Стан та перспективи співробітництва України з міжнародними фінансовими інституціями

Серед зовнішніх фінансових джерел для України найбільш при­вабливими є такі міжнародні фінансові інституції, як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ) і Європейський банк ре­конструкції та розвитку (ЄБРР), завдяки пільгам, порівняно низькій вартості запозичень, які вони надають, а також авторитетності їхніх оцінок та дій для інших потенційних кредитів та інвесторів. Адже співпраця з цими міжнародними фінансовими інституціями розгля­дається світовою фінансовою спільнотою як акт довіри, підтвердження кредитоспроможності держави.

Фінансова допомога України з боку МВФ надається у трьох ос­новних формах:

• за програмою системної трансформаційної позики (STF) для підтримки платіжного балансу;

• за програмою "Stand by" для підтримки курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу;

• за програмою розширеного фінансування (EFF) для сприяння економічній стабілізації.

Залежно від завдань, які стояли перед Україною, у її співпраці з МВФ умовно можна виділити три етапи.

На першому етапі (1994—1995 pp.) зважаючи на труднощі з платіжним балансом України, які виникли внаслідок загострення економічної кризи та змін у структурі й цінових умовах зовнішньої торгівлі, основною з яких був перехід до світових цін на енергоносії, МВФ надав Україні кредити за програмою STF у сумі 742 млн дол. США для підтримки платіжного балансу України.

Основною проблемою другого етапу (1995—1998 рр.) для України стала необхідність підтримки курсу гривні й фінансування дефіци­ту платіжного балансу. Надання МВФ своєчасної допомоги Україні дозволило здійснити поступову девальвацію гривні й уникнути її обвалу з непередбачуваними для банківської системи наслідками. Крім того, основним компенсаційним джерелом фінансування масового відпливу капіталу з другої половини 1997 р. стали ва­лютні резерви НБУ, формування яких забезпечувалося саме за ра­хунок фінансової допомоги МВФ. Досить зазначити, що рівень ва­лютних резервів НБУ за 1998 р. зменшився майже на 2 млрд дол. США (з 2,34 млрд дол. на кінець 1997 р. до 0,76 млрд дол. на кінець 1998 р.).

Завдяки реалізації двох програм "Stand by" (із затверджених трьох в обсязі 2185,5 млн дол. США) наша держава отримала доступ на світові ринки капіталу, а за третьою програмою в серпні 1997 р. було відкрито кредитну лінію терміном на один рік на загальну суму 542 млн дол. США. Але Україна отримала за цією програмою лише 242,2 млн дол., оскільки у березні 1996 р. МВФ відмовив у наданні чергових траншів через порушення нашим урядом окре­мих показників Меморандуму економічної політики, зокрема дефі­циту державного бюджету.

Головною метою третього етапу (1998—2001 pp.) є сприяння макроекономічній стабілізації в Україні й виходу на позитивну еко­номічну динаміку, забезпечення протягом 2001—2005 pp. щорічних темпів зростання реального ВВП на рівні не менше 4—5 %. З верес­ня 1998 р. запроваджено трирічну Програму розширеного фінансу­вання (EFF), якою передбачено надання позики загальною сумою 2,226 млрд дол. США. На 1 січня 2001 р. у рамках цієї програми отримано понад 1 млрд дол. Загалом за період співпраці з Між­народним валютним фондом наша держава отримала від нього кре­дитів на загальну суму 3529,1 млн дол. США.

Основним джерелом інвестиційного фінансування виступає Світо­вий банк, який надає Україні системні позики та інвестиційні кредити.

Системні позики надаються під реформування окремих секторів економіки зі спрямуванням їх траншами безпосередньо до державно­го бюджету України. Ці кошти можуть використовуватися на фінан­сування дефіциту держбюджету та підтримку платіжного балансу.

Головною установою Світового банку — Міжнародним банком реконструкції і розвитку (МБРР) на покриття дефіциту бюджету протягом п'яти років (1994—1999 pp.) було надано Україні систем­них позик у сумі 1,8 млрд дол. США. Це забезпечило певні пози­тивні результати у розвитку ринкової інфраструктури, зокрема бан­ківської системи.

Інвестиційні кредити, з точки зору перспективних економічних інвесторів України, виступають більш ефективною формою зовніш­нього фінансування. Адже фінансування дефіциту Державного бю­джету за рахунок системних позик є фактичним їх "проїданням", невиправданим і нелогічним перш за все виходячи з перспектив національної економіки. Тому на порядку денному — ширше залу­чення інвестиційних кредитів Світового банку.

За рахунок інвестиційних кредитів, що надаються Україні, реалі­зуються 16 проектів на загальну суму близько 2,9 млрд дол. США та 15 млн німецьких марок. Крім того, у проектному портфелі СБ пе­ребуває 18 інвестиційних і по два гарантійних та грантових проекти, сума позик за якими становить 1065,8 млн дол.

Співробітництво України зі Світовим банком також можна умов­но розбити на декілька етапів:

На першому етапі (1992 р. — грудень 1994 р.) було запровадже­но перший інвестиційний проект обсягом близько 17 млн дол. США. Це був головним чином підготовчий період, коли в Україну направ­лялись ознайомчі та дослідні місії СБ, результатами яких стали звіти про економічну та соціальну ситуацію в нашій державі.

Підготовка та реалізація СБ системних проектів, спрямованих на реформування окремих секторів економіки та соціальної сфери роз­почалася з кінця 1994 року (другий етап, кінець 1994 р. — 1997р.) на основі реалізації Програмної системної позики (ПСП). Ці кошти використано для удосконалення пенсійної системи, на управління державними ресурсами, здійснення адміністративної реформи. Од­ночасно поповнювався інвестиційний портфель СБ, зокрема проек­тами модернізації шляхової інфраструктури, систем тепло- і водо­постачання тощо.

Початок погашення заборгованості Україною перед міжнарод­ними фінансовими інституціями припадає на третій етап (1998— 2000 pp.). Цей період також характеризується збільшенням обсягів кредитування з боку СБ.

Щодо інвестиційної програми, то вона здійснювалася більш стри­мано внаслідок не лише неефективного використання можливостей співпраці українською стороною, а й змін у політиці підтримки Світо­вим банком енергетики, комунального господарства, транспорту. У зв'язку з тим, що ці галузі цікавлять СБ лише у контексті боротьби з бідністю та охорони навколишнього середовища, саме в цей період з інвестиційного портфеля було вилучено ряд проектів, що стосува­лися високих технологій (наприклад продовження проекту "Мор­ський старт"), фінансових послуг, модернізації систем водо- і тепло­постачання в окремих регіонах.

Загалом за весь час співпраці зі Світовим банком Україна отри­мала 2127,2 млрд дол. США.

На відміну від інших міжнародних фінансових інституцій, Євро­пейський банк реконструкції та розвитку зосереджується насампе­ред на кредитуванні приватного сектору та об'єктів ключової інфра­структури.

За обсягами нових проектів у 1999 р. Україна вийшла на перше місце серед клієнтів банку, а їх частка у загальному портфелі ЄБРР перевищила 7 % (попереду тільки Росія, Румунія і Польща). Причо­му, протягом 1999—2000 pp. фінансування банком проектів в Україні не лише не припинялося (як це сталося з МВФ та СБ, з якими МБРР координує свою діяльність), а й набуло нової динаміки. Так, обсяг нових кредитних проектів банку, затверджених Радою директорів, склав у 2000 р. 465 млн дол. США. Серед восьми затверджених про­ектів були: ядерні блоки Х2-Р4 (215 млн дол.), закупівля органічно­го палива (100 млн дол.), модернізація автомагістралі Київ — Чоп (65 млн дол.), програма кредитної підтримки експортних підприємств (50 млн дол.). Як важливий крок у поліпшенні співпраці з ЄБРР слід розглядати проект заснування в Україні банку мікрокредитування, що сприятиме розвитку підприємницької ініціативи та підви­щенню зайнятості населення.

Координуючи свою діяльність з МВФ та Світовим банком, Рада директорів ЄБРР у вересні 2000 р. прийняла нову стратегію діяль­ності в Україні на період до 2002 р. Головна її осо0ливість — у спрямованості на підтримку економічних та структурних реформ у найбільш важливих секторах української економіки.

У цілому аналіз співпраці України з міжнародними фінансовими інституціями протягом відносно нетривалого періоду (1992—2000 pp.) свідчить про об'єктивну необхідність, доцільність і виправданість залучення зовнішніх коштів з метою поглиблення ринкових пере­творень, створення реальних передумов для подолання кризових явищ, прискорення трансформаційних процесів, виведення економіки Украї­ни на траєкторію сталого економічного зростання. Це співробітниц­тво сприяло досягненню макрофінансової стабілізації, формуванню основ конкурентного ринкового середовища, стабільності грошової одиниці, активізації інвестиційного процесу, розвиткові приватного підприємництва.

Не послаблюючи уваги до залучення зовнішніх ресурсів, уряд має забезпечувати пріоритетність інвестиційних джерел перед кредитними.

У взаємовідносинах з МВФ уряд повинен забезпечувати:

• поглиблення структурних реформ, дерегуляцію підприємниць­кої діяльності;

• продовження курсу реформ у напрямку прозорості економі­ки і процесів приватизації;

• поліпшення якості бюджетного процесу, забезпечення збалан­сованості державних фінансів з урахуванням податкової реформи та реформи міжбюджетних відносин;

• зменшення обсягів негрошових видів розрахунків;

• подолання корупції;

• активізацію реформи фінансового і банківського секторів та подальший їх розвиток на якісно новому рівні;

• досягнення прогресу в розвитку енергетики та вугільної про­мисловості, у розрахунках із зовнішніми постачальниками за при­родний газ.

Удосконалення взаємовідносин України зі Світовим банком ба­зується на новій його стратегії в питаннях допомоги України, в ос­нову якої покладено такий фінансовий інструмент, як Програмна системна позика (ПСП).

Реалізація завдань Програмної системної позики вимагає від уряду запровадження сучасної системи проектного та фінансового менеджменту. Йдеться про чіткий розподіл повноважень і відпові­дальності між Міністерством фінансів, Національним банком і бан­ківськими установами, які обслуговують кредитні ресурси, та уста­новами і підприємствами, які виступають відповідно до проектів кінцевими позичальниками.

Подальше удосконалення співпраці з ЄБРР потребує:

• удосконалення механізму координації підготовки, реалізації та моніторингу великих інвестиційних проектів;

• започаткування спільно з керівництвом ЄБРР практики про­ведення регулярного огляду портфеля проектів;

• посилення контролю за виконанням міністерствами та інши­ми органами своїх зобов'язань у взаємовідносинах з ЄБРР.

Враховуючи європейський вектор зовнішньої політики України, слід розширювати співпрацю з Європейським Союзом та його фінан­совими інституціями, Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) та іншими організаціями.

Загальна динаміка прямих іноземних інвестицій з країн — членів ЄС в Україну останніми роками є позитивною.

Не найсильнішою складовою економічних відносин України з ЄС виглядає сфера експорту капіталу, без розвитку якого неможливо забезпечити проникнення та закріплення українських компаній на єдиному європейському ринку. Офіційно зареєстровані обсяги тако­го експорту становлять менше 3 млн дол. США (лише 3 % від за­гального офіційного обсягу інвестицій з України за кордон) і ос­таннім часом навіть зменшуються. І це при тому, що мільярди до­ларів, за оцінками експертів, були нелегально вивезені за межі України, у тому числі в країни ЄС.

Серед держав-кредиторів із числа членів ЄС у цій сфері провідне місце належить Німеччині, на яку припадає 83,9 % від загальної суми наданих і 83 % — використаних Україною двосторонніх кредит­них ліній з регіону Євросоюзу; на Італію відповідно 6,8 та 9,1 %; Францію — 6,7 та 5,3 %; Іспанію — 2,6 та 2,3 %.

Загалом, співробіт­ництво з міжнародними фінансовими інституціями має базува­тися на стратегічних пріоритетах економічного і соціального роз­витку України. При цьому в основу взаємовідносин мають бути покладені такі засади:

• прискорення ринкової трансформації, забезпечення фінансо­вої стабілізації та інтегрування України в Європейський Союз;

• відповідність умов кредитування України міжнародними фінансовими інституціями пріоритетам її економічного та соціаль­ного розвитку;

• спрямування цих ресурсів на забезпечення сталого економіч­ного зростання, здійснення структурних перетворень, формування роз­виненого внутрішнього ринку і припинення практики їх викорис­тання для фінансування поточних витрат;

• мобілізація та ефективне використання внутрішніх фінансо­вих ресурсів, сприяння надходженню прямих іноземних інвестицій;

• дотримання економічно обґрунтованих і загальновизнаних меж і порогів рівня зовнішньої заборгованості відповідно до міжнарод­них критеріїв платоспроможності держави;

• залучення альтернативних зовнішніх джерел фінансування на основі геостратегічної диверсифікації міжнародних фінансових відносин України.

З метою підвищення ефективності співпраці з міжнародними фінансовими інституціями необхідно вирішити такі завдання.

1. Кабінету Міністрів України необхідно:

• провести аналіз ефективності та цільового використання фінан­сових ресурсів, залучених від міжнародних фінансових інституцій;

• розробити стратегію і тактику боргової політики держави, удос­коналення механізмів управління державним боргом, оптимізації його строкової структури, збільшення питомої ваги середньо- і дов­гострокових кредитів та мінімізації вартості обслуговування боргу;

• суттєво поліпшити кадрове забезпечення сфери міжнародних валютно-кредитних відносин;

• сприяти законодавчому формуванню відокремленого бюджету розвитку та утворенню Українського банку реконструкції і розвитку як фінансового інструмента реалізації політики економічного зрос­тання на основі конкурсного кредитування інвестиційних проектів.

2. Кабінету Міністрів і Національному банку України у рамках співробітництва з СБ та ЄБРР забезпечити пріоритетність спряму­вання зовнішніх коштів у реальний сектор економіки з метою реалі­зації інноваційної моделі розвитку, впровадження високих техно­логій, нарощування інвестиційного потенціалу, підвищення конку­рентоспроможності національного виробництва.

3. Кабінету Міністрів у співпраці з Верховною Радою України розробити комплекс заходів, спрямованих на нормативно-правове забезпечення співробітництва України з міжнародними фінансови­ми інституціями, зокрема:

• прискорити приведення вітчизняного законодавства у відповід­ність до принципів та норм міжнародного права, забезпечити укладан­ня необхідних міжнародних угод і конвенцій з проблем валютно-фінансових відносин;

• вжити заходів для прискорення прийняття Закону "Про дер­жавний борг" та правового забезпечення державної політики у сфері управління державним боргом, валютного регулювання та валютного контролю;

• запровадити ефективні механізми та інструменти радикального поліпшення інвестиційного клімату в Україні на основі стабілізації законодавства та його адаптації до норм права ЄС, вимов ГАТТ/СОТ, ЮНКТАД, ЮНІДО та ін.

4. Утворити Координаційну раду з питань співробітництва з міжнародними фінансовими інституціями та зовнішнього боргу.

5. Утворити державну установу з правами Національного коор­динатора міжнародної технічної допомоги. Створити при Національ­ному координаторі МТД Раду з питань науково-технічного розвит­ку, яка визначатиме пріоритетні напрями залучення та використан­ня міжнародної технічної допомоги та забезпечуватиме громадський контроль у цій сфері.

Контрольні запитання і завдання

1. Які основні переваги іноземного інвестування над надан­ням кредитів?

2. Які Ви знаєте форми іноземних інвестицій?

3. У чому привабливість української економіки для іноземних інвесторів?

4. Назвіть найбільш, інвестиційно привабливі галузі україн­ської економіки.

5. В яких формах можуть здійснювати інвестиції на тери­торії України іноземні інвестори?

6. Які форми надання фінансової допомоги Україні з боку МВФ?

7. Охарактеризуйте етапи співробітництва України з МВФ.

8. Які особливості інвестиційного фінансування, здійснювано­го Світовим банком?

9. У чому полягає особливість співробітництва України з ЄБРР?

10. Які основні шляхи вдосконалення форм та механізмів співро­бітництва України з міжнародними фінансовими інституціями?