Цінова політика в Україні визначається Законом України від 03.12.1990 р. «Про ціни і ціноутворення», Постановами Кабінету Міністрів України, указами Президента України та іншими законодавчими та нормативними актами.
Закон визначає основні принципи встановлення і застосування цін і тарифів, а також організацію контролю за їх дотриманням на території держави. У відповідності з Законом України «Про ціни і ціноутворення» політика ціноутворення є складовою частиною загальної економічної і соціальної політики України і спрямована на забезпечення:
рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно-територіальних регіонів України;
збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;
протидії монопольним тенденціям виготовлювачів продукції, товарів і послуг;
об'єктивних співвідношень у цінах на промислову та сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;
розширення сфери застосування вільних цін;
підвищення якості продукції;
соціальних гарантій в першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв'язку із зростанням цін і тарифів;
створення необхідних економічних гарантій для виробників;
орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.
У народному господарстві застосовуються вільні, державні, фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товари і послуги, за винятком тих, на яких поширюється державне регулювання цін і тарифів.
Державне регулювання цін і тарифів здійснюється за допомогою встановлення: державних фіксованих цін і тарифів; граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін (тарифів).
Застосовуються такі методи державного регулювання цін і тарифів:
1) визначення переліку продукції і послуг, які підлягають державному регулюванню;
2) встановлення граничних рівнів цін і тарифів, включаючи встановлення фіксованих цін;
3) встановлення граничних рівнів торговельних надбавок;
4) встановлення граничних рівнів рентабельності продукції для цілей ціноутворення;
5) декларування зміна цін;
6) заморожування цін.
Державні фіксовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які мають великий вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію (товари, послуги) підприємств, що займають монопольне становище на ринку. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України та органами місцевого самоврядування. Кабінет Міністрів України затверджує закупівельні ціни на основні види сільськогосподарської продукції, граничні оптові ціни на вугілля, вугільну продукцію, газ, граничні розміри тарифів за комунальні послуги, граничні розміри рентабельності на хліб і хлібобулочні вироби, борошно, дитяче харчування. Органи державної виконавчої влади встановлюють ціни і тарифи на окремі види продукції, товари і послуги, виходячи з обов'язків встановлених Кабінетом Міністрів України. Наприклад, Міністерство економіки України встановлює порядок регулювання тарифів на електричну та теплову енергію, оптові ціни на газ і газову продукцію для виробників і постачальників. Міністерство транспорту встановлює тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом, пасажирів залізничним і річковим транспортом, міжміських автобусами і рейсовими літаками цивільної авіації. Спеціальним законодавством регулюються ціни, які встановлюються підприємствами-монополістами. Монопольної називається ціна, яка призводить до обмеження конкуренції і порушенню прав споживачів. Контроль за дотриманням державної дисципліни за цінами здійснюється органами, функції яких, покладаються урядом України. До них відносяться: Державна інспекція з контролю за цінами Міністерства економіки та Державний комітет України з питань захисту прав споживачів.
