Для початку з’ясуємо, як нагромадження впливає на робочу силу і динаміку заробітної плати при незмінній органічній будові капіталу.
При незмінній органічній будові капіталу процес нагромадження призводить до зростання попиту на робочу силу, а це обумовлює зростання заробітної плати. Але це зростання має певні межі.
Якщо згадати структуру вартості товару – W = C+(V+m), де +(V+m) – новостворена вартість. Вона розпадається на вартість робочої сили й додаткову вартість. Якщо зростає заробітна плата, зменшується та частка нової вартості, яку привласнює капіталіст.
W = 1600С+(400V+400m)
Якщо заробітна плата зросте до 600, частка капіталіста впаде до 200. Це зменшує можливості нагромадження і призведе до скорочення попиту на робочу силу, а значить – і до зниження заробітної плати.
Отже, при незмінній органічній будові капіталу нагромадження може тимчасово викликати зростання попиту на робочу силу, але може й скорочувати цей попит.
З розвитком виробництва нагромадження капіталу здійснюється в безперервній якісній зміні його органічної будови. Відбувається відносне зменшення змінної частини капіталу відносно постійної частини капіталу і в порівнянні з величиною всього капіталу в цілому.
Прогрес нагромадження зовсім не виключає збільшення абсолютної величини змінної частини капіталу. Але зі зростанням усього капіталу вона збільшується в меншій пропорції.
Проілюструємо це прикладом. Припустимо, що первісно авансований капітал складав 2000 дол., а відношення постійної частини капіталу до змінної становило 1:1 – (1000С +1000V). З часом капітал збільшився до 6000 дол., відношення С:V перетворилось у 4:1. Тепер будова капіталу має вигляд 4800С+1200V. Не дивлячись на те, що зі зростанням усього капіталу величина змінного капіталу збільшилась на 200 дол., відносно постійного капіталу вона зменшилась у 4 рази. Зі зростанням капіталу в робочу силу перетворюється не ½ його загальної вартості, а тільки 1/5.
Абсолютне збільшення капіталу не супроводжується відповідним збільшенням загального попиту на працю. Він зростає повільніше ніж зростає попит на постійний капітал. У міру зростання продуктивної сили праці капітал швидше створює зростаючу пропозицію праці, ніж підвищує попит на робітників. Таким чином утворюються умови, за яких пропозиція перевищує попит на працю. Внаслідок цього частина активного населення стає незайнятою у виробничій діяльності.
Отже, процес нагромадження капіталу, зростання його органічної будови призводить до того, що при загальному зростанні зайнятих, зростає і кількість робітників, які не можуть продати свою робочу силу. Внаслідок цього постійно утворюється безробіття, тобто населення, що є надлишковим у порівнянні з середньою потребою капіталу в самозростанні.
Передусім зростання органічної будови капіталу розповсюджується на нові капітали. Утворений в ході нагромадження додатковий капітал притягує все менше і менше робітників у порівнянні зі своєю величиною. З іншого боку, первісний капітал, який оновлюється в новій будові, також «звільняє» частину зайнятих робітників.
Безробіття це той процес, на якому рухається закон попиту і пропозиції праці. Якщо внаслідок сприятливої кон’юнктури в певній сфері виробництва нагромадження особливо пожвавлене і туди рине додатковий капітал, то збільшується попит на працю. У період кризи скорочення капіталу викликає зменшення попиту на працю.
В економічній теорії в якості причин безробіття розглядаються і конкуренція на ринку праці, і активне втручання держави в економічні процеси, і діяльність профспілок та інші.
Безробіття існує в трьох формах:
1. Плинне. До цієї форми безробіття належать тимчасово безробітні робітники і службовці. Безпосередньою причиною їх незайнятості є недостатній попит на працю порівняно з пропозицією праці, викликаний нерівномірністю розвитку різних галузей та економічних районів. Ця форма безробіття є найважливішим резервом для залучення додаткової робочої сили.
Скорочення виробництва і зростання органічної будови капіталу в період спаду або розширення виробництва у період піднесення – зменшує чи збільшує потребу у додатковій робочій силі. Плинне безробіття відбиває нерівномірність та диспропорційність розвитку виробництва, нагромадження капіталу і змін його органічної будови в різних галузях.
2.Приховане. Ця форма безробіття, в основному, пов’язана з аграрним виробництвом. У міру того, як виробництво оволодіває сільським господарством і зростає органічна будова капіталу, попит на робітників у цій галузі виробництва абсолютно зменшується. На відміну від промисловості їхнє витіснення не супроводжується притягненням. Через це частина сільського населення завжди перебуває в перехідному стані, поступово перетворюючись у міських промислових робітників. Це перетворення передбачає існування в сільському господарстві постійного прихованого безробіття. Через це сільського робітника зводять до найнижчого рівня заробітної плати. Приховане безробіття має місце і в містах. До цієї форми належать дрібні ремісники, торговці, які знаходяться на межі розорення.
У сучасних умовах прихована форма безробіття у великих масштабах існує у слаборозвинутих країнах і виявляє себе в тому, що робітників примусово відправляють у неоплачувану відпустку, встановлюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень з відповідним заниженням заробітної платні.
3.Застійнеохоплює ту частину робочого населення, яка характеризується крайньою нерегулярністю роботи, роками перебивається випадковими заробітками, живе на соціальну допомогу. Воно створюється з надлишкових робітників великої промисловості та землеробства, особливо з робітників галузей промисловості, що гинуть. Його розмір збільшується в міру того, як з розмірами нагромадження прогресує створення надлишкових робітників. Життєвий рівень цих людей знижується нижче середнього нормального рівня робочої сили. Застійне безробіття для капіталу є невичерпним резервуаром вільної робочої сили.
У сучасній економічній літературі щодо причин і форм безробіття більш розповсюджений підхід, запропонований англійським економістом Дж. М. Кейнсом. Згідно з цим підходом розрізняють такі форми безробіття:
- фрикційне безробіття розглядається як безробіття під час пошуку роботи, незайняті робочі місця існують, але потрібний деякий час на їхній пошук;
- структурне безробіття є наслідком невідповідності кількості й структури наявних робочих місць з кількістю й професійною структурою безробітних. Така невідповідність може виникнути, коли галузі, які традиційно поглинали велику кількість робочої сили, починають скорочувати попит на неї. Так, у низці країн скоротилося споживання кам’яного вугілля, частину копалин було закрито, значна кількість шахтарів втратила роботу. Одночасно зріс попит на інших робітників в інших галузях, але не всі шахтарі можуть перенавчатися, щоб отримати нову професію;
- циклічне безробіття пов’язане з кризовою фазою економічного циклу, під час кризи безробітним може стати людина будь-якої професії та кваліфікації.
Відсутність роботи супроводжується зниженням рівня життя безробітних, погіршенням їхнього психологічного стану. Безробіття негативно впливає і на зайнятих у виробництві робітників. Тиск, який справляє конкуренція безробітних, змушує їх збільшувати кількість праці. Чим більше працюють зайняті робітники, тим менший у даний момент попит на працю. Ось чому факторами зростання безробіття стають збільшення робочого дня, підвищення інтенсивності праці.
Нагромадження капіталу та безробіття впливають і на становище робітничого класу в цілому. Вони супроводжуються оплатою робочої сили нижче її вартості. Цьому сприяє і постійне збільшення інтенсивності праці, яке не компенсується зростанням заробітної плати. Внаслідок цього посилюється нерівність доходів різних верств населення.
У сучасних умовах науково-технічна революція розширює склад безробітних, впливає на їх професійний розподіл. Серед безробітних з’являються не тільки робітники, але й інші особи найманої праці. У розвинутих країнах пропозиція робочої сили збільшується за рахунок припливу молоді, емігрантів зі слаборозвинутих країн.
В сучасній ринковій економіці становище ринку праці виступає основним внутрішнім фактором національної економічної безпеки. Уряди розвинутих країн розглядають рівень безробіття, динаміку заробітної плати як пріоритети при розробленні економічної політики і оцінці розвитку суспільства.
Держава не тільки пред’являє попит на робочу силу в державному секторі економіки, але й прагне регулювати його в приватному секторі, визначати основні параметри найма робочої сили у масштабах національної економіки.
Певній стабілізації соціально-економічного становища робітників, зменшенню нерівності доходів різних верств населення сприяють реалізація державних соціальних програм, формування цільових соціальних фондів, виплата допомоги безробітним, використання прогресивних податків.
У сучасних умовах держава створює нові робочі місця, загальнонаціональну мережу працевлаштування, системи підготовки і перепідготовки робочої сили.
