Оскільки довільна фігура складається зі скінченої кількості точок, то для відображення фігури достатньо здійснити відповідну кількість відображень точок фігури.
Найпростішим відображенням точки є зсув її у площині на фіксовану відстань вздовж осей X i Y. Координати відображення (xN, yN) розраховуються з координат початкової точки (x,y) за формулою:
(xN,yN)=(x+n,y+m), (1)
де n i m – зсув вздовж горизонтальної і вертикальної осей відповідно.
В загальному вигляді перетворення координат точки А на площині можна описати матричним рівнянням
AN=A*T, (2)
де A=(x,y), AN=(xN,yN) – матриці координат початкової точки та її відображення, – матриця перетворення.
Перетворення (2) інваріантне відносно початку координат, тобто точка (0,0) є нерухомою (відображується сама в себе), і тому не може описувати паралельний зсув. Але для інших відображень матрична форма запису зручніша для використання і запам’ятовування. Нижче подані матриці перетворень для деяких типових відображень.
Симетрія відносно осі X: ;
Симетрія відносно осі Y: ;
Cиметрія відносно початку координат: ;
Масштабування вздовж осей: ;
Оберт проти годинникової стрілки на кут f відносно початку координат:
.
Оскільки додатній напрямок екранної координати Y спрямований до низу, а не вгору як в аналітичній геометрії, останнє перетворення описує оберт за годинниковою стрілкою.
Якщо необхідно, щоб при перетвореннях нерухомою точкою був не початок координат, а точка Ao=(xo,yo), наприклад, поворот навколо точки Ao, то застосовується така послідовність перетворень:
· перенoс нерухомої точки в початок координат, тобто паралельний зсув на величину (–xo,–yo);
· одне з типових відображень;
· повернення в початкову точку, тобто паралельний зсув на величину (xo,yo).