Суспільний капітал. Сукупний суспільний продукт. Натурально-речова форма сукупного суспільного продукту. Вартісна форма сукупного суспільного продукту. Перший підрозділ суспільного виробництва. Другий підрозділ суспільного виробництва.
Питання для самоконтролю
1.Яка різниця між індивідуальним капіталом та суспільним капіталом?
2.Що таке сукупний суспільний продукт?
3.Яка натуральна форма продукту I і II підрозділів суспільного виробництва?
4.На які частини розпадається вартість продукту I і II підрозділів суспільного виробництва?
5.На які частини ділиться додаткова вартість при розширеному капіталістичному відтворенні?
6.Які умови реалізації при простому відтворенні?
7.Які умови реалізації при розширеному відтворенні?
ТЕМА 9. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА І ПРИБУТОК
План
9.1. Капіталістичні витрати виробництва і прибуток.
9.2. Норма прибутку.
9.3. Фактори, що визначають норму прибутку.
9.4. Західні теорії прибутку.
9.5.Утворення середньої норми прибутку і перетворення вартості в ціну виробництва.
9.6. Закон тенденції середньої норми прибутку до зниження.
Починаючи із зазначеної вище теми ми відкриваємо новий етап дослідження капіталістичного способу виробництва і відповідних йому відносин виробництва і обміну.
У попередніх темах були розглянуті явища, які являє собою безпосередній процес виробництва капіталу. Дослідження їх відбувалось по можливості без урахування впливів багатьох вторинних обставин непричетних цьому процесу. Мовою філософів – ми розглянули капіталістичний виробничий процес fur sich («для себе»), тобто як такий, де речі, про які ми знаємо – це явища, що мають основу свого буття в капіталістичному виробництві (наприклад, верстати і люди – це форми постійного і змінного капіталу і т. ін.).
Тому у першому томі «Капіталу» розглянуті явища дали уявлення про капіталістичний процес виробництва взагалі. І не просто створення товарів, а створення самого капіталу. Це однак не означає, що процес виробництва капіталу досліджувався без процесу обігу капіталу. Останній теж мав місце, але як фон, що дозволяв показати процес виробництва, проникнути в нього. Наприклад, коли досліджувалась додаткова вартість вона виявляла себе саме в сфері обігу. При цьому стратегічне завдання полягало в дослідженні сутності капіталу, його внутрішніх рушійних сил, як процесу постійного відтворення самого капіталу так і його рушійної внутрішньої сили. Цим були встановлені найбільш важливі закономірності існування такого типу соціального організму як капітал.
Однак цим життєдіяльність капіталу не вичерпується. У дійсному світі капітал крім сфери виробництва живе і в сфері обігу. Тому виробництво капіталу доповнюється обігом, який впливає на його загальний стан. Причому не простого товарного обігу, а обігу капіталу. У другому томі «Капіталу» К. Маркса показує цей процес з точки зору того як реалізуються основні внутрішні зв’язки основних структурних елементів капіталу. Як і в першому томі він торкається і процесу виробництва, але вже для з’ясування обігу капіталу. Наприклад, при аналізі кругообороту капіталу іде аналіз не тільки його грошової і товарної форм, але і виробничої.
Таким чином можна констатувати, що капітал не може існувати як без сфери виробництва так і обігу. Однак, по-перше, при досліджені процесу виробництва капіталу К. Маркс спеціально обіг не досліджує, а у другому томі – спеціально виробництво. Крім того, по-друге, процес виробництва і процес виробництва капіталу, процес обігу і процес обігу капіталу поняття не тотожні і головна увага приділяється у першому томі виробництву капіталу, а у другому його обігу. І нарешті, по-третє, головні аспекти виявлені в досліджені процесу виробництва і обігу зберігаються. Однак посилюються новими фактами, при збережені визначальної ролі процесів виробництва.
Тепер ми переходимо до вивчення матеріалу третього тому «Капіталу», де розглядається не просто єдність процесу виробництва і обігу. Адже відомо, ще в докапіталістичних формаціях існував процес виробництва та обігу, але там не будо капіталу. Тому досліджуючи рух капіталістичного процесу як цілісний, у єдності виробництва капіталу і його обігу ми знайдемо ті конкретні нові його форми які виникають із руху капіталу як цілого. Це не що інше як форми безпосередньої практики капіталістичного господарювання з якими кожен день стикаються представники цього суспільства. У порівнянні з цими формами дійсного руху капіталів, усі ті образи капіталу, про які ми вже маємо уяву, як спочатку процес виробництва капіталу, а потім його обігу будуть виглядати односторонніми, а тому і неповними характеристиками.
Таким чином, предметом третього тому є дослідження тих видозмін які отримує капітал в результаті єдності процесу свого виробництва та обігу. Вивчаючи дійсний рух капіталів, ми крок за кроком будемо наближатися до тих форм, в яких вони виступають на поверхні суспільства, в повсякденній свідомості учасників виробництва.
9.1. Капіталістичні витрати виробництва і прибуток
З проблеми витрат виробництва ми відкриваємо дослідження форм господарської діяльності членів суспільства як предмет третього тому «Капіталу». Витрати виробництва як категорія капіталістичного господарювання з’являється не випадково і є проявом об’єктивної закономірності єдності виробництва капіталу і його обігу.
Уособлення витрат виробництва є об’єктивним процесом і те, що вартість товару (те, що товар коштує суспільству) і витрат виробництва (те, що він вартує капіталісту) зовсім не витікають із практики господарювання і тим паче бажань капіталіста.
Розуміння цього дозволяє констатувати факт того, що категорія витрат виробництва не має ніякого відношення до утворення вартості товару. Тим самим саме тут можна побачити чому це так. Розгляд того, що товар коштує капіталісту і того, що він коштує для суспільства лише вказує на корінну відмінність цих понять вартості і витрат виробництва, але не дає повного розуміння самих витрат виробництва. Тільки виявивши сутність витрат виробництва можливо повністю відділити ці дві категорії і зрозуміти чому на поверхні суспільства вартість товару предстає як витрати виробництва.
Таким чином процес утворення вартості був з’ясований з аналізом виробництва додаткової вартості. Там же була показана роль постійного і змінного капіталу у цьому процесі. Повертаючись до різної ролі цих частин в процесі утворення (збільшення вартості) К.Маркс показав, що з точки зору уже виробленого товару цей процес виступає як обіг капіталу.
У виробленому товарі має місце вартість витрачених засобів виробництва. Вона була авансована на купівлю засобів виробництва і виконала в процесі зростання вартості роль постійного капіталу, а потім предстала у вигляді частини вартості товару.
По іншому веде себе частина витрачена на купівлю робочої сили. Вона не входить безпосередньо в процес утворення нової вартості (v+m). При авансуванні капіталу робоча сила предстала як вартість, а в процесі виробництва як творець вартості.
Розглядаючи загальне і відмінне між постійним і змінним капіталом треба пам’ятати, що капітал витрачений на купівлю робочої сили завжди виступає після процесу виробництва як заробітна плата. Причому оплата найманого робітника відбувається після того як він затратив робочу силу і створив товар. Так стає зрозуміло чому у витратах виробництва робоча сила предстає як заробітна плата. До речі, цей аспект був розглянутий при аналізі теорії заробітної плати як форма перетвореної вартості і ціни робочої сили при з’ясуванні причини такого перетворення.
В товарному виробництві найважливішою (і найтяжчою) для забезпечення його нормального відтворення умовою є відшкодування витрат виробництва (і обігу) шляхом повернення їх грошового еквівалента капіталісту. Тільки за умови відшкодування цих витрат може бути досягнута безперервність процесу обороту капіталу, оскільки ці гроші знову можуть витрачатись на потреби виробництва як капітал. Ми вже знаємо, що відшкодування окремих елементів капіталістичних, витрат (наприклад, основного капіталу) розтягується в часі на ряд років. Як правило, ціна, наприклад, верстата не може бути відшкодована повністю шляхом продажу виробленої за його допомогою одиниці якого-небудь товару, або навіть партії такого товару, виробленої за місяць чи навіть за рік. З цієї причини в ціні вироблених на капіталістичному підприємстві товарів ми знаходимо не всі витрати на виробництво, а тільки ціну спожитих засобів виробництва і застосованої для цього робочої сили. Сукупність цих двох останніх складових частин ціни товару (чи партії товарів) капіталісти в практиці своєї господарчої діяльності називають зазвичай ціною коштів
Використовуючи набуті нами в попередніх темах курсу знання, розглянемо природу цих елементів ціни товару більш ґрунтовно.
Для суспільства вартість товару, виробленого на капіталістичному підприємстві, (W=с+v+m) більша, ніж дійсні кошти капіталіста на величину додаткової вартості (m). Тому достатньою умовою простого відтворення буде повернення через сферу обігу в формі виробничого капіталу лише капітальної вартості (с + v).
Наприклад, W=400с+100v +100m = 600. Витрати виробництва товару, які належить повернути уформі виробничого капіталу (люди і засоби виробництва) дорівнює 500.
Частина вартості товару, яка відшкодовує ціну спожитих засобів виробництва і ціну застосованої робочої сили, відшкодовує капіталісту те, що йому коштував товар. Для капіталіста це і є «витрати виробництва».
к = с + v
Сама вартість товару для нього перетворюється на суму витрат виробництва (к) і додаткової вартості (m).
W=с+v+m або W= k+m
Специфіка капіталістичного виробництва якраз і полягає в тому, що товар коштує капіталісту витрат капіталу, а суспільству – витрат праці. На цій різниці – (W-k), на можливості з прибутком продавати товари нижче їх вартості, як ми в подальшому побачимо, базується закон конкуренції, що регулює загальну норму прибутку і так звані «ціни виробництва», що визначаються нею.
Уособлення (відокремлення) витрат виробництва (k) – реальний процес, що здійснюється в русі капіталу. Його реальність підтверджується наявністю таких обставин:
1. Для забезпечення безперервності виробництва ця частина вартості повинна постійно з товарної (Т) через грошову (Г) перетворюватись у виробничу форму (…В...).
2. Авансування витрат виробництва та їх відшкодування – це єдиний і головний, відомий капіталісту, процес руху вартості товару.
3. У такому русі непомітною стає принципова різниця між постійним (с) і змінним (v) капіталом, затемняється джерело додаткової вартості (m), а на перший план виходить різниця між основним і оборотним капіталом, що проявляється в різниці між авансованим капіталом і дійсними витратами капіталу на виробництво. Адже ця остання різниця з'являється якраз тому, що частина авансованого капіталу на значний час фіксується у виробничому процесі у формі основного або фіксованого капіталу і в подальшому лише поступово, в міру свого зносу переносить частинами свою вартість на продукт, що виробляється. А особлива увага, яку приділяє цим обставинам капіталіст у практиці своєї повсякденної господарчої діяльності, зумовлена розумінням ним своєї вигоди: одна справа авансувати капітал у виробництво на короткий строк, інша – на довготривалий період часу.
Формування витрат капіталу на виробництво товару – ось головний відомий капіталісту процес, що уявляється йому процесом утворення вартості товару. Процес утворення вартості затемнюється рухом мінової вартості.
Що стосується додаткової вартості (m), то вона з'являється для капіталіста як результат затрати капіталу, а не праці. Таке уявлення підсилюється тим, що:
1. На другому полюсі відношення капіталу до найманої праці, вартість робочої сили перетворюється на заробітну плату, тому вся праця робітника видається сплаченою в повному обсязі.
2. У витратах виробництва різниця між постійним (с) і змінним (v)капіталом зникає, тому затіняється джерело додаткової вартості (m).
3. Будь-яка економія на засобах виробництва збільшує різницю між вартістю товару і засобами його виробництва, тому складається враження, що додаткова вартість (m) – це результат авансування коштів на виробництво товару (k);
4. Оскільки без авансування в повному обсязі основного капіталу неможливо буде здійснити процес виробництва, то додаткова вартість (m) уявляється результатом затрати всього авансованого капіталу, тобто не тільки того, що споживається, але й всього того, що застосовується.
Тому додаткова вартість, представлена як породження всього авансованого капіталу, отримує форму прибутку (р), а вартість товару для капіталіста перетворюється на W = k + p.
Прибуток – додаткова вартість, але в містифікованій формі, що виникає з капіталістичного виробництва, маскує сутність капіталістичної експлуатації.
Гонитва за прибутком – це двигун капіталістичного виробництва: в міру скорочення ціни засобів виробництва зростає прибуток. Капіталіст може вистояти в конкуренції, навіть продаючи товари за цінами нижче їх вартості.
