ТЕМА 13

«ВЛАДА І ЛІДЕРСТВО В МЕНЕДЖМЕНТІ»

279. Рішення, які врівноважують протиріччя, що виникають, – це:

– організаційні;

– запрограмовані;

– незапрограмовані;

+ компромісні.

280. Рішення, обґрунтовані об'єктивними аналітичними процеса­ми,- це:

– організаційні;

– інтуїтивні;

+ раціональні;

– компромісні.

281. До характерних ознак колективу не належить:

– спільна мета;

– взаємодія людей у процесі досягнення їх спільної мети;

+ однорідність за віковим та професійним складом4

– постійність взаємодії протягом всього часу існування колективу.

282. До причин, що обумовлюють виникнення неформальних груп, не відносять:

– економічна доцільність;

– потреба у захисті;

– психологічна близькість і симпатія;

+ бажання раціоналізувати свою роботу і підвищити її продуктивність.

283. До неформальних груп в організації належать:

– Рада акціонерів;

+ група підтримки звільненого директора заводу;

– профспілковий комітет;

– проектні команди.

284. До формальних груп підприємства не слід відносити:

– профспілковий комітет;

+ групу любителів підводного плавання;

– футбольну команду підприємства;

– проектні команди.

285. Вкажіть, яка з ознак стосується неформальних груп:

– створюються як структурні підрозділи в організації;

– формуються для виконання регулярної функції;

+ складається відповідний розподіл ролей та позицій;

– створюються членами організації згідно з їх взаємними симпатія­ми, спільними інтересами тощо.

286. До чинників, що впливають на роботу групи, відносять:

– розмір та склад групи

– статус членів групи

– групові ролі

+ всі перелічені чинники

287. Розвиток колективу (групи) відбувається за такими стадіями:

+ формування групи, притирання, нормалізація стосунків, інтеграція діяльності

– формування, боротьба, нормалізація, розпад, імплементація відносин;

– притирання, розпад, нормалізація, імплементація;

– боротьба, розмежування, інтеграція діяльності, криза.

289. До позитивних наслідків конфлікту у групі не належить:

– досягнення консенсусу у спірному питанні;

– бажання співробітництва;

+ зростання групової одностайності;

– поліпшення взаємовідносин між членами групи.

290. До структурних методів управління конфліктами не відносять:

– роз'яснення підлеглим вимог до роботи;

– координацію та інтеграцію спільної роботи;

+ знаходження компромісу;

– встановлення загальноорганізаційних комплексних цілей діяльності.

291. Влада, що передбачає використання людиною як основного інс­трументу впливу на інших свої знання, — це:

– еталонна влада;

– законна влада;

+ експертна влада;

– харизматична влада.

292. Влада, що передбачає використання людиною як основного інс­трументу впливу на інших свої особисті риси, — це:

– влада винагороди;

– законна влада;

– експертна влада;

+ харизматична влада.

293. Вкажіть форму влади, яку слід використовувати у випадках, ко­ли активним мотивуючим фактором є потреби найвищого рівня:

– експертну владу;

– владу винагороди;

+ владу переконання;

– еталонну владу.

294. З'ясуйте, який вид влади базується на ефективному переда­ванні керівником своєї точки зору іншим:

+ влада переконання;

– еталонна влада;

– законна влада;

– влада співробітництва.

295. Назвіть тип влади, який передбачає вплив на підлеглих через традиції, здатні задовольнити потребу виконавця у захищеності і прина­лежності:

– експертна влада;

– влада переконання;

+ законна влада;

– еталонна влада.

296. Назвіть стиль управління, що відповідає «Системі 3» за класифі­кацією Р. Лайкерта:

+ доброзичливо-консультативний;

– експлуататорсько-авторитарний;

– доброзичливо-авторитарний;

– консультативно-демократичний.

297. «У виконавців відсутнє або нерозвинуте честолюбство, і вони прагнуть уникати відповідальності, бажають, щоб ними керували» — це одна із тез Д. Мак-Грегора:

+ теорії «X»;

– теорії «Y»;

– теорії «Z»;

– теорії «XY».

298. Авторами управлінської решітки, яка розглядала різні варіанти співвідношення поведінки керівників залежно від того, про що вони дбають в першу чергу — про виконання виробничих завдань чи про збереження нормальних стосунків у керованій ними групі, є:

+ Р. Блейк і Дж. Моутон;

– В. Врум і Ф. Йєттон;

– П. Герсі і К. Бланшар;

– В. Врум і Дж. Моутон.

299. Модель Т. Мітчела і Р. Хауса — це теорія, що розглядає:

– поведінкові аспекти лідерства;

+ ситуаційні аспекти лідерства;

– дії лідера, обумовлені його особистими якостями;

– дії лідера, обумовлені його діловими якостями.

300. Автократично-ліберальний континум стилів керування запро­понований:

– П. Герсі;

– Д. Мак-Грегором;

+ К. Левіним;

– В. Врумом та Ф. Йєттоном.

301. Теорія, яка головним інструментом впливу на поведінку людей вважає встановлення цілей і визначення шляхів їх досягнення, – це:

– модель Фідлера;

– модель Р. Блейка і Дж. Моутон;

– модель Врума – Йєттона;

+ модель Т. Мітчела і Р. Хауса.