Алфавіт і словник мови

Програма на мові Паскаль формується за допомогою набору знаків, що утворюють алфавіт мови, і складається з літер, десяткових і шістнадцяткових цифр і спеціальних символів.

У якості літер використовуються великі та малі літери латинського алфавіту:

abcdefghijklmnopqrstuvwxyz

ABCDEFGHIJKLMNOPQRSTUV W X Y Z і знак підкреслення.

У якості десяткових цифр: 1234567890.

Шістнадцяткові цифри будуються з десяткових цифр і літер від А до F .

При написанні програм застосовуються спеціальні символи:

+ плюс, — мінус, * зірочка (знак множення), / знак ділення , = дорівнює ,

> більше , < менше, # номер, $ знак грошової одиниці ,[ ] квадратні дужки, () круглі дужки , {} фігурні дужки, . крапка , , кома , : двокрапка , ; крапка з комою

" апостроф, тильда, @ комерційне а, проміжок.

Комбінації спеціальних символів можуть утворювати складені символи: := присвоювання , <> не дорівнює, .. діапазон значень, (* *) альтернатива { }, (..) альтернатива [.], <= менше або дорівнює, >= більше або дорівнює.

Неподільні послідовності символів утворюють слова, що несуть певний зміст у програмі. Слова відділяються розділовими символами, у якості яких може використовуватись проміжок, кома, символ кінця рядка, коментар.

Слова поділяються на:

• стандартні,

• зарезервовані,

• ідентифікатори користувача.

Зарезервовані слова є складовою частиною мови, мають фіксоване написання і назавжди визначений зміст. Наприклад: begin, else, function, goto, end, program і т.д.

Стандартні слова призначені для заздалегідь визначених розробником мови типів даних, констант, процедур і функцій (наприклад sin, cos, Pi). Зарезервований ідентифікатор можна перевизначити, але це може призвести до помилки, тому краще цього не робити.

Ідентифікатори користувача використовуються на позначення констант, змінних, процедур і функцій, що визначені самим програмістом. Існують загальні правила написання ідентифікаторів:

1. Ідентифікатор починається тільки з літери або знака підкреслення.

2. Ідентифікатор може складатися з літер, цифр і знака підкреслення.

3. Між двома ідентифікаторами повинен бути хоча б один розділовий знак.

4. Максимальна довжина ідентифікатора 127 символів, але значущими є тільки 63 символи.

При написанні можна використовувати як великі, так і малі літери. Компілятор не визначає різниці між ними.

Правила оформлення програм (пунктуації):

1. Крапка з комою не ставиться після begin і перед end, тому що ці слова є операторними дужками, а не операторами.

2. Крапка з комою розділяє оператори, її відсутність між операторами викликає помилку компіляції. Наявність між операторами декількох крапок з комою не є помилкою, тому що компілятор сприймає їх як ознаку наявності порожніх операторів.

3. При використанні вкладених структур може виникнути ситуація:

end end end;

У цьому випадку крапка з комою ставиться тільки після останнього end. А наприкінці програми крапка з комою взагалі не ставиться.

4. В операторах циклу крапка з комою не ставиться після while, repeat, do і перед until.

5. В умовних операторах крапка з комою не ставиться після then і перед else.

2. Величини. Типи даних. Стандартні типи даних.