Місце України в світовому фінансовому ринку

Валютний ринок в Україні — це переважно міжбанківський ри­нок, адже саме в ході міжбанківських операцій здійснюється основ­ний обсяг угод з купівлі-продажу іноземних валют. Шляхом прове­дення міжбанківських операцій на валютному ринку забезпечуєть­ся обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг і капіталів (міжнародних платежів).

Суб'єктами валютного ринку є:

— продавці валюти;

— покупці валюти;

— посередники.

До складу валютного ринку України, входять такі суб'єкти:

• Національний банк України;

• комерційні банки, які одержали ліцензію Національного бан­ку на право здійснення операцій з валютними цінностями (уповно­важені банки);

• інші кредитно-фінансові установи-резиденти (страхові, інвес­тиційні, дилерські компанії), які одержали ліцензію Національного банку;

• юридичні особи, які уклали з уповноваженими банками угоди на відкриття пунктів обміну іноземної валюти;

• кредитно-фінансові установи-нерезиденти, в тому числі іно­земні банки, які одержали індивідуальний дозвіл Національного банку України на право здійснення операцій на міжбанківському валют­ному ринку України;

• валютні біржі або валютні підрозділи товарних чи фондових бірж, які одержали ліцензію Національного банку на право органі­зації торгівлі іноземною валютою.

Основні функції Національно­го банку України:

• зберігання і використання золотовалютних резервів України та інших державних цінностей, а також забезпечення платоспро­можності держави;

• представництво інтересів України у відносинах із централь­ними банками та іншими фінансово-кредитними установами зарубіж­них країн та міжнародними валютно-фінансовими організаціями;

• здійснення обміну і розрахунків за наданими й одержаними державними кредитами і позиками, проведення операцій з централізо­ваними валютними резервами, які надаються в його розпорядження;

• регулювання курсу національної валюти щодо грошових оди­ниць інших держав.

Національний банк України є також головним органом валют­ного контролю в державі, який:

— здійснює контроль за виконанням правил регулювання ва­лютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених до компетенції інших державних органів;

— забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю.

Залежно від конкретних завдань, що поставали перед незалеж­ною Україною, в діяльності Національного банку можна умовно ви­ділити три характерні етапи.

Перший етап припадає на 1991 р. — жовтень 1994 p., період болісного пошуку цілісної концепції розбудови економіки нової незалежної держави, коли було закладено фундамент ідеології На­ціонального банку, визначено її головні орієнтири і пріоритети.

Другий етап, (жовтень 1994 р.) проголошення програми макроекономічної стабілізації, охоплює часовий проміжок з жовтня 1994 р. до серпня 1996 р. Це був період суто прагматичних реформ, коли були створені й запущені в дію нові монетарні механізми, прита­манні сучасній соціально орієнтованій економіці.

Третій етап розпочався з вересня 1996 p., коли було введено гривню як повноцінну національну валюту України.

Отже, успішна діяльність Національного банку як головного суб'єкта валютного ринку України цілком закономірно є результа­том колосальної праці й таланту конкретних людей, що виявилося в утвердженні стійкої національної валюти держави, як одного з найвагоміших компонентів її незалежності. Тому цілком законо­мірно, що за рейтингом західних засобів масової інформації, НБУ був визначений у числі 25 центральних банків світу, які проводять здорову грошову політику.

Таким чином, найважчий іспит на виживання держави було ус­пішно складено. Утвердження України як суверенної незалежної держави, зміцнення її авторитету як у світі, так і в очах власних громадян, є і продовжує залишатися основним завданням діяльності її центрального банку.

У зв'язку з функціонуванням на валютному ринку України знач­ної кількості малих і середніх банків, останнім часом все частіше виявляється тенденція до зменшення їх кількості за рахунок злиття. Цьому процесу сприяє прийнятий Верховною Радою Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про банки і банківську діяль­ність", де зазначено, що з метою захисту інтересів клієнтів та забез­печення фінансової надійності комерційних банків мінімальний роз­мір статутного фонду встановлюється у сумі, еквівалентній 1 млн. ЕКЮ за офіційним курсом грошової одиниці України, визначеним Націо­нальним банком.

Постановою Верховної Ради України про введення в дію цього Закону Національному банку України доручено встановити мінімаль­ний розмір статутного фонду комерційних банків з участю інозем­ного капіталу в сумі, збільшеній не менш як у три рази від суми, передбаченої для комерційних банків без участі іноземного капіта­лу, а для комерційних банків зі 100 %-м іноземним капіталом — не менш як у п'ять разів.

Згідно з чинним законодавством національна валюта України — гривня — єдиний законний засіб платежу на території нашої держа­ви. Лише в окремих випадках НБУ дозволяє проводити на території України торгівлю і надавати послуги резидентам і нерезидентам за вільно конвертовану валюту в основному згідно з індивідуальними ліцензіями НБУ.

Нормативними документами НБУ і Держмиткому України перед­бачається порядок переміщення національної та іноземної валюти через митний кордон України громадянами нашої держави, інозем­ними громадянами і особами без громадянства. Суми у валюті України, що були вивезені, переказані, переслані на законних підставах за кор­дон, можуть бути вільно ввезені, переслані, переказані назад в Україну.

Постановою Правління НБУ № 129 від 7 липня 1994 р. було затверджено "Положення про пункти обміну іноземної валюти". Пункти обміну іноземної валюти організовуються для забезпечення валютного обслуговування фізичних осіб — резидентів і нерезидентів. Обмінні пункти відкриваються уповноваженими банками та інши­ми кредитно-фінансовими установами, що одержали ліцензію НБУ, а також іншими юридичними особами-резидентами, що уклали агент­ську угоду з уповноваженим банком.

Крім валютно-обмінних операцій, обмінний пункт може здійсню­вати також інші операції, зокрема:

1) прийняття на експертизу гро­шових знаків іноземних держав і платіжних документів в іноземній валюті, справжність яких викликає сумнів;

2) обмін (конверсію) готів­кової іноземної валюти однієї іноземної держави на готівкову інозем­ну валюту іншої держави;

3) розмін платіжного грошового знака іноземної держави на платіжні грошові знаки тієї ж держави;

4) купівлю і продаж платіжних документів в іноземній валюті за готівкові гривні;

5) продаж і оплату платіжних документів в іно­земній валюті за готівкову іноземну валюту. До платіжних доку­ментів в іноземній валюті належать дорожні та іменні чеки і гро­шові акредитиви, виражені в іноземній валюті.

Курси валют встановлюються самостійно щоденно і протягом дня не повинні змінюватися, при цьому різниця між курсами купівлі й продажу іноземної валюти має бути, як встановив НБУ, не більше 10 %. Забороняється одностороннє здійснення операцій — тільки купівля або тільки продаж іноземної валюти. Не можуть служити підставою для відмови в купівлі валюти незначні дефекти банкнот внаслідок природного зношування їх, невеликі плями і написи.

Для роботи банку з іноземною валютою та платіжними докумен­тами в іноземній валюті можуть бути організовані прибуткові, ви­даткові, прибутково-видаткові каси й обмінні пункти (залежно від умов, обсягів і режиму роботи банків).