Господарська практика країн з економікою різних типів свідчить, що кредит, який реалізує позиковий фонд, забезпечує економію й підвищення продуктивності праці, прискорює процес відтворення. Спроби в недалекому минулому запровадити у нашу практику госпрозрахунок виявили, що доки кредитні ресурси обходяться підприємствам дешевше власних коштів, оскільки банківський позичковий відсоток нижчий від плати в бюджет за власні кошти, доти важко сподіватися на ефективне використання кредиту. Теоретично підприємства будь-яких форм власності мають бути поставлені у такі господарські умови, за яких вони намагатимуться, насамперед, використовувати власні кошти, надалі — банківський кредит і, нарешті, — асигнування з державного бюджету. Банківський відсоток має відігравати подвійну роль стимулюючу і попереджувальну, що пов'язана з процесом авансування позикових коштів і розподілом вартості, створеної за їх допомогою. Грошово-кредитний механізм має забезпечити узгодженість між матеріально-речовим та вартісним складом позикового фонду в процесі розширеного відтворення, між позиковим фондом та суспільними потребами у кредиті на базі певної норми ефективності витрат, що кредитуються.
