«ВЛАДА І ЛІДЕРСТВО В МЕНЕДЖМЕНТІ»
279. Рішення, які врівноважують протиріччя, що виникають, – це:
– організаційні;
– запрограмовані;
– незапрограмовані;
+ компромісні.
280. Рішення, обґрунтовані об'єктивними аналітичними процесами,- це:
– організаційні;
– інтуїтивні;
+ раціональні;
– компромісні.
281. До характерних ознак колективу не належить:
– спільна мета;
– взаємодія людей у процесі досягнення їх спільної мети;
+ однорідність за віковим та професійним складом4
– постійність взаємодії протягом всього часу існування колективу.
282. До причин, що обумовлюють виникнення неформальних груп, не відносять:
– економічна доцільність;
– потреба у захисті;
– психологічна близькість і симпатія;
+ бажання раціоналізувати свою роботу і підвищити її продуктивність.
283. До неформальних груп в організації належать:
– Рада акціонерів;
+ група підтримки звільненого директора заводу;
– профспілковий комітет;
– проектні команди.
284. До формальних груп підприємства не слід відносити:
– профспілковий комітет;
+ групу любителів підводного плавання;
– футбольну команду підприємства;
– проектні команди.
285. Вкажіть, яка з ознак стосується неформальних груп:
– створюються як структурні підрозділи в організації;
– формуються для виконання регулярної функції;
+ складається відповідний розподіл ролей та позицій;
– створюються членами організації згідно з їх взаємними симпатіями, спільними інтересами тощо.
286. До чинників, що впливають на роботу групи, відносять:
– розмір та склад групи
– статус членів групи
– групові ролі
+ всі перелічені чинники
287. Розвиток колективу (групи) відбувається за такими стадіями:
+ формування групи, притирання, нормалізація стосунків, інтеграція діяльності
– формування, боротьба, нормалізація, розпад, імплементація відносин;
– притирання, розпад, нормалізація, імплементація;
– боротьба, розмежування, інтеграція діяльності, криза.
289. До позитивних наслідків конфлікту у групі не належить:
– досягнення консенсусу у спірному питанні;
– бажання співробітництва;
+ зростання групової одностайності;
– поліпшення взаємовідносин між членами групи.
290. До структурних методів управління конфліктами не відносять:
– роз'яснення підлеглим вимог до роботи;
– координацію та інтеграцію спільної роботи;
+ знаходження компромісу;
– встановлення загальноорганізаційних комплексних цілей діяльності.
291. Влада, що передбачає використання людиною як основного інструменту впливу на інших свої знання, — це:
– еталонна влада;
– законна влада;
+ експертна влада;
– харизматична влада.
292. Влада, що передбачає використання людиною як основного інструменту впливу на інших свої особисті риси, — це:
– влада винагороди;
– законна влада;
– експертна влада;
+ харизматична влада.
293. Вкажіть форму влади, яку слід використовувати у випадках, коли активним мотивуючим фактором є потреби найвищого рівня:
– експертну владу;
– владу винагороди;
+ владу переконання;
– еталонну владу.
294. З'ясуйте, який вид влади базується на ефективному передаванні керівником своєї точки зору іншим:
+ влада переконання;
– еталонна влада;
– законна влада;
– влада співробітництва.
295. Назвіть тип влади, який передбачає вплив на підлеглих через традиції, здатні задовольнити потребу виконавця у захищеності і приналежності:
– експертна влада;
– влада переконання;
+ законна влада;
– еталонна влада.
296. Назвіть стиль управління, що відповідає «Системі 3» за класифікацією Р. Лайкерта:
+ доброзичливо-консультативний;
– експлуататорсько-авторитарний;
– доброзичливо-авторитарний;
– консультативно-демократичний.
297. «У виконавців відсутнє або нерозвинуте честолюбство, і вони прагнуть уникати відповідальності, бажають, щоб ними керували» — це одна із тез Д. Мак-Грегора:
+ теорії «X»;
– теорії «Y»;
– теорії «Z»;
– теорії «XY».
298. Авторами управлінської решітки, яка розглядала різні варіанти співвідношення поведінки керівників залежно від того, про що вони дбають в першу чергу — про виконання виробничих завдань чи про збереження нормальних стосунків у керованій ними групі, є:
+ Р. Блейк і Дж. Моутон;
– В. Врум і Ф. Йєттон;
– П. Герсі і К. Бланшар;
– В. Врум і Дж. Моутон.
299. Модель Т. Мітчела і Р. Хауса — це теорія, що розглядає:
– поведінкові аспекти лідерства;
+ ситуаційні аспекти лідерства;
– дії лідера, обумовлені його особистими якостями;
– дії лідера, обумовлені його діловими якостями.
300. Автократично-ліберальний континум стилів керування запропонований:
– П. Герсі;
– Д. Мак-Грегором;
+ К. Левіним;
– В. Врумом та Ф. Йєттоном.
301. Теорія, яка головним інструментом впливу на поведінку людей вважає встановлення цілей і визначення шляхів їх досягнення, – це:
– модель Фідлера;
– модель Р. Блейка і Дж. Моутон;
– модель Врума – Йєттона;
+ модель Т. Мітчела і Р. Хауса.