Захисне заземлення має своєю метою понизити напругу дотику у випадку пробою ізоляції в обладнанні. Воно полягає у сполученні корпуса з землею через контур заземлення (рис. 2). Контур заземлення містить у собі проводи, якими сполучаються корпуси апаратів із заземлювачами. Заземлювачі являють собою звичайні металеві труби діаметром 25 - 50 мм і довжиною 2 - 3 м, забиті у грунт. Замість труб можуть використовуватись будь-які металеві предмети. Загальна поверхня стикання заземлювачів з ґрунтом (кількість труб) має забезпечити допустимий опір розтікання струму по землі. Цей опір залежить від площі заземлювачів, типу ґрунту і його вологості. Найбільший опір має пісок (ρ до 2500 Ом/м) , а найменший — торф (ρ= 20 Ом/м). Величина опору захисного заземлення для пристроїв напругою до 1000 В не повинна перевищувати 4 Ом.
Розглянемо, як працює захисне заземлення. Припустимо, відбувся пробій однієї з фаз. На корпусі виникає напруга. Утворюється ланцюг (рис. 2): фаза — корпус — заземлення — грунт — заземлення вхідного трансформатора — трансформатор — проводи фази — корпус. Тобто виникає коротке замикання фази на землю.
Струм короткого замикання на землю визначається
(5.2)
де zд— повний опір дротів (Ом);
rз.тр.— опір заземлення трансформатора (Ом):
zтр — повний опір трансформатора (Ом).
Для умов симетричного опору фаз, струм замкнення на землю можливо визначати
.
Напруга на корпус приладу відносно землі – напруга дотику Uд складає