Грошовий обіг - неперервний рух грошей у сфері обігу, їх функціонування як засобу обігу і платежу. Грошовий обіг здійснюється в готівковій та безготівковій формах. Готівкові гроші (наявні) — це банкноти, білети державної скарбниці та монети. Головним призначенням готівкових грошей є забезпечення розрахунків у реалізації товарів і послуг, виплата заробітної плати, пенсій, стипендій, допомоги, покриття страхових відш-кодувань, оплата цінних паперів і доходів з них, платежі за комунальні послуги тощо.
Тенденції до обмеження обігу готівкових грошей зростають під тиском значних затрат суспільства на виготовлення грошових знаків і їх зберігання, транспортування та інкасацію, ускладнення контролю за їх використанням, здатності готівки породжувати тіньовий бізнес і відплив капіталу за кордон. Нині в Україні тільки гривнева готівка становить 43 відсотки від усієї грошової маси, а, наприклад, у США готівкові гроші становлять лише 7,5 відсотка1. Значні обсяги готівкової грошової маси загострюють проблему грошового обігу.
Безготівкові гроші (наявні) - це засоби на рахунках у банках, різноманітні депозити (вклади) у банках, депозитні сертифікати, державні цінні папери, а також грошові кошти, вкладені в акції інвестиційних фондів. Вони виконують грошові функції за умов зняття з депозиту шляхом виписування платіжних доручень, чеків, акредитивів, платіжних вимог тощо. Безготівкові розрахунки забезпечують рух вартості без використання наявних готівкових грошей двома способами:
1) переказуванням грошових коштів з рахунку платника на рахунок їх отримувача у кредитних закладах;
2) проведенням взаємозаліків зустрічних вимог без використання готівкових грошей.
Рівень безготівкового обігу в тій чи інший країні залежить від грошово-кредитної політики, досконалості банківської справи, цілей і методів регулювання грошового обігу.
В умовах ринкових відносин грошовий обіг сприяє:
1) перерозподілу грошових коштів між суб'єктами господарювання та різними галузями економіки;
2) задоволенню потреб економіки у грошових коштах завдяки державному регулюванню грошової маси в обігу.
Організація грошового обігу здійснюється в межах грошової системи країни, яка історично склалась і закріплена національним законодавством. Вона містить такі складові:
1) грошову одиницю країни;
2) масштаб цін;
3) види державних грошових знаків (металевих або паперових), порядок їх випуску в обіг;
4) регламентацію безготівкового обігу;
5) порядок обміну національної валюти на іноземну (валютний паритет);
6) державне регулювання грошового обігу.
Грошові системи поділяють на два типи:
1) металевого грошового обігу, за якого такий грошовий товар виконує всі функції грошей;
2) паперово-кредитного грошового обігу, в основі якого лежать кредитні гроші.
Основними рисами сучасних грошових систем є:
1) скасування офіційного розміну банкнот на золото, вихід золота із обігу в усіх країнах світу;
2) перехід до нерозмінних на золото кредитних грошей;
3) випуск банкнот (емісія) для покриття витрат держави;
4) переважання безготівкового обігу;
5) посилення державного регулювання грошового обігу.
Для обслуговування нормального грошового обігу необхідна певна точно визначена грошова маса. Існує кілька варіантів так званої кількісної теорії грошей, що визначає кількість грошей, необхідних для виконання функції засобу обігу.
Згідно з марксистською теорією, кількість повноцінних грошей, необхідних для обігу, визначається такою формулою:
де КГ - кількість грошей, необхідна для обігу;
ТЦ - сума цін товарів;
О - швидкість обігу грошей.
Це загальний закон грошового обігу повноцінних грошей, сутність якого полягає в тому, що кількість грошей, необхідних для виконання функції засобу обігу, має дорівнювати сумі цін реалізованих товарів, поділеній на кількість обігів однойменних грошових одиниць. Він відображає економічну взаємозалежність між масою товарів, що обертаються, рівнем їх цін і швидкістю обігу грошей. Тобто кількість повноцінних грошей, яка необхідна для забезпечення товарообігу, визначається трьома чинниками:
1) рівнем цін товарів, що підлягають реалізації;
2) обсягом товарної маси;
3) швидкістю обігу грошей.
Коли в обігу перебувають повноцінні гроші (золото) і розмінні на них паперово-кредитні гроші, то в обіг надходить така кількість грошей, яка справді потрібна для реалізації товарів. За цих умов роль стихійного регулятора грошового обігу виконує функція грошей як засобу нагромадження скарбу: якщо потреба у грошах скорочується, то зайві гроші виходять з обігу і осідають у їх власників як скарб, якщо збільшується, відбувається приплив грошей у сферу обігу зі скарбу.
За умов, коли в обігу перебувають тільки паперово-кредитні гроші, їх кількість визначається специфічним законом паперово-грошового обігу. Суть його зводиться до того, що випуск паперових грошей має бути обмежений тією їх кількістю, в якій справді оберталося б символічно представлене ними золото. Якщо випуск паперових грошей перевищить потребу товарообігу в золотих грошах, купівельна спроможність первинних знаків упаде, а ціни на товари і послуги зростуть.
В умовах розвинених кредитних відносин при визначенні грошової маси в обігу слід брати до уваги суму цін товарів, проданих у кредит; платежі, за якими настав строк сплати, і суму платежів, які взаємно зараховуються. З урахуванням цих обставин кількість грошей, необхідних для обігу, визначається за такою формулою:
де КГ - кількість грошей в обігу;
ЦТ - сума цін товарів, що підлягають реалізації;
К - сума цін товарів, проданих у кредит;
П - платежі, за якими настав строк сплати;
ВП - сума платежів, які взаємно зараховуються;
О - кількість обігів однойменних грошових одиниць.
У західній економічній теорії широкого визнання набула кількісна теорія грошей, висунута американським ученим-економістом ірвінгом Фішером. Його формула для визначення кількості грошей, необхідних для обігу, е такою:
де М - середня маса грошей, яка необхідна країні для забезпечення нормального грошового обігу;
V - швидкість обігу грошей;
Р - середній рівень товарних цін;
Q - реальний обсяг товарів та послуг, що продавалися в країні протягом певного року.
Це рівняння дає змогу розрахувати грошову масу, що перебуває в обігу:
Отже, формула І. Фішера показує залежність рівня цін від маси грошей, що перебувають в обігу. Тобто зростання цін може викликатися трьома чинниками:
1) зростанням кількості грошей, що перебувають в обігу в надлишковому розмірі;
2) прискоренням швидкості обігу грошей;
3) скороченням фізичного обігу товарів та послуг.
Аналіз показників цієї формули дає змогу визначити загальні передумови виникнення інфляції. Це швидке зростання номінальної кількості грошей, що перебувають в обігу, або прискорення швидкості їх обігу порівняно із зростанням реального національного доходу. .
Для аналізу змін грошового обігу, розробки ефективних заходів щодо регулювання темпів зростання обсягу грошової маси в національній економіці використовуються грошові показники (грошові агрегати):
1) агрегат МІ - готівкові гроші в обігу (банкноти, монети) і кошти на банківських рахунках;
2) агрегатМ2= МІ + термінові й ощадні вклади в банках;
3) агрегат М3 = М2 + ощадні вклади у спеціальних кредитних установах;
4) агрегат L – М3 + депозитні сертифікати великих банків.
Функціональні форми грошей, що поєднані в агрегаті МІ, використовуються переважно у функції як засіб обігу і відповідають грошовій масі у вузькому розумінні.
Функціональні форми грошей агрегату М2 використовуються не тільки як засіб обігу, але здебільшого у функції засобу нагромадження. Вони представляють гроші в широкому розумінні.
Швидкість обігу грошей - показник інтенсифікації їхнього руху при функціонуванні як засобу обігу і засобу платежу. Вона залежить від таких чинників: загальноекономічних - циклічного розвитку національної економіки, темпів економічного зростання, руху цін; монетарних - структури платіжного обігу, розвитку кредитних операцій і взаємних розрахунків, рівня відсоткових ставок на грошовому ринку тощо.
Україна розбудовує новий паперово-грошовий обіг. У 1996 році національною грошовою одиницею стала гривня. Порядок її виготовлення і введення в обіг та підтримання товарно-грошової рівноваги розроблено Національним банком України. Всі гривні є банківськими білетами, тобто банкнотами, що дуже важливо. Банкноти забезпечені всіма активами Національного банку (золотом, коштовностями, іноземною валютою) і обмежено випускаються в обіг під реальні товарно-грошові угоди. Отже, банкнотний обіг більш захищений від знецінення і краще гарантує стабільність грошового обігу в національній економіці.
Проведення грошової реформи в Україні та введення власної національної валюти передбачає стабілізацію вітчизняної економіки, її структурну перебудову, досягнення зростаючого виробництва високоякісної і конкурентоспроможної продукції, подолання товарного дефіциту і перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки.
Порушення законів грошового обігу призводить до виникнення такого явища, як інфляція.
Тема 6 -4
Інфляція
У політичній економії існує дві основних концепції визначення причин інфляції - монетарна і немонетарна.
Представники монетарної концепції вважають, що основними причинами інфляції є:
1) зростання грошової маси у сфері обігу, що перевищує темпи зростання реального обсягу виробництва товарів та послуг за сталої швидкості обігу грошей;
2) зростання швидкості обігу грошей, за їхньої сталої номінальної кількості, що перевищує темпи зростання обсягів виробництва економічних благ.
Така ситуація в національній економіці пояснюється насамперед надлишковим сукупним попитом, який призводить до зростання цін при постійному реальному обсязі виробництва благ і зумовлює інфляцію попиту. В суспільстві створюється ситуація, коли у сфері обігу перебуває багато паперових грошей, які населення намагається перетворити на матеріальні цінності. Інфляція попиту виникає, як правило, в умовах повної завантаженості виробничих потужностей та повної зайнятості. У цих умовах зростання сукупного попиту, що перевищує виробничі можливості, викликає підвищення цін на товари та послуги.
Представники немонетарної концепції основними причинами інфляції вважають збільшення витрат виробництва, зростання сукупного попиту за умов повної зайнятості або зменшення сукупної пропозиції. На зростання витрат виробництва може впливати перевищення темпів зростання заробітної плати над темпами зростання продуктивності праці, підвищення цін на сировину і енергію та збільшення податків. Прихильники цієї концепції беруть за основу те, що зростання витрат на одиницю продукції призводить до зменшення пропозиції товарів та послуг в національній економіці і викликає зростання загального рівня цін та інфляції.
Інфляційний процес у своєму розвитку проходить два етапи. На першому з них темпи знецінення грошей відстають від темпів зростання паперової маси у сфері обігу, дезорганізуючий вплив інфляції на процес суспільного відтворення ще не вловною мірою виявляється. Тимчасово може створюватися специфічно висока ринкова кон'юнктура, основою якої насправді є інфляція. На першому етапі згубна дія інфляційного процесу проявляється неповно. Реалізація тут комплексу протиінфляційних заходів потребує найменших затрат, а їх дієвість - найвища. Економічна система ще має ряд ефективних засобів регулювання, тому є можливість не тільки обмежувати негативні наслідки інфляції, а й приховувати їх.
На другому етапі свого розвитку інфляційний процес різко прискорюється, темпи зростання суспільного виробництва починають відставати від знецінення паперових грошей, а інфляційне переповнення сфери грошового обігу стає вже очевидним. Це спричинюється:
1) занепадом національного виробництва, зростанням відставання у науково-технічному прогресі, зниженням суспільної продуктивності праці;
2) зменшенням товарообігу, зумовленого зниженням якості та скороченням асортименту товарів; скороченням закупівель імпортних товарів;
3) зростанням дефіцитності товарів;
4) від'ємним платіжним балансом країни, коли збитки від зовнішньоекономічної діяльності вже не покриваються доходами.
Інфляція — це багаточинниковий складний процес, який чітко відображає всі основні проблеми й суперечності національної економіки. Найбільш очевидно вона проявляє себе в систематичному переповненні сфери грошового обігу масою надлишкових паперових грошей, що призводить до їх знецінення та додаткового перерозподілу національного доходу на шкоду більшості населення країни. Здійснюючи емісію (випуск) грошей, держава може випускати їх не тільки для потреб товарообігу, але й для вирішення інших проблем, зокрема для покриття дефіциту державного бюджету. В результаті порушується співвідношення між товарною і грошовою масою, що може призвести до виникнення інфляції.
Інфляція - це переповнення сфери грошового обігу масою надлишкових паперових грошей, не забезпечених матеріальними цінностями, що призводить до їх знецінення, до стійкого зростання загального рівня цін на товари та послуги (явного чи прихованого). Під час інфляції відбувається знецінення грошей щодо золота, іноземної валюти, товару.
Будучи наслідком всієї сукупності диспропорцій і суперечностей процесу суспільного відтворення, інфляція спостерігається в усіх країнах на певних етапах їх економічного розвитку. Однак темпи і масштаби інфляції різні. Зокрема, інфляція може бути відкритою, коли зростання загального рівня цін внаслідок невідповідності попиту і пропозиції не стимулюється державою, і прихованою, коли здійснюється загальний державний контроль над цінами. Прихована інфляція відбувалася в колишній адміністративно-командній системі господарювання, коли держава, контролюючи весь процес суспільного відтворення, стримувала ріст цін і доходів. Для господарської діяльності краще мати справу з очевидною інфляцією.
Залежно від швидкості зростання загального рівня цін на товари та послуги розрізняють три види інфляції - помірна, галопуюча, гіперінфляція.
Помірна інфляція - це така інфляція, за якої зростання загального рівня цін не перевищує 5-Ю відсотків на рік. Деякі економісти вважають, що помірна інфляція може бути використана для збалансування грошово-фінансових і матеріальних ресурсів, стимулює товаровиробників у збільшенні виробництва товарів, прискоренні технічного переозброєння підприємств, змушує постійно дбати про зниження затрат живої праці.
Помірна інфляція може бути позитивним чинником розвитку суспільного виробництва в умовах ринкової економіки. В Україні вона була негативним процесом, внаслідок якого постійно існував товарний дефіцит, виникали диспропорції у вітчизняній економіці, діяв затратний механізм господарювання, утримувався великий апарат управління, знижувався життєвий рівень народу.
Галопуюча інфляція - це інфляція, коли щорічний темп зростання цін сягає від 20 до 200 відсотків. Вона супроводжується стрімким, стрибкоподібним зростанням цін, різким знеціненням грошей, розладом економічних пропорцій, стагнацією (застоєм) і навіть падінням виробництва, масовим зубожінням населення країни.
Гіперінфляція - це інфляція, коли річні темпи зростання цін сягають від 500 до 1000 відсотків. Гіперінфляція, як правило, призводить до економічного паралічу, провокування гострих соціальних конфліктів і катаклізмів. Ціни на товари та послуги стають хаотичними, а колообіг реального і грошового потоків - дезорганізованим. Відбуваються значні зміни в розподілі суспільного продукту, доходів та майна. Переважно більша частина населення країни зазнає збитків на користь невеликої групи людей.
Економісти вважають, що гіперінфляція - це суто монетарне явище: аби впоратися зі своїми зобов'язаннями, держава друкує та випускає в обіг дедалі більше паперових грошей. Емісія грошей, не забезпечених товарами, набуває величезних масштабів. За цих умов гроші починають втрачати свої основні функції в економіці. Світовому досвіду відома закономірність: збільшення кількості паперових грошей в обігу в 4-S разів порівняно з товарною масою означало, що держава вичерпала себе і настала економічна катастрофа. Для ефективного подолання гіперінфляції, як правило, провадять грошові реформи, вводять нову грошову одиницю. Однак для того, щоб ефективно управляти цим процесом, слід мати на увазі, що інфляція є багаточинниковим явищем.
Залежно від особливостей зростання загального рівня цін на різні групи товарів розрізняють збалансовану й незбалансовану інфляцію.
Перша виникає внаслідок пропорційної зміни цін на різні товари. Друга характеризується нерівномірним (непропорційним) зростанням цін і на різні товари та послуги. У разі передбачуваності наростання інфляційних процесів розрізняють очікувану інфляцію. В інших випадках діє неочікувана інфляція, яка не прогнозується. Врахування просторових меж інфляції дає змогу класифікувати локальну інфляцію, що діє в межах окремої країни, і світову інфляцію, якщо вона охоплює групу країн.
