Джерелами фінансування інноваційної діяльності можуть бути бюджетні кошти (державного та місцевого рівнів), іноземні інвестиції, власні кошти підприємств, а також кредитні ресурси, що відображено на схемі (рис. 1).
Рис. 11 Джерела фінансування інноваційної діяльності.
Порядок фінансування та конкретні джерела, що використовуються, в першу чергу залежать від типу інновацій, типу підприємств та країни розташування підприємства.
Прямі інвестиції використовуються безпосередньо для реалізації іннова-ційного проекту. До них відносять інвестиції в основні засоби (матеріальні та нематеріальні активи) і в оборотні кошти.
Інвестиції в основні засоби включають:
- придбання (виготовлення) нового обладнання, в т. ч. витрати на його постачання, встановлення і запуск;
- модернізацію діючого устаткування;
- будівництво і реконструкцію будівель і споруд;
- технологічні пристрої, що забезпечують роботу устаткування;
- нове технологічне оснащення і модернізацію наявного устаткування.
Інвестиції в нематеріальні активи найчастіше пов'язані з придбанням нової технології, патенту, ліцензії чи торгової марки.
Супутні інвестиції - це вкладення в об'єкти, які пов'язані територіально і функціонально з інноваційним об'єктом і які необхідні для його нормальної експлуатації (лінії електропередачі, каналізація, шляхи, тощо), а також вкладення невиробничого характеру (охорона навколишнього середовища, соціальна інфраструктура).
Інвестиції в НДР забезпечують і супроводжують проект. Це насамперед матеріальні засоби (устаткування, стенди, комп'ютери, прилади), необхідні для проведення передпроектних досліджень, а також оборотні кошти (для забезпечення поточної діяльності НДІ чи вищого навчального закладу на замовлення підприємства).
Загальний обсяг інвестицій - сума всіх інвестиційних витрат: прямих і супутних інвестицій, інвестицій в НДР.
Джерела фінансових ресурсів підприємства:
- власні кошти і внутрішньогосподарські резерви;
- позикові кошти;
- залучені кошти, одержані від продажу акцій, пайових та інших внесків членів трудових колективів, громадян, юридичних осіб;
- кошти, що перебувають у централізованому володінні об'єднань підприємств;
- кошти позабюджетних фондів;
- кошти Держбюджету;
- кошти іноземних інвесторів.
Власні кошти підприємств включають:
Чистий прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків, інших обов'язкових платежів і формування резервного фонду і амортизаційні відрахування. Такі джерела фінансування є недостатніми для реалізації дорогих інноваційних проектів.
Мобілізація внутрішніх активів, що означає, що частина оборотних активів підприємства вилучається із основної діяльності, оскільки ця діяльність уповільню-ється через капітальне будівництво, і витрачається на фінансування цього капіталь-ного будівництва.
Грошова частина внесків власників підприємства включає додаткові внески у статутні фонди підприємств, які можуть використовуватися для реалізації проекту розвитку тих підприємств, чия організаційно-правова форма дозволяє їх залучати.
Залучені кошти включають: емісію акцій, доброчинні внески спонсорів.
Емісія акцій - це спосіб залучення інвестицій через додатковий випуск акцій підприємства. Використовується за наявності в організації потужного науково-технічного потенціалу і доступний лише підприємствам, що мають організаційно-правову форму закритих чи відкритих акціонерних товариств. Поширений в економічно розвинутих країнах. В Україні непопулярний через нерозвинутість фондового ринку. На відміну від інших джерел фінансування є платним, оскільки акціонери купують акції, розраховуючи на дивіденди.
Позикові кошти включають: кошти бюджетів, позабюджетних фондів, комерційні та інші кредити, іноземні інвестиції. Передбачають повернення їх зі сплатою відсотків за користування або без сплати.
Кошти бюджетів. До них відносять кошти Державного бюджету України, кошти місцевих бюджетів, власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ. Бюджетне фінансування інноваційних проектів передбачає належне обґрунтування бізнес-ідеї та її високу оцінку конкурсною комісією у формі безвідсоткових чи пільгових позик.
Позабюджетні фонди фінансування використовують з метою забезпечення фінансування загально галузевих, міжгалузевих і регіональних науково-технічних проектів, а також заходів щодо освоєння нових видів продукції.
Довгострокові кредити є найбільш поширеними джерелами фінансування інноваційних проектів. Серед них виділяють традиційні (комерційні) кредити і нетрадиційні - лізинг, форфейтинг та франчайзинг, які надаються вітчизняними ти іноземними особами під боргові зобов'язання.
Довгостроковий комерційний кредит надається на термін реалізації інноваційного проекту.
Лізинг - це довгострокова оренда машин та обладнання. Дає змогу зменшити розмір початкових інвестицій у створенні виробничих підприємств чи диверсифікації виробництва.
Форфейтинг - фінансова операція, що перетворює комерційний кредит на банківський. Може використовуватись для акумулювання фінансових коштів у процесі реалізації інноваційного проекту, якщо в інвестора бракує коштів для інновацій. Термін погашення векселів, які при цьому підписує інвестор, рівномірно розподілені у часі, що дає змогу отримати відстрочку при погашенні платежів.
Франчайзинг є найповнішою фінансовою схемою залучення інвестиційних ресурсів в інноваційну діяльність. Передбачає тиражування інновацій завдяки залученню великого капіталу. Окрім фінансових коштів за договором франшизи можуть бути передані нематеріальні активи (технології, ноу-хау, торгівельний знак тощо).
Розвиток України упродовж останніх двох десятиліть відбувався більше за прикладом перехідних періодів пострадянських країн, аніж ЄС чи його держав-членів (ЄС12-ЄС25). Загальний розвиток інвестицій європейських країн у науку і технології був досить стабільним, з незначним зростанням у довгостроковій перспективі. Фінансування інноваційного сектора відіграє важливу роль в усіх успішних економіках, які обрали шлях економіки знань через зростання і конкурентоздатність. За загальними тенденціями належна політика у цій сфері має встановлювати довгострокові цілі та дотримуватися стабільного і послідовного збільшення інвестицій в інноваційну систему. Європейський Союз має за мету досягнути 3% ВВП інвестицій в науково-дослідну сферу, що є досить грубим, але конкретним прикладом.
Загальний рівень фінансування науково-дослідної сфери в Україні досягнув найнижчого рівня відколи держава здобула незалежність. Багато років іноземне фінансування науково-дослідної сфери відігравало відносно важливу роль, і на сьогодні воно становить близько 16%. Крім того, значна частина державних витрат у науково-дослідній сфері припадає на фінансування організаційної структури (тобто, понад 90%), що лише опосередковано сприяє розвитку інновацій. На противагу, у підприємницькому секторі фінансування організаційної структури становить лише 25% від загального обсягу фінансування науково-дослідної сфери.
Порівняти статистичні дані України і Європи досить складно. Дані щодо фінансування інноваційної сфери в Україні неповні, або ж інколи їх неможливо повноцінно зіставити з відповідними даними держав-членів ЄС та ОЕСР. Кілька років тому було проведене порівняння інноваційної ефективності (зокрема, у рамках Європейської системи оцінки інновацій у 2006 році), завдяки якому вдалося виявити багато питань, які й досі залишаться актуальними.
Структурний аналіз фінансування інноваційної діяльності підтверджує результати статистичних досліджень. Однак і досі потрібен більш ретельний аналіз ефективності різноманітних інструментів фінансування. Перед Україною постає кілька складних задач, що пов'язані з фінансуванням інноваційної діяльності, а саме:
- Збільшення загального обсягу інвестицій в інновації з державного і приватних джерел
- Удосконалення управління інноваційною системою з відповідними наслідками для фінансування інноваційної діяльності
- Заповнення «прогалин» у фінансуванні інноваційної діяльності, зокрема, розробка ефективних інструментів підтримки інноваційної діяльності для підприємницького сектора, в тому числі для МСП, та залучення первинного і венчурного капіталу
- Досягнення загального балансу фінансування науково-дослідної та інноваційної сфер від державного фінансування організаційної структури до конкурентного, прозорого і заснованого на проектах з чіткими інноваційними цілями.
Фінансування інноваційної діяльності в Україні надто зосереджене на великих державних установах і на їхніх стратегічних програмах. Тому й не дивно, що інноваційна діяльність у підприємницькому секторі фінансується компаніями з власних джерел, що чітко вказує на відсутність інших доступних ресурсів для фінансування інноваційної діяльності. Така ситуація є структурним викликом особливо для малих і середніх компаній.
Також варто зазначити, що негативні структурні зміни стали результатом низького рівня інноваційної діяльності більшості підприємств України. У період між 1990-ми та 2000-ми роками значення показників, які стосуються базової інноваційної діяльності (наприклад, кількість нових технологій, кількість винаходів, тощо), зменшилися в 5 - 15 разів, хоча держава все ще має понад 120 тисяч спеціалістів, залучених у науково-дослідній діяльності (у еквіваленті постійної зайнятості) і витрачає майже один мільярд євро щороку на науково-дослідну діяльність . Ситуація змінилася на початку 2000-х років, коли почалося економічне зростання. Його результатом стали позитивні зрушення у фінансуванні інноваційних процесів та стабілізація деяких основних показників науково-дослідної діяльності, хоча криза 2008-2009 років мала серйозний негативний вплив на науково-дослідну та інноваційну діяльність.
Обсяг фінансування інноваційної діяльності упродовж 1998-2008 років зріс у фіксованих цінах у 10,2 разу, але з перерахунком на фіксовані ціни 1995 року, обсяг зріс усього у 2 рази. Історичний максимум витрат було зафіксовано у 2007 році (4856,83 мільйона доларів у паритеті купівельної спроможності національної валюти). Важливо зазначити, що фактичне зниження обсягів витрат після восьми років сталого зростання почалося уже у 2008 році (попри річне формальне зростання на 10,8% у 2008 році у поточних цінах). Таким чином, розгортання кризи у 2009 році лише посилило негативні тенденції минулого року. У результаті цього у 2009 році порівняно із 2007 роком рівень фінансування інноваційної діяльності знизився у поточних цінах на 26,5%, у фіксованих цінах - на 48,8%, а в перерахунку на паритет купівельної спроможності (у доларах США) - на 47,4%.
Упродовж останнього десятиліття основним джерелом фінансування інноваційної діяльності були і досі залишаються власні фонди підприємств. Історичний максимум частки самофінансування було зафіксовано у 2001 році (83,90%), а мінімум - у 2008 році (60,56%). Аналізуючи абсолютні витрати підприємств у фіксованих цінах, необхідно наголосити на їхньому сталому зростанні у 2002-2007 роках. Після початку кризи витрати скоротилися на 29,3% у 2008 і на 56,5% у 2009 році порівняно із 2007 роком.
Крім того, наприкінці 2000-х років банківські позики стали важливим джерелом фінансування. Якщо на початку 2000-х років їхня частка становила 6,26% у загальному обсязі фінансування інновацій, то у 2008 році банківські позики становили уже більше третини від загального обсягу фінансування. Той факт, що з 2006 до 2008 року частка банківських позик у структурі фінансування зросла із 8,48% до 33,72% свідчить про активність кредитного буму. Важливо зазначити, що пов'язані зі світовою фінансовою кризою труднощі, а також реформування банківського сектора у 2009 році призвели до різкого зменшення величини цього показника - на 79,5% у фіксованих цінах. Активність кредитування в інноваційній діяльності безпосередньо пов'язана із показниками загального економічного розвитку, оскільки найбільші структурні частки банківських позик були у 2003-2004 та 2007-2008 роках.
Подібні тенденції існували також у бюджетному фінансуванні інноваційної діяльності. На початку минулого десятиліття частка держави (10%) була другою за важливістю з-поміж усіх інших джерел . Потім частка бюджетних витрат лише одного разу перевищила рівень у 3% - це було у 2003 році. Подібно до частки національних інвесторів, у 2009 році бюджетна частка знизилася до мізерного показника у 1,69%.
Упродовж останнього десятиліття Європейська Комісія систематично збирала та аналізувала інформацію про заходи і підходи з підтримки інноваційної діяльності у межах держав-членів ЄС. Цей досвід та окремі приклади успішних заходів слід брати до уваги при подальшій розробці заходів з фінансування інноваційної діяльності в Україні. Можна виділити такі основні категорії, до яких належать питання фінансування інноваційної діяльності:
1) Чи існує політичне зобов'язання щодо довгострокового розвитку та інвестування в інновації та, чи можна привести його в дію? Ця категорія включає такі моменти: 1) підтримка і збільшення загального рівня фінансування науково-технологічної діяльності у довгостроковій перспективі, 2) залучення фінансування переважно на користь МСП та інноваційної діяльності. Оскільки в Україні фінансування організаційної структури відіграє основну роль, необхідне зміщення уваги держави на фінансування науково-дослідної сфери та інноваційної діяльності, що, можливо, складно досягнути з державної точки зору.
2) Чи діють в Україні державні структури, що формують функціональний контекст фінансування інноваційної діяльності, включаючи регуляторну, фіскальну та, особливо, організаційну структури національної інноваційної системи? Навіть без більш ретельного структурного аналізу інструментів фінансування інноваційної системи в Україні можна сказати, що є необхідність у розробці комплексу інструментів урядового фінансування інноваційної діяльності, особливо необхідні інструменти, які стосуються МСП (гранти, позики, цільові програми). Також важливою є участь держави у розвитку ринків венчурного капіталу (наприклад, спеціальні венчурні фонди, фонди надання первинного капіталу новоствореним підприємствам).
3) Якою є практична функціональність та ефективність інструментів підтримки інноваційної діяльності в Україні? Різні частини та інструменти національної інноваційної системи в Україні повинні працювати разом рівномірно та ефективно. Фінансування інноваційної діяльності переважно на конкурсній та колективній основі сприятиме активізації інноваційної системи та вдосконалюватиме її ефективність. Оцінювання ефективності та впливу системи фінансування інноваційної діяльності в Україні лише сприятиме її успішності.
