Опановування промисловим виробництвом капітал почав з найпростішої форми об’єднання робітників – простої кооперації.
Проста кооперація– цеспільна праця багатьох людей, що виконують однакові чи пов'язані між собою трудові операції і вирішують одну виробничу задачу. Кооперація як форма організації процесу праці існувала з давніх часів. Усі гігантські споруди, що дійшли до нас з часів Стародавнього Єгипту чи Стародавнього Риму є ні чим іншим, як результатом кооперативної форми організації праці. Але ця кооперація відрізнялась від капіталістичної тим, що вона не була обов'язковим елементом організації праці. Поряд з кооперацією існували індивідуальні форми трудового процесу. Проста кооперація – це нижча форма кооперації, для якої притаманні примітивні знаряддя праці, ручна праця і відсутній поділ праці між працівниками. Між тим історично і логічно саме вона виступає висхідною формою капіталістичного способу виробництва, саме з неї починається процес капіталістичного усуспільнення.
При капіталістичному способі виробництва кооперація стає невід'ємною частиною виробництва, тому що наймана праця на окремому підприємстві виступає елементом спільної колективної форми праці.
Капіталістична проста кооперація являє собою об'єднання певної кількості найманих робітників однієї спеціальності. Вона має такі особливості:
1) виробництво здійснюється під контролем капіталіста з метою отримання ним додаткової вартості;
2) наймані робітники включається у виробничий процес через купівлю-продаж робочої сили;
3) продукт праці належить власнику засобів виробництва.
Така форма організації праці дає певні переваги:
1) вона стимулює зростання індивідуальної продуктивності праці. Індивідуальна продуктивність праці зводиться до середньої більш високої продуктивності праці внаслідок того, що більш кваліфіковані робітники задають темп праці для всіх, виникає певна змагальність між робітниками;
2) приводить до економії на засобах виробництва тому, що зведення і обладнання однієї майстерні для 20 робітників потребує менше витрат порівняно, наприклад, з 4 майстернями, в кожній з яких будуть працювати по 5 робітників;
3) виникає суспільна продуктивна сила – група людей може разом виконувати таку роботу, яка неможлива для кожного окремого працівника.
Зростання суспільної продуктивності праці приводить до здешевлення товарів унаслідок зменшення витрат живої і минулої праці на виробництво одиниці продукції. Це, в свою чергу, обумовлює зниження вартості робочої сили. Таким чином, кооперація праці виступає першою історичною стадією виробництва відносної додаткової вартості.
У той же час проста кооперація нічого не змінює у самій технології виробництва, при ній залишається старий технологічний базис виробництва, характерний для докапіталістичних формацій. Основним джерелом і основною рушійною силою виробництва залишається робоча сила: її навички, вміння, фізична сила.
З подальшим розвитком капіталістичного виробництва вдосконалюється і його форма. Замість простої кооперації з'являється більш розвинена форма – мануфактура. У країнах Західної Європи вона панувала приблизно з середини 16 ст. до останньої третини 18 ст.
Мануфактура – це складна кооперація, що заснована на поділі праці в середині підприємства. За своєю внутрішньою будовою мануфактура поділяється на гетерогенну та органічну. Її двоякий характер визначається технологією виробництва.
У гетерогенній мануфактурі продукт виготовляється шляхом механічного поєднання деталей або елементів. Так, кожний робітник виготовляв яку-небудь одну з деталей, а потім усі частини годинника збирались разом особливими робітниками.
В органічній мануфактурі продукт виробляється в результаті послідовного ряду пов'язаних між собою окремих операцій. При цьому кожна наступна операція може бути здійснена лише за умови виконання попередньої.
Мануфактура, особливо органічна, значно підвищує продуктивність праці за рахунок:
1) спеціалізації робітників: унаслідок багаторазового виконання ними однієї й тієї ж виробничої операції підвищується майстерність, скорочується час, необхідний для її виконання;
2) скорочуються перерви у праці, пов'язані з переходом робітника від однієї операції до іншої, що підвищує інтенсивність праці;
3) спеціалізації інструменту, що робить його більш ефективним. Наприклад, у Бірмінгемі (Англія) у мануфактурний період вироблялось до 500 різновидів молотків.
Мануфактура як форма капіталістичного виробництва сприяла розвитку продуктивних сил і підвищенню продуктивності суспільної праці. Однак вона була не в змозі охопити суспільне виробництво в цілому, у повному обсязі і перетворити його, тому що технічним базисом мануфактури залишалось ручне виробництво і ручні знаряддя праці, які за умов мануфактури досягли вищої межі досконалості. Проте, завдяки створенню спеціалізованого знаряддя й інструментів та закріпленню робітників за виконанням вузьких операцій вона підготувала необхідні передумови для переходу до наступної вищої стадії капіталістичного виробництва – великого машинного виробництва. Саме йому судилося здійснити кардинальні зміни в організації виробництва, у змісті й характері праці, в усьому технологічному способі виробництва, а потім і в економічних відносинах, в усьому суспільному житті.
Велике машинне виробництво виникло як результат розвитку мануфактури, де окремі операції починали виконувати машини. Якщо у мануфактурі продуктивність праці підвищувалась на основі спеціалізації робочої сили на виконанні окремої операції, то у великій промисловості базою зростання продуктивності праці виступають знаряддя праці – машини, які оперують багатьма інструментами під керівництвом робітника, що дає можливість подолати фізичні обмеження людської праці. Ритм праці також задається машиною в результаті підвищується інтенсивність праці.
З появою машин основною формою підприємства стала фабрика. Ця форма кооперації як і мануфактура, заснована на поділі праці, але докорінно відрізняється від останньої тим, що базується на машинній праці. Поділ праці всередині фабрики цілком визначається функціями машин. Тепер вже їх система обумовлює організацію всього виробничого процесу.
У процесі праці, заснованому на застосуванні машин, роль робітника зводиться до нагляду за машиною, управління нею, виконання окремих допоміжних операцій. У машинному виробництві поділ праці залежить здебільшого від знарядь праці, що зумовлює необхідність спільної праці. Але найманий робітник остаточно позбавляється своєї індивідуальності і стає додатком машини. Поза капіталістичного підприємства робітник вже не може застосувати свою здібність до праці, не може виробляти товари.
Спочатку машини вироблялись за допомогою ручної праці, внаслідок чого можливості для виробництва машин були обмежені. Промислова революція кінця XVIII ст. – початку XIX ст., що почалась із застосування робочих машин скінчилась, коли машини почали виробляти за допомогою машин, із виникненням великого машинного виробництва. Таким чином, капіталістичний спосіб виробництва отримує відповідну матеріально-технічну базу й відбувається реальне включення робітника в систему капіталістичних виробничих відносин, замість формального включення як це було при попередніх двох стадіях. З отриманням у своє розпорядження машини капіталіст позбавив найманого робітника надії на незалежну від капіталу працю. Капіталістичні виробничі відносини стали пануючими.
Проста кооперація, мануфактура і фабрика – три стадії становлення і розвитку капіталізму в промисловості, притаманні й іншим галузям. Кожна з цих стадій характеризувалася суттєвим зростанням продуктивності праці і означала особливий ступінь економічного прогресу. За порівняно короткий (з початку XIX ст.) час становлення машинного виробництва були досягнуті більш відчутні результати в економічному прогресі суспільства, ніж за всю його попередню історію.
Динамізм потреб, які є могутнім двигуном розвитку виробництва разом з прагненням капіталу до збільшення прибутку, а отже й до освоєння нових технологічних принципів, значною мірою прискорили прогрес виробництва, зумовили цілу низку технічних переворотів.
Науково-технічний прогрес (НТП) у тій чи іншій мірі притаманний усім епохам і здійснюється у двох основних формах: еволюційній і революційній. Еволюційна форма НТПпередбачає розповсюдження у виробництві та вдосконалення техніки або технологічних процесів, заснованих на одних і тих самих науково-технічних принципах. Революційна форма НТП означає перехід до використання у виробництві якісно нових науково-технічних принципів.
Починаючи з середини XX сторіччя, технічні перевороти охопили практично всі елементи системи машин, конструкційні матеріали, технологію, організацію праці та виробництва в основних галузях. Ці зміни якісного характеру означали, що наступила нова ера науково-технічної революції, під якою розуміється стрибок у розвитку продуктивних сил суспільства, перехід їх у якісно новий стан на основі докорінних зрушень у системі наукових знань.
При простій кооперації і при мануфактурі робітник залучався в систему виробничих відносин формально, тому що вони базувались на недосконалому технологічному способі виробництва. Формальне підпорядкування праці капіталу містить у собі, з одного боку, відокремлення виробників від засобів виробництва і перетворення їх у найманих робітників, а, з другого – зосередження власності на засоби виробництва у певної групи людей, але процес праці та продуктивні сили ще не змінюються.
У подальшому змінюється самий спосіб праці, перетворюється реальна природа процесу праці, оскільки:
1) замість одноосібної праці ремісників приходить проста кооперація найманих робітників;
2) з’являється подетальний поділ праці в середині капіталістичного підприємства;
3) велике машинне виробництво замінює ручну техніку.
Усе це означає, що на зміну формального приходить реальне підпорядкування праці капіталу. Формальне підпорядкування праці капіталу знаходить відображення в абсолютній додатковій вартості, а реальне підпорядкування праці капіталу – у відносній додатковій вартості, виробництво якої стає основним методом виробництва додаткової вартості.