання, коли капітал «став на власні ноги», у період розвитку великої машинної індустрії, системи машин.
У міру розвитку банківської справи формується кредитно-банківська система. Категорія «кредитно-банківська система» уживається як у вузькому, так і в широкому сенсі слова. У вузькому сенсікредитно-банківська система – це сукупність кредитних і банківських установ в країні, а в широкому сенсі – сукупність кредитних відносин, форм кредиту і методів кредитування, розрахунків і платежів, регулювання грошової маси в товарно-грошовому обігу кредитно-банківських установ.
Аж до XIX ст. між банками не існувало якісної відмінності, усі вони виконували одні і ті ж функції – комерційні й емісійні, тільки одні в більшому, інші в меншому обсязі. Проте розвиток промисловості і грошового обігу настійно диктує розділення цих функцій, і в США після декількох спроб у 1913 р. згідно із законом банкнотну емісію було централізовано. В Україні з серпня 1991 р. єдиним центральним банком є Національний банк України (НБУ).
