Європейська економічна інтеграція у своєму розвитку включає декілька етапів.
1. Зона вільної торгівлі (50-60-ті рр. XX ст.) – найпростіша форма, у рамках якої відзначаються торгові обмеження між країнами, насамперед, мита. Відносно третіх країн кожна держава проводить самостійну торгову політику.
2. Митний союз (70-80-тірр. XX ст.) – встановлюється єдиний зовнішньоторговельний бар'єр (тариф) і проведення єдиної зовнішньоторговельної політики відносно третіх країн. Він доповнюється платіжним союзом, що дозволяє забезпечити взаємну конвертованість валют і функціонування єдиної розрахункової грошової одиниці (ЕКЮ, з 1999 р. – євро).
Загальний ринок (80- 90-тірр. XX ст.) забезпечує поряд з вільною взаємною торгівлею і єдиним зовнішньоторговельним тарифом переміщення капіталу і робочої сили, а також узгодження економічної політики.
3. Економічний, політичний і валютний союз (90-ті рр. – теперішній час) – вища форма інтеграції, що поєднує всі перераховані вище форми з проведенням загальної економічної і валютно-фінансової політики, зі створенням системи міждержавного регулювання соціально-економічних процесів.
4. Європейське економічне співтовариство (ЄЕС)– найбільш розвинуте регіональне інтеграційне угруповання країн Західної Європи; функціонує з 1 січня 1958 р. на основі Римського договору, підписаного в березні 1957 р. шістьма країнами: ФРН, Францією, Італією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом. З 1973 р. у ЄЕС увійшли: Великобританія, Ірландія, Данія, з 1981 р. – Греція; з 1986 р. – Португалія та Іспанія.
Створенню «Загального ринку» передувало утворення країнами ЄЕС інтеграційного угруповання Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) у 1951 р., Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом), яке створено одночасно з ЄЕС (1985 р.).
У той же час з ініціативи Великобританії на противагу ЄЕС у 1960 р., згідно з підписанням у Стокгольмі відповідної конвенції, було створене регіональне торгово-економічне угруповання ряду європейських країн – Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) – друга європейська організація з полегшення і розширення торгівлі.
На відміну від Європейського Союзу, ЄАВТ є«малою зоною вільної торгівлі», у якій країни-члени частково не відмовляються від свого суверенітету. В ЄАВТ не існує наднаціональних органів, що мають право видавати закони.
В міру зростання значимості Європейського Союзу значення ЄАВТ поступово стало зменшуватися, і тому, починаючи з 70-х рр., Великобританія, Данія, Португалія вийшли з ЄАВТ і вступили в ЄС. Нині ЄАВТ включає: Ісландію, Норвегію, Швейцарію. За особливим протоколом договір ЄАВТ поширюється і на Ліхтенштейн,що пов'язаний митною унією зі Швейцарією.
90-ті рр. XX ст. ознаменувалися новим розширенням ЄС, насамперед, за рахунок країн Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ). З 1994 р. діє Європейський економічний простір ЄС – ЄАВТ.
Маастрихтський договір обґрунтував основні принципи кредитно-грошової і бюджетної політики в ЄС і зобов'язав національні уряди наслідувати твердим критеріям фінансової конвергенції. Він передбачає поетапне просування до економічного і валютного союзу, а також здійснення загальної політики у низці нових галузей – дипломатії, юстиції, поліції, оборони.
Отже, ЄС пройшов шлях від загального ринку вугілля і сталі 6 країн до інтегрованого господарського комплексу і політичного союзу 15 держав. У 1995 р. до Союзу приєдналися Австрія, Швеція і Фінляндія.
Механізм функціонування ЄС ґрунтується насамперед на політико-правовій системі управління, що складається як з загальних наднаціональних або міждержавних органів, так і з елементів національно-державного регулювання. Охарактеризуємо основні владні структури ЄС.
Рада міністрів (Рада)– законодавчий орган, що грає головну роль у системі влади. На його рівні приймаються рішення з реалізації єдиної політики ЄС. Голоси різних країн зважені за їх економічною чинністю, і рішення в ньому приймаються кваліфікованою більшістю (але на практиці намагаються домагатися одностайного голосування). Принцип консенсусу з липня 1987 р. замінений принципом кваліфікованої більшості із вступом у силу Єдиного європейського акту; у 50 комітетах працюють посли країн-членів. Останнім часом звичайними стали засідання галузевих міністерств. Рада у своїй діяльності спирається на Комітет постійних представників, що готує матеріал до засідання Ради і координує попередню роботу робочих груп. Великобританія, ФРН, Італія і Франція мають у Раді по 10 голосів, Іспанія – 8, Бельгія, Греція, Нідерланди, Португалія – 5, Австрія і Швеція – 4, Ірландія і Фінляндія – 3, Люксембург – 2 голоси.
Європейська рада –орган, у склад якого входять глави держав і урядів країн-членів ЕС. Тут обговорюються питання принципового характеру й рішення приймаються на основі консенсусу. Європейська рада з 1974 р. стала верховним органом ЄС. Наради глав держав і урядів країн-членів проходять не менше двох разів на рік під головуванням держави-члена ЄС.
Комісія європейських співтовариств (Комісія, КЄС) – виконавчий орган, що має право подавати на затвердження Раді міністрів проекти законів. Сфера її діяльності досить велика й різноманітна. Так, КЄС здійснює контроль за дотриманням митного режиму, діяльністю аграрного ринку, за податковою політикою й т.д.; вона виконує ще цілу низку функцій, у тому числі фінансування з фондів, що перебувають у її розпорядженні (соціального, регіонального, аграрного); самостійно веде переговори із третіми країнами, їй належить право розпоряджатися загальним бюджетом. Одним з найважливіших напрямків її діяльності є приведення у відповідність національних законодавств, стандартів і норм. КЄС складається з 20 членів (Великобританія, ФРН, Італія, Франція – по 2 людини) і голови, які призначаються 15 представництвами за спільною згодою і за схваленням Європейського парламенту. Тільки Комісія має право подавати на затвердження Раді міністрів проекти законів.
Європейська комісія була реформована в 2004 р. План її голови Романо Проді, представлений у Брюсселі 18 червня 2001 р., передбачає значну зміну принципу роботи виконавчого органу ЄС з метою забезпечення більшої її ефективності перед розширенням ЄС на схід.
Європейський парламент (Європарламент) – консультативний орган, контролює діяльність КЄС і Ради міністрів, затверджує бюджет ЄС, його повноваження розширені відповідно до Маастрихтського договору. Депутати Європейського парламенту (626 депутатів) обираються в ході прямих виборів на п'ятирічний термін, засідання парламенту проходять один раз на місяць у Страсбурзі в Палаці Європи.
Суд європейських співтовариств (Суд) – вищий судовий орган, покликаний забезпечувати виконання договорів і реалізацію основних принципів ЄС. Складається з 15 суддів. Він стежить за дотриманням права з інтерпретації і застосуванням норм договорів. Суд вирішує суперечки між державами-членами, між органами, співтовариствами і приватними особами, готує експертні висновки і відповідає за попередні рішення (за клопотанням національного суду).
Так, за останні 5 років у Європейський суд з прав людини в Страсбурзі звернулися 7 тис. фізичних і юридичних осіб з України. Найбільшу кількість скарг із вимогами повернути заборгованості по заробітній платі за кілька років подали донецькі шахтарі. Такі скарги найчастіше не приймають, однак з цього регіону їх надійшло дуже багато, тому вони будуть розглянуті.
Економічний і соціальний комітет– консультативний орган у складі представників підприємців, профспілок. Наприклад, Загальний комітет сільськогосподарського співробітництва, Федерація союзів фермерів, Комітет постійних представників та ін.
Сьогодні у рамках ЄС працює приблизно 20 тис. службовців з різних країн відповідно до так званої національної пропорції. Іншими словами, кожна країна-член має право вводити в штат Союзу цілком визначене число своїх співробітників.
Крім перерахованих існують інші владні й консультативні органи, а також різні допоміжні установи - різного роду комітети, комісії, підкомісії, фонди фінансового регулювання.
