Відрядно-прогресивна система-заробітної платні.

Застосовуєть­ся, по-перше, тимчасово (на певний строк), по-друге, на так званих «вузьких місцях», коли треба матеріально зацікавити робіт­ників у перевиконанні норм виробітку, щоб «розширити» ці «вузь­кі місця».

За цією системою оплати праці виробіток робітників в межах вихідної бази оплачується по прямих відрядних розцінках, а ви­робіток понад вихідну базу — по підвищених розцінках, причо­му розцінки збільшуються прогресивно зі збільшенням кількості продукції, випущеної понад вихідну базу, тобто

, (11)

де З_{відр.-прогр} - заробіток працівника за певний проміжок часу (певну роботу); Р_в' - пряма відрядна розцінка, крб/шт.; п' - кількість виробів, виготовлених за цей проміжок часу в межах вихідної бази; Р_в" - підвищена відрядна розцінка, визначена з урахуванням надбавки (таблиця 1), крб/шт., причому

, (12)

де П_надб - коефіцієнт надбавки за шкалою надбавок, %; п" - кількість виробів, виготовлених понад вихідну базу за цей проміжок часу.

Межею виконання норм виробітку, понад яку оплата за вико­нану роботу здійснюється за підвищеними розцінками, є фактичне виконання норм за останні три місяці, яке передує введенню відрядно-прогресивної оплати праці на дільниці (в підрозділі), де вона вводиться, але не нижче, ніж чинні норми виробітку. Якщо норми виробітку виконувалися, наприклад, на 120%, то вихідною базою є виробіток 120% (в її межах вироби оплачуються за пря­мими відрядними розцінками), а за вироби, виконані понад 120% - по підвищених розцінках.

Для визначення перевиконання завдання понад вихідну базу ці 120% беруться за основу, тобто за 100%.

Ступінь збільшення розцінок знаходять за спеціальною шка­лою, яка є основним елементом відрядно-прогресивної системи.

(Звертаємо увагу на одну особливість нарахування заробітку за цією системою: якщо вихідна база перевиконана, наприклад, на 30%, то по підвищених на 75% розцінках оплачуються всі ви­роби, які входять в ці 30% (а не 10% - по надбавці 25%, від 11 до 25% - по надбавці 50% тощо).

Принцип побудови шкал надбавок такий. Основою переплат за вироби понад вихідну базу служить економія, яку отримують у результаті підвищення продуктивності праці за рахунок мате­ріальної зацікавленості працівників. Джерелом економії є сума непропорційних (умовно постійних) витрат, розмір яких безпосе­редньо не залежить від зміни обсягу виробництва (наприклад, допоміжні матеріали, які витрачаються на обслуговування виробництва і господарські потреби, паливо для опалення, електроенер­гія для освітлення, амортизація будівель, споруд, заробітна плат­ня управлінського персоналу та ін.). Деяка частина цієї суми (наприклад, половина) може бути спрямована на збільшення розцінок, тобто збільшення заробітної платні робітників. І в цьо­му випадку, оскільки не вся сума економії виплачується у вигля­ді надбавок до відрядних розцінок, зберігається принцип випе­реджаючого зростання продуктивності праці стосовно зростання заробітної платні

Отже, максимальний рівень надбавок може бути визначений за формулою

(13)

де Е_у-п - економія на непропорційних витратах у результаті під­вищення продуктивності праці, крб; п' - кількість виробів, виготовлених у межах вихідної бази, шт.; п=п'+п" - загальна кіль­кість виготовлених виробів; Р_у-п - сума умовно постійних витрат, крб.

Сума заробітної платні по прямих відрядних розцінках за ви­роби понад вихідну базу (без надбавок) становитиме

(14)

де Ф_з.п - фонд заробітної платні по прямих відрядних розцінках, крб.

Тоді максимальний процент надбавок за вироби, виконані понад вихідну базу П_{надб.мах}, за умови, що на переплати скерову­ється половина економії, з урахуванням формул (13) та (14) буде

(15)

Такий рівень надбавок найбільший (у наведеному-прикладі 100%), решта буде меншою. Це означає, що навіть якщо-всі робітники, які перебувають на відрядно-прогресивній системі оплати праці, перевиконають вихідну базу більш ніж на 40%, тобто отримають найбільшу надбавку, сума переплат не переви­щить половини економії або будь-якої її частини залежно від прийнятого співвідношення в формулі (15).

Бригадна (колективна) система оплати праці із застосуванням бригадних форм її організації набуває значного поширення. Суть її полягає в тому, що заробіток усієї бригади визначається так само, як і за прямою відрядною системою оплати праці (формула (4), а потім розподіляється між членами бригади. І в розра­хунку заробітку всієї бригади, і в його розподілі є деякі особли­вості. Так, заробіток бригади за певний проміжок часу може бути визначений (за аналогією і формулою (3) як

(16)

де Р_в.бриг - бригадна розцінка виробу, крб/од.; п - кількість виробів, виготовлених бригадою за певний проміжок часу, причому

(17)

де К_j - тарифний коефіцієнт j-го робітника; Т^’_рнj - норма часу (нормована трудомісткість) на виготовлення одиниці виробу j-м членом бригади, хв./од.; N - кількість членів бригади, осіб.

Розподіл колективного (бригадного) заробітку між членами бригади здійснюється декількома способами: порівну, згідно з та­рифними розрядами і фактично відпрацьованим часом, із застосуванням КТУ щодо відрядного приробітку, із застосуванням КТУ стосовно всього заробітку.

Порівну бригадний заробіток розподіляється, якщо всі члени бригади мають однакову кваліфікацію і відпрацювали однаковий час (за бажанням бригади — можна і при відсутності цих умов):

(18)

де З_{відр.бриг} j-м - заробіток j-го члена бригади, крб; N - кількість членів бригади, осіб.

Відповідно до тарифних розрядів і фактично відпрацьованого часу бригадний заробіток розподіляється, якщо те чи інше (або й те й інше) у членів бригади різне:

(19)

де Т_рj, - час, відпрацьований кожним j-м членом бригади за розрахунковий проміжок часу, год.

Вказані два способи тепер застосовуються рідше, більш поши­рений третій спосіб - з використанням КТУ щодо відрядного приробітку (а іноді і до премії):

(20)

де С_год1Т_рj, - тарифний заробіток j-го члена бригади, крб;

- відрядний заробіток j-го члена бригади, крб;

КТУ_j, - коефіцієнт трудової участі j-го члена бригади.

Вираз у дужках — різниця між відрядним і тарифним заро­бітками - має назву відрядного приробітку. При виконанні норм на 100% обидві складові в дужках рівні між собою, отже, від­рядний приробіток дорівнює нулеві. Неважко впевнитися, що при КТУ, яке дорівнює одиниці, формула (18) перетвориться в (19)

Якщо за КТУ розподіляється премія (при бригадній відрядно-преміальній системі оплати праці), то в дужки додається ще одна складова - премія.

Розподіл усього колективного заробітку (а не лише відрядного приробітку) зі застосуванням КТУ так само, як і перші два способи, поки що широкого розповсюдження не набував але і він має прибічників.

Доплата за виконання нормованих завдань нараховується у відсотках від почасової частини заробітку за встановлений для робітника (бригади) обсяг 'робіт. Вона здійснюється при рівні -виконання нормованого від 81 до 100%. При нижньому рівні (81%) доплата становить 4%, а при верхньому 40%.

Преміювання за зростання продуктивності праці встановлю­ється залежно від співвідношення фактичної і проектної трудо­місткості. Премія становить 20% щодо тарифу при досягненні проектного рівня зниження трудомісткості і збільшується на 1% лри зниженні фактичної трудомісткості на 1 % понад проектний рівень (максимальний розмір премії 25%).

Така система оплати праці робітників створює умови для за­безпечення необхідних співвідношень між зростання^ заробітної платні та продуктивністю праці, виключає можливість появи не­обгрунтоване високих або низьких заробітків в окремих робітни­ків, спрощує обчислення заробітної платні.

Погодинною формою оплати праці охоплені нині понад 40% усіх робітників промисловості, а враховуючи, тенденцію до зро­стання механізації та автоматизації виробництва, поширення по­токових методів виробництва, коли відрядна форма оплати праці недоцільна, майбутнє — за почасовою формою оплати, праці.

Згідно із Законом України про підприємство, форми, системи і розміри оплати праці підприємства встановлюють самостійно. Во­ни можуть використати тарифні ставки як орієнтири для диферен­ціації оплати праці залежно від професії, кваліфікації працівни­ків, складності й умов виконуваних ними робіт.

Оплата праці на основі тарифної системи, а також за контрак­том визначається Законом України про оплату праці, його дія поширюється на всі підприємства, розташовані на території Ук­раїни, незалежно від їх відомчої належності і форм власності. Оплата праці найманого працівника здійснюється за результатами витраченої ним праці, її кількості і якості з урахуванням наслід­ків господарської діяльності підприємства. Джерелом коштів на оплату праці усіх госпрозрахункових і комерційних підприємств е частина доходу, одержаного в результаті їх виробничо-госпо­дарської діяльності.

Державне регулювання оплати праці здійснюється шляхом встановлення мінімальної заробітної платні, інших державних га­рантій в оплаті праці, умов збільшення частини доходу, що спря­мовується на оплату праці, а також оподаткування.

За порушення законодавства про оплату праці винуватці притягаюься до дисциплінарної, матеріальної і кримінальної відпо­відальності.