Відомо, що в ринкових умовах робоча сила являється товаром. І, подібно до всякого іншого товару, має вартість і споживну вартість. Вартість товару, за звичай, виявляє себе у ціні,отримує цінову оцінку. Тому вартість робочої сили, що виражена у грошовій формі, є ціна робочої сили. Але ціна робочої сили суттєво відрізняється від цін других товарів. Тобто на відміну від усіх інших товарів, вартість і ціна робочої сили проявляє себе дещо по іншому. Коли простий товаровиробник продає на ринку будь-який товар, то одержана за нього сума грошей здається не чим іншим, як ціною проданого товару. Коли ж найманий робітник продає роботодавцю свою робочу силу і отримує певну суму грошей, то вона здається не ціною товару робоча сила, а ціною праці, заробітною платою (тобто платою за роботу).
Таким чином, на поверхні явищ заробітна плата робітника подається у вигляді певної кількості грошей, що платяться за певну кількість праці. Заробітна плата створює видимість того, що не робоча сила, як здатність людини до праці, а сама праця продається робітником й купується власником підприємства. Це не тільки приховує, але і значно викривляє дійсні відносини поміж ними. Ця видимість обумовлена декількома причинам. По-перше, робітник отримує заробітну плату після того, як виконає свою роботу, затратить свою працю. По-друге, розмір заробітної плати прямо залежить від того, скільки часу він проробив (годин, днів, тижнів) і зміна заробітної плати відбувається разом зі зміною тривалості робочого часу, а також від того, скільки продукції та якої якості зробив, складності та терміновості виконаної робітником роботи. По-третє, мають місце індивідуальні відмінності у заробітній платі різних робітників, які виконують одну й ту ж функцію. Саме у силу названих обставин, наприклад, Адам Сміт та Давид Рікардо розглядали заробітну плату в якості «природної», а фізіократи – «необхідної» ціни праці.
Проте, при найближчому аналізі, стає зрозумілим, що заробітна плата не може бути ціною праці. По-перше, якщо припустити, що праця являє собою товар і має вартість, то величина цієї вартості повинна чимось вимірюватись. У товарному виробництві, як ми уже знаємо, вартість будь-якого товару вимірюється кількістю праці, що міститься в ньому (вартість – це втілена у товарі праця). Очевидно, величина «вартості праці» повинна вимірюватись кількістю праці, що міститься у ній. При такому припущенні виходить, що праця вимірюється працею. А це не що інше, як плоска тавтологія (повтор одних і тих же слів). Праця завжди виступає як субстанція вартості і її міра і тому не може мати вартості. Вартість праці - це уявний вираз. Те, що класична політична економія називає вартістю праці (природна ціна), в дійсності є вартістю робочої сили, яка існує в особистості робітника і так само відрізняється від праці (як реалізації робочої сили), як машина відрізняється від виконуваних нею операцій.
По-друге, підприємець наймає працівника за певну плату на цілий робочий день. При цьому, протягом однієї частини робочого часу робітник створює вартість, еквівалентну вартості своєї робочої сили, а протягом другої частини він працює на власника капіталу, створюючи додаткову вартість, яка приймає форму прибутку. Якби праця була товаром, то робітник, відпрацювавши, наприклад, вісім годин, повинен отримати у формі заробітної плати всю створену восьмигодинну вартість (повний продукт праці), не залишивши роботодавцю ніякого надлишку. Якщо ж зробити допущення, що праця – товар, який повністю ніколи не оплачується (із восьми годин купленої праці оплачується, припустимо, тільки чотири години), то це призведе до заперечення закону вартості, а сама додаткова вартість виглядатиме як результат простого обрахунку, обману робітника підприємцем.
Таким чином, будучи оплатою лише частини робочого дня, заробітна плата на поверхні реального життя виглядає як оплата всього робочого часу, як ціна всієї праці. Реальний процес полягає в тому, що вартість, яка створюється робітником у процесі праці, перевищує вартість його робочої сили. Вартість, що створюється працею робітника, більша ніж та, яку власник підприємства йому платить у вигляді заробітної плати. При купівлі – продажу робочої сили визначаються основні умови праці, як то: тривалість робочого дня, ставки погодинної оплати, розцінки тощо. Цим визначається величина додаткової вартості, що привласнюється роботодавцем, і яка знаходиться у залежності від кількості праці та розміру заробітної плати робітників. Чим більше праці віддає робітник підприємцю і чим нижча його заробітна плата, тим більша додаткова вартість. І навпаки.
В-третіх, допущення того, що продається праця робітника, викликає ще одне запитання. Якщо це дійсно так, то вона (праця) повинна існувати, як і будь-який інший товар, до або у момент її продажу (трудового договору). Але реально на ринку робочої сили власнику грошей протистоїть безпосередньо не праця (як цілеспрямована діяльність), а робітник, носій робочої сили. Те, що продає останній, є його робоча сила, його здібність до праці. Робітник не може продати свою працю як товар, так як вона у вигляді самостійного процесу не може існувати окремо від робітника. Коли його праця дійсно починається, вона перестає належати йому і, отже, не може бути ним продана. Крім того, відсутність у нього засобів виробництва до продажу його робочої сили, не дає йому змоги дати праці форму самостійного існування. Якби така можливість була, то робітник продавав би не працю, а створений працею продукт.
Таким чином, заробітна плата по своїй економічній сутності є грошове вираження вартості робочої сили, її ціна. В той же час, за своєю зовнішньою формою вона виступає як ціна праці. Вираз «вартість праці» і «ціна праці» є удаваними виявами вартості і ціни товару робоча сила. Вони спотворюють відносини, які в них проявляються. Але такі уявні вирази виникають із самих виробничих відносин, із специфічних форм їх зовнішнього прояву, які не тільки не співпадають із сутністю (якби сутність і форма співпадали, то ніяка наука взагалі не була б потрібною), а і викривляють її, тобто відображаються у перетвореному вигляді.
Заробітна плата є не тим, чим вона здається на перший погляд: не вартістю або ціною праці, а лише замаскованою формою вартості або ціни робочої сили. Тобто заробітна плата є вартість і ціна робочої сили, яка виступає на поверхні явищ у формі вартості і ціни праці. Це така форма прояву, в якій вартість і ціна дійсно існуючого товару – робочої сили, проявляються як вартість і ціна другого, реально не існуючого товару – праці.
Таке бачення обумовлено, перш за все, специфікою відносин між власником засобів виробництва і власником робочої сили, коли поділ робочого дня на необхідний та додатковий час скрито відносинами купівлі-продажу робочої сили і вся праця найманого робітника зовні видається оплаченою. Обмін між підприємцем і робітником сприймається точнісінько так само як і купівля-продаж любого другого товару, як відносини рівноправних товаровласників. Покупець дає відому суму грошей, продавець-річ, яка відрізняється від грошей («даю, щоб ти дав», «даю, щоб ти зробив»).
Зазначимо, що в умовах феодалізму здійснювався чіткий розподіл праці на додаткову та необхідну як у часі, так і у просторі (робота селянина на своєму полі і на полі панському). При рабовласництві, коли раб був власністю рабовласника, його праця навіть тоді, коли він працював на відтворення власних, досить жалюгідних засобів існування (умовно «на себе»), зовні виглядала як праця на свого господаря. Тому вся праця раба виступала як праця на рабовласника, тобто приймала вид неоплаченої праці.
Навпаки, за системи найманої праці вся праця найманого робітника виглядає як сплачена сповна. При рабстві відносини власності ховають працю раба на самого себе, а в умовах ринкової економіки грошові відносини у формі заробітної плати приховують додаткову працю робітника на власника засобів виробництва. Саме форма заробітної плати стирає всякі сліди розподілу робочого дня на необхідну та додаткову працю, на необхідний та додатковий час і вся праця найманого працівника, як власника робочої сили, зовні видається оплаченою. Підприємець використовує функцію робочої сили і його практично цікавить лише різниця між ціною робочої сили і тою вартістю, яку створює її функціонування.
Таким чином, заробітна плата – це складна економічна категорія, що виражає відносини між найманими працівниками і роботодавцями щодо розподілу створеної нової вартості і її сутнісна характеристика знаходить прояв в основних формах, рівнях та системах.
