Як ми вже з'ясували, вартість має чисто суспільний характер. Вартість – це не фізична або хімічна властивість товарних тіл, а їхня суспільно історична властивість, історична форма вираження суспільних відносин між людьми в умовах товарного виробництва. Тому і проявитися вартість може лише через відносини товарів, тобто через обмін. Це й означають слова Маркса, що “коли ми пригадаємо, що... вартість їх має... чисто суспільний характер, то для нас стане само собою зрозумілим, що і проявлятися вона може лише в суспільному відношенні одного товару до іншого”.
Це вираження вартості одного товару в іншому називається, як ми вже знаємо, міновою вартістю. Мінова вартість є форма прояву вартості, її необхідний спосіб вираження. Поза міновою вартістю вартість проявитися не може. Всякий товар, узятий окремо, ніколи не має форму мінової вартості, він має її лише у відношенні до іншого неоднорідного товару. Мінова вартість існує тільки за наявності, щонайменше, двох товарів.
Отже, вартість товару виявляється лише через мінову вартість. Наприклад, вартість полотна виявляється тоді, коли обмінюється на сюртук; вартість пшениці – на чоботи і т.д. Але виникає питання, як виразити одночасно вартість усіх товарів? Загальновідомо, що в умовах розвинутого товарного виробництва вартості всіх товарів виражаються в грошах. Гроші, таким чином, є формою вартості всіх товарів. Але, якщо ми будемо розглядати гроші у тому вигляді, в якому вони існують, то нам буде неясно, чому товари виражають свою вартість у грошах і що таке гроші. Вираження вартості товарів через гроші є підсумком, результатом тривалого процесу розвитку товарного виробництва, а значить, і тривалого історичного шляху розвитку форми вартості. Ця задача дослідження форми вартості була вперше поставлена і вирішена К. Марксом, який дав відповідь на запитання, звідки виникли гроші, яке навіть не було поставлене його попередниками.
Найбільш простою, найбільш елементарною формою мінової вартості є форма, що відповідає безпосередньому обміну одного товару на інший, неоднорідний з ним. Таку форму вартості К. Маркс назвав простою, одиничною або випадковою формою вартості. Проста форма вартості є вартісним відношенням двох товарів:
X товару А = Y товару В
20 аршин полотна = 1 сюртуку
У цьому вартісному відношенні товари А і В виконують різну економічну роль, а саме: один з них виражає свою вартість, а інший є матеріалом, за допомогою якого виражається його вартість. Той товар, що виражає свою вартість в іншому, знаходиться у відносній формі вартості, тому що він виражає свою вартість через відношення до іншого товару. Той товар, за допомогою якого виражається вартість першого, знаходиться в еквівалентній формі.
Зрозуміло, ми можемо взяти і зворотну рівність:
Y товару В = X товару А
1 сюртук = 20 аршинів полотна
Тоді товар У буде знаходиться у відносній формі, а товар А – в еквівалентній. Отже, чи є даний товар еквівалентом, чи ні залежить від ролі, що цей товар виконує в обміні.
Само собою зрозуміло, що товари, які знаходяться у відносній і еквівалентній формі, повинні бути різними споживними вартостями, інакше сам обмін був би безглуздим. Таким чином, розходження товарів як споживних вартостей є необхідною умовою для того, щоб проявилося те, що є загальним для товарів, тобто їхня вартість.
Відносна і еквівалентна форми одна одну взаємно обумовлюють, вони нероздільні – полотно не може знаходитися у відносній формі, якщо воно не обмінюється на сюртук, а сюртук не є еквівалентом, якщо йому не протистоїть полотно і т.д. Але ці форми не тільки обумовлюють одна одну, вони у той же час полярні одна одній, виключають одна одну, тобто товари, що перебувають у цих формах, відіграють протилежну роль. Ця протилежність (або полярність) виражається насамперед у тому, що полотно виражає свою вартість у сюртуку, а сюртук служить матеріалом для вираження вартості полотна, тобто полотно відіграє активну роль, а сюртук – пасивну. Для продавця полотна воно не має споживної вартості, воно виступає для нього тільки лише як вартість. На цю вартість він і вимінює певну споживну вартість. Таким чином, полотно виступає як вартість, а сюртук – як споживна вартість. Оскільки ж полотно обмінюється на сюртук, остільки вартість (полотна) знаходить своє вираження у споживній вартості (сюртука).
Як споживна вартість полотно відрізняється від сюртука, але як вартість воно тепер має той же вид, що і сюртук. Тіло товару “сюртук” стає дзеркалом вартості товару “полотно”.
Отже, еквівалентна форма відрізняється тією особливістю, що в ній споживна вартість стає формою прояву своєї протилежності – вартості.Це перша особливість.
На виробництво товару, що знаходиться у відносній формі вартості (полотна), витрачено певну конкретну працю. Але обмін полотна на сюртук показує, що на полотно витрачено не тільки конкретну працю, але і загальнолюдську абстрактну працю, тому що полотно і сюртук можуть прирівнятися лише як згустки, кристали праці взагалі. Виходить, обмін полотна на сюртук підтверджує, що в полотні втілена абстрактна праця.
Але яким чином це відбувається?
Для того, щоб знайшла своє вираження праця взагалі, витрачена на який-небудь товар, цьому товарові повинен протистояти в обміні товар, що є продуктом іншої конкретної праці. Отже, конкретна праця, втілена в товарі-еквіваленті (у нашому прикладі праця кравця), стає формою прояву праці абстрактної, витраченої на виробництво полотна. У цьому і полягає друга особливість еквівалента.
Третя особливість еквівалентної форми полягає в тому, що праця приватна, витрачена на товар, що знаходиться в еквівалентній формі, виступає як праця в безпосередньо суспільній формі і завдяки цьому є формою вираження суспільної праці, витраченої на товар, що знаходиться у відносній формі. Тільки у формі безпосередньо суспільної праці ця праця може засвідчити, що й в інших товарах міститься суспільна праця.
Отже, у міновому відношенні 20 аршинів полотна = 1 сюртукові, сюртук означає дещо більше, ніж поза цим міновим відношенням, тому що він (сюртук) виконує особливі суспільні функції, служить еквівалентом. Звідси стає ясно, що бути еквівалентом – це не природна властивість речі, а її суспільна властивість. Такі три особливості товару-еквівалента.
В історії проста форма вартості мала місце тоді, коли виробництво мало ще, в основному, натуральний характер, тобто, коли продукти вироблялися для власного споживання певної первісної общини і лише у окремих випадках залишки обмінювались, набираючи форму товару. “На практиці ця форма трапляється лише при перших зачатках обміну, коли продукти праці перетворюються в товари лише у виняткових і випадкових актах обміну”.
Із розвитком продуктивних сил, із розвитком поділу праці виробництво ускладнюється і розширюється. Частина продуктів виробляється вже в розмірах, що перевищують потребу самої общини. З іншого боку, “потреба в чужих предметах споживання мало-помалу зміцнюється”. Цьому ступеню розвитку відповідає повна або розгорнута форма вартості, де вартість товару набуває свого вираження в ряді товарів, що виступають у ролі еквівалента.
У повній або розгорнутій формі вартості один товар виражає свою вартість у безлічі інших товарів з різними споживними вартостями.
X товару А = Y товару В
або = Z товару С
або = К товару D
20 аршин полотна = 1 сюртукові
або = 10 ф. чаю
або 40 ф. кави і т.д.
У повній або розгорнутій формі набагато яскравіше, ніж у простій формі вартості, виявляється суспільна природа вартості. Справді, оскільки вартість знаходить своє вираження у різноманітних споживних вартостях, то тим самим доводиться, що вартість “ставиться цілком байдуже” до різних форм споживних вартостей, у яких вона конкретно виражається. А це означає, що вартість “вбачає” в інших товарах не їхню споживну вартість, а щось родинне собі, тобто їхню вартість.
Але тому, що вартість одного товару виражається тепер у споживній вартості багатьох товарів, то це створює протиріччя, яке не може бути зняте в межах повної або розгорнутої форми вартості. Це протиріччя позначається в ускладненні безпосереднього обміну. З одного боку, із поділом праці зростає необхідність у чужих товарах, з іншого боку – товаровиробник кругом, на відстані і поруч, знаходить на ринку потрібний йому товар у руках товаровласника, який відмовляється від обміну, тому що не має потреби в товарі даного виробника. Обмін може не відбутися також і тому, що зустрічаються товари різної вартості.
Приклад. Один мандрівник подорожував Центральною Африкою, коли там обмін був розвинутий на рівні розгорнутої форми вартості. Необхідно було переправитися через ріку, а для цього потрібні були човен і перевізник. Хазяїн човна сказав, що перевезе через річку за мідний дріт, але в мандрівника був із собою шматок червоної матерії. Він почав шукати мідний дріт, але її хазяїнові потрібна була не червона матерія, а слонова кістка. Але він усе-таки знайшов людину, якій потрібна була червона матерія. Він зробив декілька операцій, щоб його перевезли за шматок мідного дроту.
Розвиток обміну на основі суспільного поділу праці зняв суперечність, властиву повній або розгорнутій формі вартості. Товарний світ стихійно виштовхнув зі своєї маси товар, споживна вартість якого стала виконувати роль форми вартості для всіх товарів, інакше кажучи, з'явився всезагальний еквівалент. Повна або розгорнута форма вартості перетворилася на всезагальну форму вартості
1 сюртук
10 ф. чаю = 20 аршинам полотна
40 ф. кави
Товаровласники обмінюють тепер на цей товар свої товари, навіть якщо він безпосередньо їм не потрібний, тому що згодом легко можна обміняти цей товар на будь-який інший. Якби наш мандрівник знав, який товар йому необхідно мати, щоб забезпечити перевезення, він міг би безперешкодно переправитись через річку.
Який саме товар стає всезагальним еквівалентом, це цілком визначається конкретними історичними умовами. Від цих умов залежить, який саме продукт одержує найбільше поширення, а тому яскравіше інших виражає суспільний характер виробництва. Історія розповідає нам про найрізноманітніші товари, що виконували роль всезагального еквівалента. Довгий час у ролі всезагального еквівалента виступали хутра. У Євангелії ми читаємо: “Не збирайте собі скарбів на землі, де моль і ржа винищують, а злодії підкопують і крадуть”. Згадування про міль прямо вказує на хутра. Широке поширення хутра як загального еквівалента мало місце у Стародавній Русі, де платежі обчислювалися в шкірах звірів, так званих “кунах” (від слова куниця). У диких племен Африки й Австралії роль усезагального еквівалента з незапам'ятних часів виконували раковини, “лаури”.
Протягом тривалого історичного періоду роль всезагального еквівалента виконувала худоба. Поет Стародавньої Греції Гомер вимірює вартість озброєння своїх героїв биками. У середні ХІ століття на Русі державна скарбниця називалася скотаркою, а скарбник скотарем. “Але скотарка твоя, по божій благодаті, – пише митрополит Никифор Володимиру Мономахові, – неоскудна є, невичерпна...”.
У багатьох народів у ролі всезагального еквівалента виступали раби, і тоді, наприклад, кінь оцінювалася в три раби, бик – у півраба і т.д.
Таким чином, у всезагальній формі вартості роль всезагального еквівалента ще не закріплюється за якимсь одним певним товаром. У цій ролі виступає то один, то інший товар. “Ця загальна форма еквівалента постає і зникає разом з тим скороминущим суспільним контактом, який покликав її до життя. Поперемінно і скороминуще випадає вона на долю то того, то іншого товару”.
Розвиток продуктивних сил, ускладнення і закріплення поділу праці, розвиток на цій основі товарного обміну призводить до того, що з'являється все більш і більш нагальна потреба у стійкому, однаковому всезагальному еквіваленті. І от товарний світ поступово виділяє зі свого середовища такий товар, за яким закріплюється суспільна функція всезагального еквівалента. Таким товаром стали золото і срібло.
Але чому саме золото і срібло, а не який-небудь інший товар стали грошима?
Причина цього лежить у відповідності природних властивостей цих металів і їхньої суспільної ролі як загального втілення вартості. Природні властивості шляхетних металів не самі по собі роблять їх грошима, але лише при певному способі виробництва забезпечують золоту і сріблу суспільну роль грошей.
Що ж це за властивості?
1) Золото і срібло однорідні: рівні кількості їх завжди мають рівну вартість. Тому саме в них можливе найбільш повне втілення однорідної абстрактної людської праці.
2) Вони можуть поділятися на будь-які частки і знову з'єднуватися.
3) Вони мають велику вартість при малому обсязі і мають необхідну міцність.
Таким чином, природні властивості золота і срібла роблять їх матеріалом, найбільш пристосованим до виконання ролі всезагального еквівалента. Тому стихійний суспільний процес розвитку обміну висунув саме ці товари як гроші.
Так виникає грошова форма вартості і з'являється особливий товар – гроші. Тепер усі товари, щоб обмінюватися один на другий, повинні попередньо обмінятися на грошовий товар.
У грошовій формі вартості знаходить останню для товарного господарства форму руху внутрішнє протиріччя праці – як праці конкретної й абстрактної, а також внутрішнє протиріччя товару, що виражає це протиріччя, – як споживної вартості і вартості. Ми вже знаємо: в товарному господарстві, через існування суспільного поділу праці, праця кожного виробника носить суспільний характер, що безпосередньо у виробництві себе не виявляє, а виступає як безпосередньо приватна праця. Суспільний характер праці виявляється на ринку, в процесі обміну.
Оскільки всі товари виражають свою вартість у всезагальному еквіваленті – грошах, остільки у грошовій формі погашаються якісні розходження окремих видів праці, всі вони зводяться тепер до єдиної, якісно однорідної праці, що міститься у грошовому товарі. І навпаки, праця, витрачена на виробництво грошового товару, виражає всі різні види як якісно однорідну, як абстрактну і, отже, суспільну працю. Таким чином, у грошах приватна (конкретна) праця виступає як праця суспільна (абстрактна).
От чому саме в грошах абстрактна праця знаходить адекватну форму для свого вираження, от чому саме гроші є особливою самостійною формою існування абстрактної праці. І от чому гроші виявляють взаємозв'язок виробників в умовах товарного виробництва, їх реальну виробничу залежність одного від другого.
Таким чином, розгляд історичного розвитку форми вартості дав нам можливість відповісти на запитання про походження грошей: розкрити їхню сутність і пояснити природу.
1 сюртук