Дотепер наша увага була зосереджена на з'ясуванні якісної сторони вартості, тобто ми прагнули встановити, що таке вартість, що відрізняє вартість від інших явищ товарного виробництва. Інакше кажучи, ми з'ясували «субстанцію вартості», її основу.
Виявилося, що цією основою є абстрактна праця, і вартість, отже, має суспільну природу. Але будь-яке якісно особливе явище має і кількісну сторону. Так і вартість, поряд зі своєю якісною характеристикою має і кількісну.
Що ж значить визначити величину вартості? Цілком очевидно, що це означає визначити кількість абстрактної праці, яка утворить вартість. Але, як же виміряти саму цю кількість праці? Мірою абстрактної праці може бути тільки робочий час, тому величина вартості товару визначається кількістю робочого часу.
Виробництвом кожного окремого виду товару зайнято безліч виробників. Вони працюють з різним ступенем інтенсивності праці, мають різний ступінь умілості. Отже, окремі виробники витрачають на виробництво того самого товару неоднакову кількість праці, неоднаковий робочий час.
Робочий час, витрачений на виробництво товарів окремим виробником, називається індивідуальним робочим часом. Якби величина вартості, за якою товар продається на ринку, визначалася індивідуальним робочим часом, то однакові товари мали б різні вартості і повинні були б по-різному продаватися на ринку. Але це неможливо. Ринок не зважає на індивідуальні витрати праці товаровиробників. На ринку всі товари певного виду знеособлюються і продаються за єдиною, суспільною вартістю, незалежно від фактично вміщеного в даному товарі індивідуального робочого часу.
Таким чином, величина вартості визначається не індивідуальним, а суспільно необхідним робочим часом.
Під суспільно необхідним робочим часом треба розуміти час, який потрібен для виготовлення якої-небудь споживної вартості при наявних суспільно нормальних умовах виробництва і при середньому в даному суспільстві рівні вмілості та інтенсивності праці.
Під суспільно нормальними умовами виробництва розуміються найбільш типові умови виробництва, що панують у даному суспільстві. Суспільно необхідний робочий час тяжіє до індивідуального робочого часу виробників, що виготовляють основну масу товарів даного виду. Наприклад, за якийсь час у суспільстві виготовлено 10 000 пар взуття. На виробництво 8000 пар витрачено, наприклад, 8000 годин. Таким чином, суспільно необхідним робочим часом (при умові, що 10000 пар дорівнюють суспільній потребі), що визначає величину вартості товару буде 1 година, незалежно від того, який час витрачався на виробництво кожної з інших 2 000 пар взуття.
Однак ми не можемо обмежити визначення суспільно необхідного робочого часу як часу, що витрачає на виробництво даного товару основна маса його виробників, тому що такий підхід не враховує повною мірою двоїстого характеру праці, що створює товар, а тому і двоїстої природи суспільно необхідної праці в умовах товарного виробництва. Адже для того, щоб праця виступала як джерело вартості товару, вона повинна бути витрачена у певній корисній формі. Якщо праця не створює споживної вартості, вона не може виступити й у своїй якості творця вартості. Отже, корисна форма праці необхідна для того, щоб праця виступала як суспільно необхідна, оскільки саме корисна форма праці встановлює зв'язок виробництва і певної, що задовольняється, суспільної корисності.
Таким чином, суспільно необхідна праця, з одного боку, це така праця, що відповідає середнім суспільним витратам праці на виробництво відповідного товару, з іншого боку, вона суспільно необхідна у тому сенсі, що це праця, витрачена у кількості, пропорційній суспільній необхідності (потребі). Тому не всяка праця, що здається необхідною для виробництва товарів придає цьому товару вартість такої величини, що відповідає затраченій кількості праці, а лише та, що використана на виробництво корисних продуктів, виготовлених у необхідній для суспільства кількості.
Для більш точного розуміння суспільно необхідної праці варто зробити досить суттєве доповнення.
Унаслідок змін, що відбуваються в умовах виробництва, суспільно необхідний час не залишається раз і назавжди даним. Зі зміною суспільно необхідного часу змінюється і величина вартості. Припустимо, що партію верстатів було зроблено рік тому і суспільно необхідний робочий час для виготовлення одного верстата складав тоді 1000 годин. За минулий рік положення змінилося: основна маса верстатів виробляється тепер лише за 800 годин робочого часу. Тому величина вартості одного верстата з партії, зробленої торік, буде визначатися не 1000 годинами, а 800 годинами робочого часу, що потрібні для виробництва верстата за сьогоднішніх нормальних умов виробництва. Це значить, що величина вартості товару визначається, строго кажучи, не працею, що була витрачена на його виготовлення, а працею його відтворення, тобто не тією кількістю суспільно необхідної праці, що колись була витрачена на виробництво товару, а тією кількістю праці, що необхідна тепер для виробництва нових екземплярів товару даного виду.
Вище ми вже з’ясували, що праця, яка визначає величину вартості, виступає як абстрактна, суспільно необхідна праця. Однак характеристика праці, що утворить вартість, цим ще не закінчена. Необхідно поставити ще одне питання.
Справа в тому, що праця окремих виробників відрізняється не тільки конкретними формами, в яких вона затрачається, не тільки ступенем вмілості і спритності працівника, але і ступенем складності. Одна справа праця лісоруба, що не вимагає попереднього навчання або воно зводиться до мінімуму, інша справа праця ювеліра, що вимагає досить тривалої підготовки.
Праця, яку спроможна виконувати будь-яка здорова людина без попереднього придбання певної кваліфікації, називається простою працею або некваліфікованою. Праця, для виконання якої потрібне попереднє оволодіння певною спеціальністю, називається складною працею або кваліфікованою.
Для того, щоб отримати кваліфікацію, людина повинна деякий час навчатися певної спеціальності, затрачаючи на це певну кількість праці. Крім того, людину, що здобуває кваліфікацію, навчають інші люди, що теж витрачають на це свою працю. І, нарешті, сам працівник у процесі навчання перш ніж стати дійсно кваліфікованим, витратить і зіпсує якусь кількість матеріалів, в яких утілено суспільну працю. Таким чином, щоб мати кваліфікованого працівника, суспільство несе додаткові трудові витрати. Складна (кваліфікована) праця є вищою за своєю якістю, вона являє собою «піднесену у ступінь» або помножену просту працю, тому менша кількість складної праці дорівнює більшій кількості простої. Унаслідок цього складна праця створює в одиницю часу більшу вартість. Інакше кажучи, суспільство оцінює продукт праці кваліфікованого працівника вище, ніж продукт праці некваліфікованого виробника, тому що і фактично суспільство затрачає на відтворення першого продукту більше праці. Таким чином, через застосування праці кваліфікованого працівника суспільство немов би відшкодовує ті трудові витрати, що воно понесло на навчання цього працівника. Якщо б цього не було, то неможливе було б і відтворення продуктів складної праці, тому що значна частина суспільної праці виявилася б витраченою даремно, марно. Не було б і стимулу до отримання і підвищення кваліфікації робочої сили.
Оскільки проста і складна праця являють собою якісно однакову абстрактну працю, оскільки відрізняються вони лише якісно, остільки всяка складна праця може бути зведена до простої праці, тобто може бути виражена у певній кількості одиниць простої праці. Коли мова йде про величину вартості, то мається на увазі одиниця простої праці.
Зведення складної праці до простої (або редукція праці) відбувається в товарному господарстві постійно, стихійно і є, таким чином, об'єктивним процесом.
Не слід думати, що зведення складної праці до простої здійснюється ринком. На ринку тільки завершується і виявляється цей процес. Проста і складна праця мають таке ж виробниче походження, як і абстрактна праця, і вартість.
Отже, ми можемо зробити висновок: величина вартості визначається кількістю абстрактної, суспільно-необхідної, простої праці.
Існує певна залежність між величиною вартості та продуктивністю праці. Під продуктивністю праці необхідно розуміти визначену кількість споживчих вартостей, вироблених в одиницю часу. За своєю природою продуктивність праці є двоїстим явищем. І це природно. Оскільки праця товаровиробника носить двоїстий характер, остільки і продуктивність цієї праці двоїста.
З одного боку, продуктивність праці виступає як продуктивність конкретної праці і знаходить своє вираження в категорії “продуктивна сила праці”. З іншого боку, продуктивність праці виступає як продуктивність абстрактної праці і виражається в категорії “інтенсивність праці”.
Не випадково тому збільшити продуктивність праці (або вироблення товарів в одиницю часу) можна двома шляхами. Щодо конкретної праці, то збільшення продуктивності праці досягається шляхом підвищення ступеня ефективності цієї праці, тобто збільшення його продуктивної сили, що є наслідком застосування більш досконалої техніки і технології, механізації праці, її кращої організації та інших методів, що передбачають зміну в доцільній, корисній формі праці.
Щодо абстрактної праці підвищення продуктивності праці відбувається шляхом підвищення інтенсивності праці, тобто за рахунок збільшення витрат абстрактної праці в одиницю часу. При цьому передбачається, що ця праця витрачається у певній, доцільній формі, що виступає творцем споживної вартості. Тому пропорційно збільшенню витрат абстрактної праці відбувається і зростання споживних вартостей.
Як же впливає на величину вартості зміна продуктивної сили праці та інтенсивності праці? Оскільки продуктивна сила праці є функцією лише конкретної праці, то, природно, із її підвищенням відбувається збільшення кількості споживних вартостей в одиницю часу, а оскільки з боку абстрактної праці при цьому не відбувається ніяких змін і в одиницю часу виробляється та ж вартість, що і колись, остільки вартість одиниці товару буде падати, а загальна кількість вартості, вироблена за визначений проміжок часу, залишається незмінною. Припустімо, що протягом робочого дня, який дорівнює 8 годинам, швець пошиє 1 пару чобіт, вартість яких складає ці 8 годин праці. Результатом зростання продуктивної сили його праці з'явилося те, що протягом цих же 8 годин він виготовив уже 2 пари чобіт, тобто вартість кожної пари буде дорівнювати 4 годинам. Підвищення продуктивної сили праці у 2 рази потягло за собою зниження величини вартості одиниці товару в 2 рази. Між тим, протягом того самого робочого дня створено одну й ту саму величину вартості. Таким чином, величина вартості товару прямо пропорційна кількості втіленої в ній праці і зворотно-пропорційна продуктивній силі праці.
Зростання ж інтенсивності праці, оскільки воно виступає як збільшення витрат абстрактної праці в одиницю часу, веде до збільшення загальної величини вартості, створюваної в даний проміжок часу. Але тому що абстрактна праця завжди органічно пов'язана із конкретною працею, то зростання витрат абстрактної праці в одиницю часу супроводжується відповідним збільшенням виробництва споживних вартостей, тому вартість одиниці товару при цьому залишається без зміни. Припустимо, що один коваль робить 100 ударів на хвилину, а інший – 150. Очевидно, що праця другого інтенсивніша у 1,5 раза. Якщо виробіток відповідає витратам праці, то і продукції буде зроблено у 1,5 раза більше. Незалежно від того, що кількість продукції збільшилася, одиниця товару буде містити ту саму кількість праці. Тому вартість одиниці товару не зміниться. Таким чином, у результаті зростання інтенсивності праці в одиницю часу витрачається більше праці та створюється більша величина вартості, а вартість одиниці товару залишається незмінною.
Слід, однак, відзначити, що в існуючій навчальній літературі категорія «продуктивна сила праці» і категорія «продуктивність праці» ототожнюються. З цієї причини не продуктивна сила праці, а продуктивність праці протиставляється інтенсивності праці, хоча ця остання є лише однією зі складових продуктивності праці, тобто вже міститься в продуктивності праці.
