| Лінійними називаються програми, що складаються з простих команд (операторів). Простими командами (простими вказівками алгоритму) називаються команди, які не використовують умови при своєму виконанні. До числа простих операторів належать команди (оператори) присвоювання, введення і виведення, виклику допоміжного алгоритму (підпрограми). Оператор присвоєння.Він задає або змінює поточне значення деякої змінної. При цьому змінюється вміст конкретного елемента пам’яті, відведеного для цієї змінної. Оскільки мета будь-якого алгоритму — це отримання в певному місці пам’яті потрібного значення, практично будь-яка програма містить цей оператор. Ця команда може мати такий вигляд: <ім’я змінної>: = <значення>; A:=5; D:= 10; <ім’я змінної>: = <ім’я змінної >; A:=D; <ім’я змінної>: = <вираз>; A:=A+D*5
Ліворуч від знака «:=» розташовано ім’я змінної, праворуч — значення величини, ім’я іншої змінної, вираз. Розпізнавши команду присвоєння, керування передається програмі, яка може виконувати присвоєння. Спочатку виконуються операції, що стоять праворуч від знака «: =», а потім результат присвоюється змінній, що стоїть ліворуч від знака присвоювання. Знак присвоєння показує, що ділянку пам’яті комп’ютера, в якій зберігається значення вказаної змінної, треба змінити на задане значення, на значення заданої змінної або на значення обчисленого виразу. Оператори введення-виведення. Стандартні процедури введення даних використовуються для визначення початкових значень певних змінних величин і складаються з імені процедури та списку введення, який містить імена змінних, значення яких будуть уводитися з клавіатури або з файла, тобто змінним будуть присвоюватися якісь певні значення. Частіше для визначення початкових значень зручніше користуватися командою введення, а не командою присвоювання, тому що при необхідності використання програми з іншими початковими даними не доводиться змінювати текст програми. Якщо в запису алгоритму стоїть команда введення, то його виконання уривається і керування передається програмі, яка може здійснити введення даних. Після введення даних керування передається наступній команді алгоритму. На мові Паскаль процедура введення даних має вигляд: READ (список введення); READLN (список введення). Під час виконання процедур READ та READLNпрограма переходить у стан очікування введення даних. Якщо у списку введення вказано декілька змінних, то їх можна вводити в одному рядку, відділяючи одне від одного символом «пробіл», або в окремих рядках (у стовпчик), завершуючи введення кожного значення клавішею Enter. Робота процедури не завершиться, доки не будуть уведені значення для всіх змінних, указаних у списку. Тип значень, що вводяться, має збігатися з тим, який має відповідна змінна. Оператор READLNвідрізняється від оператора READ тим, що після введення необхідного числа даних курсор переміщується на наступний рядок. Якщо введення даних здійснюється з клавіатури, то список введення — це список змінних, тобто послідовність імен змінних, розділених комами. Якщо введення здійснюється з файла, то у списку введення перша змінна — файлова, пов’язана з іменем реального файла. Стандартні процедури виведення результатів обчислень використовуються для виведення їхніх значень на екран, принтер або у файл. На мові Паскаль процедури виведення мають вигляд: WRITE (список виведення); WRITELN (список виведення). Список елементів виведення значно ширший, ніж у процедурах уведення. До нього можуть входити: • ідентифікатори величин, значення яких будуть виводитися на відповідний пристрій або у файл; • вирази, значення яких спочатку будуть обчислені, а потім виведені на пристрій; • сталі величини (числові, символьні, рядкові). Відмінність між WRITEі WRITELN полягає в тому, що виведення оператором WRITE починається з поточного місцерозташування курсора на екрані монітора і курсор після закінчення виведення залишається в тому ж рядку. Оператор WRITELN виводить значення з поточного місця, а потім курсор переміщується на наступний рядок. Можна використовувати оператор WRITELN без списку виведення для переміщення курсору на новий рядок. Якщо виведення здійснюється на екран монітора, то список виведення — це список змінних, або послідовність імен змінних, констант або виразів, розділених комами. Якщо виведення здійснюється у файл, то в списку виведення перша змінна — файлова, пов’язана з іменем реального файла. У команді виведення після елемента списку виведення через двокрапку можна вказати формат виведення, тобто ширину поля екрана, на якому будуть розташовуватися значення. При виведенні дійсних даних можна вказати також кількість десяткових цифр у дробовій частині, яку треба вивести на екран. Приклад: write (А: 10: 3, В: 8). Оператор виклику допоміжного алгоритму. У Паскалі реалізовано підпрограми-процедури і підпрограми-функції. Виклик підпрограми здійснюється за її іменем з вказівкою фактичних параметрів. При цьому на місці фактичних аргументів можуть бути конкретні значення, імена фактичних змінних, вирази, а на місці результатів — тільки імена фактичних змінних. При цьому кількість, типи і призначення формальних і фактичних параметрів у відповідних списках параметрів мають збігатися. Приклад лінійної програми:
Скласти програму обчислення значення функції: Y=(a-b+c)/(a+b), приa=16, b=9, c=-17.
Program primer3; Uses crt; Var y:real; a,b,c:integer; Begin Write(‘введіть значення а:’); Readln(a); Write(‘введіть значення b:’); Readln(b); Write(‘введіть значення c:’); Readln(c); Y:=(a-b+c)/(a+b); Writeln(‘Значення функції Y=’,Y:2:2); Readln; End.
|
