Інноваційну стратегію розвитку підприємства слід розглядати на кількох рівнях планування і управління (рис. 6.6). Для її розробки застосовують викладені у підрозд. 1 підходи. Так, на корпоративному рівні управління доцільно використовувати, в основному, SWОТ-аналіз; на бізнес рівні — GАР-аналіз, стратегічну модель Портера, матрицю Бостонської консультативної групи, матрицю «Мак-Кінсі — Дженерал Електрик»; на товарному рівні — в основному SТР-аналіз (рис. 6.6).
З наведеної схеми видно, що стратегічне управління інноваційним процесом відбувається відповідно до вимог системного підходу —в ід загального до окремого, — при цьому через зворотні зв'язки уточнюються (коригуються) стратегії більш високих рівнів. Тобто процес є ієрархічним і циклічним, він може включати декілька ітерацій (їхня кількість визначається на основі розрахунків економічної доцільності).
Слід відзначити, що за останні 50 років відбулася значна еволюція підходів до управління і планування як одного із його елементів [2]: 50-ті роки — суто управлінські рішення, 60-ті — довготермінове внутрішньо-фірмове планування,70-ті — стратегічне планування, 80-ті — стратегічний менеджмент, 90-ті — дослідження стратегічних процесів. У роботі [2] також відзначаються основні риси сучасних підходів до планування:
підприємства мають постійно модифікувати свої конкурентні переваги, якщо вони прагнуть утримати позиції лідера;
• слід відходити від логічно раціональних тривіальних рішень, оскільки вони легко передбачаються конкурентами, тобто необхідні нетрадиційні рішення;
• стратегія, у принципі, мусить бути короткотерміновою, оскільки умови господарювання швидко змінюються і ці тенденції все посилюються, що вимагає постійного перегляду стратегічних рішень.
Рис. 6.6 Структурно-логічна схема стратегічного управління інноваційним процесом на підприємстві
З урахуванням викладеного Г. Штраєйгг [10] рекомендує перецідиш від планування до організації як функції управління. На наш погляд, у цій ситуації слід формувати стратегічне бачення як можливі напрями розвитку підприємства, а вже у його руслі, відповідно Ю існуючих тенденцій на ринку, формувати інноваційну стратегію розвитку. Вона має включати декілька можливих сценаріїв (в крайньому разі — найбільш ймовірні) і відповідні їм дії, у т. ч. варіанти зміни (модифікації чи реструктуризації) організаційної структури підприємства.
Згідно з поглядами Е. Рюлі і С. Шмідта [11], підприємство є елементом економіки, але, водночас, й елементом суспільної й економічної системи, а тому, якщо йому вдасться віднайти свою оригінальну форму включення у ці структури, його очікує успіх на ринку.
Представлена на рис. 6.6 схема цілком відповідає згаданим положенням. І в цій ситуації роль стратегічного планування інноваційної діяльності важко переоцінити. Дотримання концепції маркетингу як філософії ринкової діяльності підприємства, застосування його інструментарію, особливо інструментарію маркетингу інновацій, надає можливість привести у відповідність внутрішні можливості розвитку зовнішнім, які генеруються ринковим середовищем: сформувати стратегічне бачення місця й ролі підприємства на ринку, розробити варіанти адаптивної стратегії розвитку, здійснювати моніторинг розвитку ситуації на ринку і конкурентних переваг та вносити відповідні корективи у функціональні стратегії, а через них — і в загальноекономічну (див. рис. б.і).
Слід зазначити, що практично всі процвітаючі підприємства зобов'язані своїм успіхом інноваціям, проте далеко не всі підприємства, що займаються інноваційною діяльністю, досягають успіху (в основному з причин високого ризику внаслідок невизначеності поведінки споживачів, непередбачуваності дій конкурентів і т. ін ). Відповідно, інноваційна стратегія підприємства повинна відображати особливості даного шляху розвитку.
