МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МЕХАНІКО-МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОЛЕДЖ

ДЕРЖАВНОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

«ПРИАЗОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

ЦИКЛОВА КОМІСІЯ "РОЗРОБКА ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ"

“ЗАТВЕРДЖУЮ”

Заступник директора з навчальної роботи

__________________________ Л.О.Рубан

“______”_____________20___ року

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

до виконання та оформлення курсового проекту

3.05 Обєктно-орієнтоване програмування

(шифр і назва навчальної дисципліни)

напрям підготовки 050103 « Програмна інженерія»

(шифр і назва напряму підготовки)

спеціальність 5.05010301«Розробка програмного забезпечення ”

(шифр і назва спеціальності)

спеціалізація_________________________________________________

(назва спеціалізації)

Склав викладач:

Івлієва Н.В.

Методичні вказівки розглянути та схвалені

на засіданні циклової комісії "Розробка програмного забезпечення"

Протокол від. “____”________________20__ року № ___

Голова циклової комісії_______________________ (Красковська Н.О.)

Маріуполь

ЗМІСТ

Стор.

Вступ …………………………………………….....…………….……….. 3

1 Мета й завдання курсового проектування ………………….…………4

2 Організація курсового проектування……………………….…………..5

3 Структура та обсяг курсового проекту………………………..………..7

4 Методичні рекомендації до розроблення структурних елементів пояснювальної записки курсового проекту……………….…………...8

5 Вимоги до оформлення пояснювальної записки курсового проекту.12

Рекомендована література………………………………………………..22

Додатки……………………………………………………………………23

Вступ

Сьогоднішні умови господарювання вимагають від фахівців з програмування всебічного використання новітніх інформаційних технологій. Широкі можливості комп’ютеризованих засобів в питаннях збору, обробки та видачі необхідної інформації здатні значно підвищити якість різноманітних розрахунків

Але використання потужних комп’ютеризованих засобів неможливо без програмного забезпечення. Важливість галузі розробки програмного забезпечення збільшується, оскільки тенденції розвитку комп’ютерної техніки свідчать про те, що з одного боку складність та функціональні можливості комп'ютерної техніки постійно і швидко зростають, а з другого боку, це потрібує більш досконалих програмних засобів для задоволення потреб користувачів.

Істотною рисою таких програмних систем є рівень складності: для одного розробника практично неможливо охопити усі її аспекти. Причому ця складність е неминучою: з нею можливо справитися, але позбавитися від неї неможливо.

У теперішній час найбільш розповсюдженим методом боротьби зі складністю є об‘єктно-орієнтований підхід до розробки програмного забезпечення. З використанням цього підходу розробляється більша частина програм у всьому світи. Це потрібує від відповідних фахівців чіткого уявлення концепцій об‘єктно-орієнтованого програмування, що дає можливість їх практичного використання при розробці додатків на будь-якої мові програмування.

Метою навчальної дисципліни "Об‘єктно-орієнтоване програмування" є засвоєння необхідних знань з основ об‘єктно-орієнтованого програмування, а також формування твердих практичних навичок щодо розробки додатків з використанням об‘єктно-орієнтованого підходу.

Завершальним етапом вивчення даної дисципліни є курсове проектування.

1. Мета й завдання курсового проектування

Метою курсового проектування є закріплення та поглиблення знань з дисципліни "Об‘єктно-орієнтоване програмування".

Робота над курсовим проектом сприяє систематизації, поглибленню й закріпленню знань, отриманих студентами при вивченні даної дисципліни. У процесі курсового проектування студенти розвивають навички практичного застосування отриманих знань при створенні комплексного додатку з використанням сучасних інструментальних засобів розробки.

При цьому студент повинен показати вміння користуватися спеціальною літературою, державними стандартами, довідниками та іншими матеріалами з інформаційних технологій. У розробленому курсовому проекті студент повинен показати знання:

- предметної області відповідно до постановки завдання;

- основних концепцій об‘єктно-орієнтованого програмування;

- сучасного стану та перспектив розвитку технологій програмування;

- сучасних інструментальних засобів, призначених для розробки

- об‘єктно-орієнтованих додатків.

Студент повинен показати вміння з:

- аналізу постановки завдання;

- декомпозиції програмної системи на підсистеми;

- розробки загальної архітектури програмної системи;

- деталізації загальної архітектури програмної системи у термінах

- об‘єктно-орієнтованого програмування;

- програмної реалізації системи, що розробляється, на мові програмування;

- застосування стандартних бібліотек мови програмування;

- документування вихідного коду програми;

- використання засобів розробки програм та отримання довідкової інформації;

- розробки та оформлення програмної документації.

Робота над курсовим проектом певною мірою визначає загально теоретичну та спеціальну підготовку студента і в остаточному підсумку готує його до майбутнього виконання більш складного й завершального етапу навчального процесу – дипломного проектування. Студент повинен розглядати роботу над курсовим проектом як своєрідну «репетицію» дипломного проектування.

2.Організація курсового проектування

Відповідно до навчального плану вивчення дисципліни "Об‘єктно-орієнтоване програмування" включає лекційні та практичні заняття.

Завершується вивчення дисципліни розробкою і захистом курсового проекту. Студент допускається до здачі екзамену з дисципліни "Об‘єктно-орієнтоване програмування” тільки після успішного захисту курсового проекту.

Курсовий проект студент виконує самостійно. Якісне виконання курсового проекту вимагає чіткої організації роботи студента з моменту вибору теми проекту й до його захисту.

Керівництво курсовим проектуванням здійснюється викладачами комісії «Розробка програмного забезпечення», які приймають участь у викладанні цієї дисципліни. Керівник курсового проекту рекомендує студенту основну літературу, орієнтує його на розробку необхідних проектних рішень.

Тематика курсових проектів відповідає програмі навчальної дисципліни «Об‘єктно-орієнтоване програмування». Студенту може бути призначена тема курсового проекту з переліку рекомендованих тем. Також йому надається право самостійного вибору теми проекту з урахуванням його схильностей і можливостей найбільше повно застосувати отримані знання. Якщо тема пропонується студентом, то вона повинна бути обговорена й погоджена з керівником курсового проекту.

Після затвердження обраної теми студентові видається завдання на курсове проектування.

У завданні приводиться тема курсового проекту, вихідні дані до

проекту, зміст пояснювальної записки, строки початку й закінчення роботи над курсовим проектом, обумовлені графіком навчального процесу, план-графік виконання етапів курсового проектування. Зразок завдання на курсовий проект наведений у додатку А.

Після вивчення літературних джерел студент складає попередній план виконання курсового проекту, обговорює його з керівником. У процесі обговорення уточнюються вихідні дані для проектування й строки, що регламентують роботу студента над проектом. Після цього студент складає уточнений план роботи над проектом, узгоджує його з керівником та приступає до проектування. У процесі виконання курсового проекту студент повинен регулярно відвідувати консультації керівника, подавати йому на перевірку робочі матеріали відповідно до плану-графіка виконання етапів курсового проектування.

Матеріали виконаного курсового проекту: пояснювальну записку в печатному та електронному вигляді, вихідний код програмного додатку студент здає на перевірку керівникові за тиждень до строку захисту. Захист курсових проектів організовується у комісіях за графіком, затвердженим заступником директора з навчальної роботи.

Під час захисту студент коротко доповідає про поставлене йому завдання, проектні рішення, що були прийняти, одержані результати, відповідає на питання членів комісії. Демонстрація роботи розробленої студентом програми на контрольному прикладі є обов‘язковими.

3. Структура та обсяг курсового проекту

Курсовий проект складається з пояснювальної записки та інших

матеріалів, зокрема програмного додатку, що розробляється відповідно до завдання.

Обсяг пояснювальної записки – приблизно 32 – 38 друкованих сторінок формату А4 (без додатків). Матеріали пояснювальної записки мають бути зброшурованими.

В табл.1 наведено структура пояснювальної записки курсового проекту.

Таблиця 1-Структура пояснювальної записки курсового проекту

4. Методичні рекомендації до розроблення структурних елементів пояснювальної записки курсового проекту.

Титульний аркуш є першою сторінкою пояснювальної записки. Він містить дані, які подають у такій послідовності:

відомості про виконавця роботи - юридичну особу (організацію) або фізичну особу;

повна назва документа;

підписи відповідальних осіб, включаючи керівника роботи;

рік складення пояснювальної записки;

Приклад титульного аркушу наведений у додатку Б.

Реферат – це короткий виклад змісту пояснювальної записки, що

містіть основні фактичні відомості і висновки, необхідні для початкового

ознайомлення з нею.

Реферат має бути стислим, інформативним і містити відомості, які дозволяють прийняти рішення про доцільність читання пояснювальної

записки.

Реферат повинен містити: відомості про обсяг звіту, кількість частин звіту, кількість ілюстрацій, таблиць, додатків, кількість джерел згідно з переліком посилань (усі відомості наводять, включаючи дані додатків);

текст реферату;

перелік ключових слів.

Текст реферату повинен відбивати подану в пояснювальній записці інформацію у такій послідовності:

об'єкт дослідження або розроблення;

мета роботи;

методи дослідження та апаратура;

результати та їх новизна;

основні технологічні й техніко-експлуатаційні характеристики та показники;

взаємозв'язок з іншими роботами;

рекомендації щодо використання результатів курсового проекту;

галузь застосування;

значущість роботи та висновки;

прогнозні припущення про розвиток об'єкту дослідження або розроблення.

Реферат належить виконувати обсягом не більш, як 500 слів, і, бажано, щоб він уміщувався на одній сторінці формату А4.

Ключові слова призначені для розкриття суті проекту та для розповсюдження інформації про розробку. Їх розміщують після тексту реферату. Перелік ключових слів містить від 5 до 15 слів (словосполучень), надрукованих великими літерами в називному відмінку в рядок через коми.

Приклад реферату наведений у додатку В.

До змісту включають: вступ; послідовно перелічені назви всіх розділів, підрозділів, пунктів і підпунктів основної частини пояснювальної записки; висновки; перелік посилань; назви додатків і номери сторінок, які містять початок матеріалу.

Приклад змісту пояснювальної записки наведений у додатку Г.

У вступі слід зазначити важливість використання інформаційних сиcтем у сучасних умовах, роль інформаційних систем у предметної галузі, 10 що розглядається в курсовому проекті, роль засобів збереження даних у інформаційних системах, мету та задачі курсового проекту, відомості щодо розробленої програми (призначення, що вона дозволяє автоматизувати, технології та мова програмування, що були використані, при розробленні програми), заключна частина.

Перший розділ «Специфікація проекту» містить коротку характеристику призначення розробки, постановку завдання, вимоги до програми та програмної документації, структуру додатку та етапи його розробки.

У підрозділі 1.1. «Призначення розробки та підстава для її виконання» вказується:

функціональне та експлуатаційне призначення програми;

документ, на підставі якого виконується розробка, та організація, що затвердила цей документ.

У підрозділі 1.2. «Постановка завдання» наводиться текстовий опис

постановки завдання на розробку програми, що було видано студенту.

У підрозділі 1.3. «Вимоги до програми» містяться вимоги до графічного інтерфейсу користувача, архітектури, функціональності та вихідного коду програми.

Вимоги до програми, що розробляється відповідно до будь-якої теми курсового проекту з переліку рекомендованих тем, наведені нижче. Програма виконується мовою Visual C++, база даних розроблюється у середовищі SQL Server.

Вимоги до графічного інтерфейсу користувача:

- Назви елементів інтерфейсу повинні виконуватися українською або російською мовою.

- Головне вікно додатку – фрейм з такими елементами:

1) панель меню з підтримкою "акселераторів";

2) користувальницька піктограма системного меню;

3) панель інструментів з підтримкою спливаючих "підказок" для кнопок;

4) рядок стану, в якому має відображатися інформація про основні режими роботи додатку.

- Дані бази повинні відображатися у табличному вигляді

- Наявність модального діалогового вікна "Про програму" з інформацією про розроблювача програми, зокрема з його (її) фотографією.

Вимоги до архітектури програми:

- Використання механізму виключень для обробки помилок введення-виведення даних.

Вимоги до функціональності додатку:

- Створення файлу бази даних (ім‘я файлу бази та каталог файлової системи для його збереження вибираються користувачем з використанням відповідного діалогового вікна).

- Додавання елементу даних до файлу бази.

- Оновлення будь-якого елементу даних у файлі бази.

- Видалення будь-якого елементу даних з файлу.

- Сортування інформації, що відображується в графічному інтерфейсі користувача, за різними реквізитами.

- Фільтрація інформації, що відображується в графічному інтерфейсі користувача, за різними критеріями.

- Отримання та відображення підсумкової інформації.

- Забезпечення перевірки допустимості даних, що вводяться користувачем.

- Видача користувачу попереджуючих та інформаційних повідомлень.

- Розробка звіту.

Вимоги до вихідного коду додатку:

- Вихідний код кожного з класів програми повинен міститися в окремому файлі.

- Наявність коментарів (для класів - призначення класу; для методів

- призначення методу, опис параметрів та значення, що повертається)

- Виконання угод щодо запису тексту програм мовою програмування Visual C++.

У підрозділі 1.4. «Вимоги до програмної документації» описується склад програмної документації відповідно до структури пояснювальної записки курсового проекту та, при необхідності, спеціальні вимоги до неї.

У підрозділі 1.5. «Структура програми» мають бути наведені відомості про структуру програми, її складові частини та зв‘язки між ними.

Другий розділ «Програмна документація» складається з двох підрозділів: 2.1. «Порадник системного програміста» та 2.2. «Порадник користувача».

Підрозділ 2.1. «Порадник системного програміста» містить опис розроблених студентом проектних рішень, архітектури розробленого додатку, відомості про призначення, настройку та перевірку програми.

У пункті 2.1.1. «Архітектура програми» має знаходитися UML-діаграма класів програми, докладний опис їх призначення, ієрархії, елементів та взаємодії. Даний пункт має завершуватися описом схеми алгоритму реалізації методів програми, що були розроблені студентом.

У пункті 2.1.2. «Установка та перевірка програми» наводиться опис апаратних та програмних засобів, необхідних для функціонування розробленої програми, дій щодо інсталяції програми на комп‘ютері користувача, способів перевірки, яки дозволяють зробити загальний висновок про працездатність програми (контрольні приклади, методи прогону, результати тощо).

Підрозділ 2.2. «Порадник користувача» містить призначення програми, порадник щодо її використання за призначенням, опис повідомлень користувачу, що можуть з‘явитися у процесі роботи програми.

У пункті 2.2.1. «Призначення програми» вказуються відомості про призначення програми та інформація, достатня для розуміння функцій програми.

У пункті 2.2.2. «Виконання програми» має бути вказана послідовність дій оператора, яка забезпечує запуск, виконання та завершення програми, наведено опис функцій, формату та можливих варіантів команд, за допомогою яких оператор керує виконанням програми, а також реакцію програми на ці команди.

У пункті 2.2.3. «Повідомлення оператору» наводяться екранні форми повідомлень, що можуть з‘являтися в ході виконання програми, опис їх змісту та дії оператору при появі таких повідомлень.

У висновках наводять оцінку одержаних результатів роботи (негативних також); можливі галузі використання результатів роботи; народногосподарську, наукову, соціальну значущість роботи.

Перелік використаних джерел – це список джерел інформації, які було цитовано, згадано або розглянуто у роботі. Джерела можна розміщувати в списку одним із таких способів: в порядку появи посилань у тексті, в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків.

Приклад переліку використаних джерел наведений у додатку Г. У додатках вміщують матеріал, який є необхідним для повноти пояснювальної записки, але не може бути послідовно розміщений в її основній частині через великий обсяг або способи відтворення та з інших причин.

Ілюстрації (діаграми бізнес-процесів, схеми алгоритмів, технологічних процесів, сценарії діалогів та ін.), таблиці, проміжні математичні докази, формули та розрахунки, текст допоміжного характеру та інші матеріали можуть бути оформлені у вигляді додатків. У одному з додатків повинен знаходиться вихідний код програми, яка розроблена студентом при виконанні курсового проекту. Вихідний код, який сгенерований візуальним дизайнером системи програмування, наводити не треба.

5 Загальні положення до оформлення пояснювальної записки курсового проекту

Текстові документи поділяють на документи, які містять, в основному, суцільний текст ( технічні умови, паспорти, звіти, розрахунки, пояснювальні записки, інструкції тощо), і документи, які містять текст, розбитий на графи (специфікації, відомості, таблиці тощо)

Текстові документи виконують на формах, встановлених відповідними стандартами Єдиної системи конструкторської документації (ЄСКД), ДСТУ-3008 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки» ( для спеціальностей 5.05010301 «Розробка програмного забезпечення», 5.03050901 «Бухгалтерський облік»), і формах Міністерства освіти і науки України.

Оригінали текстових документів виконують в один з таких способів:

- машинописним, при цьому необхідно дотримуватись вимог ГОСТ 13.1.002. Шрифт має бути чітким, заввишки не менш як 2,5 мм, стрічка лише чорного кольору (напівжирна);

- рукописним - креслярським шрифтом за ГОСТ 2.304 з висотою літер і цифр не менш як 2,5 мм. Цифри і літери необхідно писати чітко чорною тушшю або чорною пастою;

- з використанням друкарських і графічних пристроїв виводу ЕОМ (ГОСТ 2.004) шрифт Times New Roman, розмір шрифта 14, міжрядковий інтервал 1-1,5. Заповнення основного надпису рукописним шрифтом не дозволяється.

Вписувати в текстові документи виготовлені машинописним способом окремі слова, формули, умовні позначки (рукописним способом) , а також виконувати ілюстрації необхідно чорними чорнилами: пастою чи тушшю.

Відстань від рамки форми до границь тексту на початку і в кінці рядків від 3 до 5 мм.

Відстань від верхнього чи нижнього рядка тексту до верхньої чи нижньої рамки має бути не менше як 10 мм.

Абзаци у тексті починають відступом, що дорівнює п’ятьом ударам друкарської машинки(15-17 мм).

Друкарські помилки, описки і графічні неточності, знайдені у процесі виконання документа, допускається виправляти підчищенням чи зафарбовуванням «коректором»і нанесенням на те саме місце виправленого тексту машинним способом або чорними чорнилами, пастою чи тушшю від руки.

Пошкодження аркушів текстових документів, помарки і сліди не цілком видаленого попереднього тексту не допускаються.

Після внесення виправлень документ повинен задовольняти вимогам мікрофільмування, встановленим ГОСТ 13.1.002.

Для розміщення затверджувальних і погоджувальних підписів до текстових документів рекомендовано складати титульний лист.

Побудова документа

Текст документа у разі необхідності поділяють на розділи і підрозділи. Структурні елементи «Зміст», «Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів», «Вступ», «Перелік використаних джерел» не нумерують, а їхні назви служать заголовками структурних елементів.

Розділи повинні мати порядкові номери у межах всього документа, позначені арабськими цифрами без крапки і записані посеред рядка. Підрозділи повинні мати нумерацію, розділену крапкою, у межах кожного розділу і записані з абзацного відступу.

Розділи, як і підрозділи, можуть складатися з одного чи кількох пунктів.

Якщо документ не має підрозділів, то нумерація в ньому повинна складатися з номерів розділу і пункту, розділених крапкою. Наприкінці номера пункту крапку не ставлять, наприклад:

1 Типи і основні розділи:

1.1

1.2 Нумерація пунктів першого розділу документа

1.3

2 Технічні вимоги

2.1

2.2 Нумерація пунктів другого розділу документа

2.3

Якщо документ має підрозділи, то нумерація пунктів повинна бути у межах підрозділу і номер пункту повинен складатися з номерів розділу, підрозділу і пункту, розділених крапками, наприклад:

3 Методи випробувань

3.1 Апарати, матеріали і реактиви

3.1.1

3.1.2 Нумерація пунктів першого підрозділу третього розділу

3.1.3

3.2 Підготовка до випробування

3.2.1

3.2.2 Нумерація пунктів другого підрозділу третього розділу

3.2.3

Якщо розділ або підрозділ складається лише з одного підпункту, його також нумерують.

Якщо текст документа поділяють лише на пункти, його нумерують порядковими номерами у межах документа.

Пункти, у разі необхідності, можна розбити на підпункти, які повинні мати порядкову нумерацію у межах кожного пункту, наприклад: 4.2.1.1; 4.2.1.2; 4.2.1.3 тощо.

В середині пунктів або підпунктів можуть бути наведені переліки. Перед кожною позицією переліку необхідно ставити дефіс або, у разі необхідності, посилання в тексті документа на один з переліків, малу літеру, після якої ставлять дужку, а запис починають з абзацного відступу, як показано на прикладі:

-________________; а)_________________;

-________________ ; б)_________________;

1)___________; 1)_____________ ;

2)___________; 2)_____________;

-________________. в)________________.

Кожен пункт, підпункт і переліки записують з абзацного відступу.

Розділи, підрозділи повинні мати заголовки. Пункти, зазвичай, заголовків на мають.

Заголовки повинні чітко і стисло відображати зміст розділів, підрозділів.

Заголовки необхідно писати з великої літери без крапки в кінці, не підкреслюючи. Перенесення слів у заголовках не допускається. Якщо заголовок складається з двох речень, їх відокремлюють крапкою. Заголовки структурних елементів і розділів необхідно розміщувати в середині рядка, заголовки підрозділів з абзацного відступу. Не допускається розміщувати найменування розділу, підрозділу, а також пункту і підпункту в нижній частині розділу, якщо після нього розміщено лише один рядок тексту.

Відстань між заголовком і текстом при виконанні документа машинописним способом має дорівнювати 3-4 інтервалам, при виконанні рукописним текстом – 15мм. Відстань між заголовками розділу і підрозділу – 2 інтервали, при виконанні рукописним способом – 8мм.

Кожен розділ текстового документа рекомендовано починати з нового аркуша, сторінки. Допускається наявність підрозділів з нового аркуша.

Наприкінці текстового документа, починаючи з нової сторінки, наводять перелік джерел, на які посилаються в його основній частині. Заголовок «Перелік використаних джерел» записують посередині рядка з великої літери.

Бібліографічні описи у переліку посилань наводять у такому порядку, в якому вони вперше згадуються в тексті . Порядкові номери описів у переліку є посиланнями у тексті (номерні посилання), їх виконують відповідно до ГОСТ 7.32. Наприклад, [8, c.32].

Бібліографічні описи у переліку посилань наводять відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої діяльності.

Слово «Зміст» записують у вигляді заголовка (симетрично до тексту) з великої літери. Найменування, які увійшли до змісту, записують малими літерами, починаючи з великої.

Наприкінці текстового документа дозволяється наводити список літератури та інших джерел, які були використані під час його складання.

Список літератури включають до змісту документа.

Приклади виконання змісту і переліку посилань подано в додатках В і Д.

Нумерація сторінок документа і додатків, що входять до його складу, повинна бути наскрізною.

Викладення тексту документів

Повне найменування виробу на титульній сторінці, в основному надписі та при першому згадуванні у тексті документа повинне бути однаковим з найменуванням його в основному конструкторському документі.

У подальшому тексті порядок слів у найменуванні повинен бути прямим, тобто на першому місці має бути визначення (чи прикметник), а далі – назва виробу (іменник); при цьому допускається вживати найменування виробу.

Найменування, наведені у тексті документа і на ілюстраціях, повинні бути однаковими.

Текст документа повинен бути стислим, чітким і не допускати різних тлумачень.

При викладенні обов’язкових вимог у тексті повинні бути застосовані слова «повинен», «слід», «необхідно», «вимагається, щоб», «дозволяється тільки», «не дозволяється», «забороняється», « не слід». При викладенні інших положень слід застосовувати такі слова: «можуть бути», «як правило», «за необхідності», «може бути», «у випадку» і таке інше».

При цьому допускається використовувати розповідну форму викладу тексту документа, наприклад, «застосовують», «зазначають» тощо.

У документі повинні застосовуватися науково-технічні терміни, позначення і визначення, встановлені відповідними стандартами, а у разі їх відсутності – загальноприйняті в науково-технічній літературі.

Якщо в документі прийнята специфічна термінологія, то в кінці його (перед переліком посилань) повинен бути перелік прийнятих термінів з відповідними роз’ясненнями. Перелік включають до змісту документа.

У тексті документа не дозволяється:

- застосовувати розмовні звороти, техніцизми , професіоналізми;

- застосовувати для одного й того ж поняття різні науково-технічні терміни, близькі за смислом (синоніми), а також іншомовні слова і терміни за наявності рівнозначних слів і термінів в українській мові;

- застосовувати довільні словотворення;

- застосовувати скорочення слів, крім встановлених правилами української орфографії, відповідними державними стандартами;

- скорочувати позначення фізичних величин, якщо вони використовуються без цифр, за винятком одиниць фізичних величин у головках і боковинах таблиць і у розшифруваннях буквених позначень, які входять до формул та рисунків.

У тексті документа, за виключенням формул, таблиць і рисунків, не допускається:

- застосовувати математичний знак мінус (-) перед негативними значеннями величин (слід писати слово «мінус»);

- застосовувати знак «ø» для позначення діаметра (слід писати слово «діаметр»). При зазначенні розміру або граничних відхиленнях діаметра на кресленнях, розміщених у тексті документа, перед розмірним числом треба писати знак ø;

- застосовувати без числових значень математичні знаки, наприклад,
> (більше), < (менше), = (дорівнює), ≥ (більше або дорівнює), ≤ (менше або дорівнює), ≠ (не дорівнює), а також знаки № (номер), % (процент);

- застосовувати індекси стандартів, технічних умов та інших документів без реєстраційного номера.

Формули розміщують безпосередньо після тексту, де їх
згадано, посередині рядка. Вище і нижче кожної формули або рівняння
треба залишати не менше одного вільного рядка.

У формулах та рівняннях як символи слід використовувати позначення, встановлені відповідними державними стандартами.
Пояснення символів і числових коефіцієнтів, що входять до формули,
якщо вони не пояснені раніше у тексті, необхідно наводити
безпосередньо під формулою. Пояснення кожного символу необхідно
давати з нового рядка в тій послідовності, у якій символи наведені
у формулі або рівнянні. Перший рядок пояснення повинен починатися словом «де» без двокрапки після нього.

Приклад: Густину кожного зразка р, кг/м³ обчислюють за формулою:

, кг/м³ (1)

де т – маса зразка, кг;

V – об’єм зразка, м³.

Формули, які йдуть одна за однією, і не розділені текстом, розділяють комою.

Переносити формули на наступний рядок допускається лише на знаках виконуваних операцій, при чому знак на початку наступного рядка повторюють. У разі переносу формули для знаку множення застосовують знак «х».

У документах, які видаються не типографським способом, формули можуть бути виконані машинописним, машинним або креслярським шрифтом заввишки не менш, як 2,5 мм. Використання машинописних і ручних символів у одній формулі не дозволяється.

Формули в тексті основного документа у разі необхідності нумерують на рівні формули у крайньому правому положенні у круглих дужках. Одну формулу позначають –(1).

Посилання у тексті на порядкові номери формул дають у дужках, наприклад: «…у формулі (1)».

Формули, розміщені у додатках, повинні бути пронумеровані окремою нумерацією арабськими цифрами у межах кожного додатку з додаванням перед кожною цифрою позначення додатку, наприклад: «…формула(В.І)».

Допускається нумерація формул у межах розділу. У цьому разі номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули, розділених крапкою, наприклад: (3.1).

Оформлення ілюстрацій і додатків

Кількість ілюстрацій повинна бути достатньою для пояснення тексту, що викладається. Ілюстрації можуть бути розміщені як по тексту документа (якомога ближче до відповідних частин тексту), так і в кінці його. Ілюстрації повинні бути виконані відповідно до вимог стандартів ЄСКД. Ілюстрації, за винятком ілюстрацій додатків, необхідно нумерувати арабськими цифрами наскрізною нумерацією. Якщо рисунок один, то його позначають «Рисунок 1».

Ілюстрації кожного додатку позначають окремою нумерацією арабськими цифрами з додаванням перед цифрою позначення додатку. Наприклад, Рисунок А.3.

Допускається нумерувати ілюстрації у межах розділу. У цьому випадку номер ілюстрації складається з номерів розділу і порядкового номеру ілюстрації, розділених крапкою. Наприклад : Рисунок 1.1.

На всі ілюстрації повинні бути дані посилання, слід писати так: «…відповідно до рисунку 2» при наскрізній нумерації, «…відповідно до рисунку 1.2» при нумерації у межах розділу.

Ілюстрації, у разі необхідності, можуть мати назви і пояснювальні дані (підрисунковий текст). Слово «Рисунок» і назву розміщують після пояснювальних даних і розміщують таким чином: «Рисунок 1 – Деталі приладу».

Матеріал, що доповнює текст документа, допускається розміщувати у додатках. Додатками можуть бути, наприклад, графічний матеріал, таблиці великого формату, розрахунки, описи апаратури і приладу, описи алгоритмів і програм задач, розв’язуваних на ЕОМ тощо.

Якщо ілюстрація не вміщується на одній сторінці, можна переносити її на інші сторінки, при цьому назву ілюстрації розміщують на першій сторінці, пояснювальні дані на кожній сторінці, і під ними зазначають: «Рисунок___, лист___».

Додатки оформлюють як продовження цього документа на подальших його аркушах або випускають у вигляді самостійного документа.

У тексті документа на всі додатки повинні бути посилання. Розміщують додатки в порядку посилань на них у тексті, за винятком інформаційного додатку «Бібліографія», який розміщують останнім.

Кожний додаток необхідно починати з нової сторінки, із зазначенням зверху, посередині сторінки слова «Додаток» та його позначення, а під ним у дужках для обов’язкового додатку пишуть слово «обов’язковий», а для інформаційного – «рекомендований» або «довідковий».

Додаток повинен мати заголовок, який записують симетрично до тексту, з великої літери окремим рядком.

Додаток позначають великими літерами українського алфавіту, починаючи з літери А, за винятком Ґ, Є, З, І, Ї, Й, О, Х, Ь, Б, наприклад: додаток А, додаток Б тощо.

Допускається позначення додатків літерами латинського алфавіту, за винятком літер І, О.

У разі повного використання літер українського і латинського алфавіту допускається позначати додаток арабськими цифрами

Якщо в документі є лише один додаток, то його позначають «Додаток А».

Додатки, як правило, виконують на аркушах формату А4. Допускається оформлювати додатки на аркушах формату А3, А4х3, А4х4, А2 та А1 за ГОСТом 2.301- 68 ( машинним способом і олівцем).

Текст кожного додатка, у разі необхідності, може бути поділений на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, які нумерують у межах кожного додатка. Перед номером ставлять позначення цього додатка.

Додатки повинні мати спільну з іншою частиною документа наскрізну нумерацію сторінок.

Всі додатки повинні бути згадані у змісті документа (за наявності) із зазначенням їхніх номерів і заголовків.

Допускається як додаток до документа використовувати інші самостійно випущені конструктивні документи (габаритні креслення, схеми тощо).

Документи, включаючи ті, до яких випущено додатки, комплектують в альбом зі складанням до нього опису альбому. Опису присвоюють позначення виробу, для якого розроблено основний документ, і код ОП.

Побудова таблиць

Таблиці застосовують для кращої наочності і зручності порівняння показників. Назва таблиці, за її наявності, повинна відображати її зміст, бути точною, стислою. Назву слід розміщувати безпосередньо над таблицею. У разі переносу частини таблиці на ту саму або інші сторінки, назву розміщують лише на першій частині таблиці.

Цифровий матеріал зазвичай оформлюють у вигляді таблиць відповідно до рисунку 1.

Таблиця__________ -________________

номер (цифра) назва таблиці

Рисунок 1

Таблиці, за винятком додатків, слід нумерувати арабськими цифрами наскрізною нумерацією.

Таблиці кожного додатку позначають окремою нумерацією арабськими цифрами з додаванням перед цифрою позначення додатку. Якщо в документі одна таблиця, її треба позначити «Таблиця 1» або «Таблиця В.1»

Допускається нумерувати таблиці у межах розділу. У цьому випадку номер таблиці складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, розділених крапкою: «Таблиця 3.2».

На всі таблиці документа повинні бути наведені посилання у тексті документа, при посиланні слід писати слово « таблиця» із зазначенням її номера.

Заголовки граф і рядків таблиці слід писати з великої літери, а підзаголовки граф – з малої, якщо вони складають одне речення із заголовком, або з великої літери, якщо вони мають самостійне значення. Наприкінці заголовків і підзаголовків таблиць крапки не ставлять. Заголовки і підзаголовки граф зазначаються в однині.

Таблиці ліворуч, праворуч і знизу, зазвичай, обмежують лініями. Розділяти заголовки і підзаголовки боковини і граф діагональними лініями не допускається.

Горизонтальні і вертикальні лінії, що розмежовують рядки таблиці, допускається не проводить, якщо їхня відсутність не ускладнить користування таблицею.

Заголовки граф, зазвичай, записують паралельно до рядків таблиці. У разі необхідності допускається перпендикулярне розміщення заголовків граф. Голівка таблиці повинна бути відокремлена лінією від іншої частини таблиці.

Висота рядків таблиці повинна бути не менше 8мм.

Таблицю, залежно від її розміру, розміщують під текстом, у якому подано перше посилання на нього, або на наступній сторінці, а, у разі необхідності, у додатку до документа.

Допускається розміщувати таблицю вздовж довгого боку аркуша документа.

Якщо рядки чи графи таблиці виходять за межі формату аркуша, її розбивають на частини, розміщуючи одну під іншою або поруч і повторюючи в кожній частині голівку таблиці та її боковину. При розподілі таблиці на частини допускається її голівку чи боковину замінити відповідно номером граф і рядків, нумеруючи їх арабськими цифрами в першій частині таблиці.

Слово «Таблиця» зазначають один раз ліворуч над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова «Продовження таблиці» із зазначенням номера (позначення) таблиці відповідно до рисунку 2.

Таблиця 3 У міліметрах

Продовження табл. 3 У міліметрах

Рисунок 2

Примітка – Тут (і далі за текстом) таблиці наведено умовно для ілюстрації відповідних вимог чинного стандарту.

Якщо наприкінці сторінки таблицю переривають і її продовження буде на наступній сторінці, в першій частині нижню горизонтальну лінію, яка обмежує таблицю, не проводять.

Таблиці з невеликою кількістю граф допускається ділити на частини і розміщувати одну частину поруч з іншою на одній сторінці, при цьому другу головку таблиці відповідно до рисунку 3. Рекомендовано розмежовувати частини таблиці подвійною лінією або лінією завтовшки 2S.

Таблиця…

Рисунок 3

Рекомендована література

1 Основна

2 Додаткова

Ресурси мережі Internet

1. http://msdn.microsoft.com/ru-ru/default.aspx - база знань Microsoft Developer Network російською мовою

2. www.functionx.com - материалы по C++ (English)

3. www.intuit.ru – Internet- інститут інформаційних технологій

4. www.rsdn.ru – материалы по C++(Русский)

Додаток А