Закрепление номеров площадок за рабочими местами

( приводится пример, если наименьшее кратное составило число 12 )

Тема: Основи організації праці

1. Характер і зміст праці в сучасному виробництві.

2. Аналітичний підхід до комплексу «людина—машина—середо­вище».

3. Основні напрями ОП на машинобудівному підприємстві:

4. Етапи робіт по впровадженню заходів ОП, оцінка їх ефективності.

Література: Плоткін Я. Д. стор. 193-197

1. Характер і зміст праці в сучасному виробництві. Будь-який процес матеріального виробництва, незалежно від того,в яких конкретних історичних умовах він відбувається, — це єдність трьох основних факторів: по-перше, власне праці, тобто доцільної діяльності людей, спрямованої на видозміну і пристосування пред­метів природи до їхніх потреб; по-друге, предметів праці, тобто всього того, на що спрямована праця людей: по-третє, знарядь праці, за допомогою яких люди впливають на предмети праці, видозмінюючи їх для досягнення кінцевої мети виробництва.

Процес праці — складне соціально-економічне явище. Це про­цес впливу людей на предмети праці з метою пристосуванняїхдо власних потреб. При цьому люди втрачають фізичну й нервову енергію (ця обставина характеризує фізіологічний бік процесу праці), а також впливають на природу і вступають у певні відно­сини між собою. З цієї точки зору процес праці постає як сус­пільне явище, бо лише суспільство може визнати або не визнати корисність і необхідність того чи іншого виду людської діяльності.

Вплив людини на природу в процесі матеріального виробни­цтва здійснюється за допомогою різноманітних знарядь праці. Від­мінності у використовуваних знаряддях праці та властивостях предмета праці впливають на конкретний зміст діяльності праців­ника, організацію праці. Особливі властивості знарядь і предметів праці визначають технічно різну мету, своєрідність змісту і послі­довність дії працівників тієї чи іншої професійної групи.

2. Аналітичний підхід до комплексу «людина—машина—середо­вище». Динамічні зміни в змісті праці супроводжуються інтелек­туалізацією трудової діяльності. На сучасному етапі автоматиза­ції виробництва, яка характеризується дедалі ширшим впрова­дженням гнучких систем, робототехнічних комплексів, роторних ліній, у трудовій діяльності суттєво збільшується роль творчих засад, коли все шаблонне, програмне передається техніці, а функ­ції людини у виробничому процесі зосереджуються на контролі, регулюванні, переналагодженні та прийнятті рішень у нестандарт­них ситуаціях. Згідно з інженерною психологією, конструкція машини повин­на розглядатися в сукупності з оператором, який керує цією ма­шиною, як єдина система «людина—машина» з урахуванням мож­ливостей машини і людини. Спершу в таких системах вра­ховувалися тільки найпростіші антропологічні, фізіологічні і гігієнічні вимоги. В міру удосконалення конструкцій машин ви­никла потреба в обліку також психологічних характеристик лю­дини.

Відомо, що робота машини і трудова діяльність людини-опера­тора принципово відмінні. Основна якісна відміна полягає в пси­хофізіологічних процесах, властивих лише людині. А втім сучасна наука знаходить аналогії між машиною і людиною. З точки зору науки про управління — кібернетики — процес управління і ре­гулювання в системі «людина—машина» відбувається так само, як у живому організмі. В системі «людина—машина» роль керо­ваної ланки виконує машина, а керуючої — людина.

З підвищенням загального технічного рівня питання про вза­ємну «підгонку» машини і людини набуває дедалі більшого зна­чення. Якщо на ранніх етапах розвитку техніки машини працюва­ли у звичних для людини умовах, то сьогодні операторові все час­тіше доводиться працювати у незвичних умовах (при високих і низьких температурах та тисках навколишнього середовища, ве­ликих прискореннях, під водою і в космосі тощо). Тому система ^людина—машина» розглядається з урахуванням фактора, який одержав назву середовища. За допомогою комплексу «людина— машина—середовище» розв'язуються задачі з підвищення ефек­тивності системи «людина—машина», де людині відведена голов­на роль Все це забезпечує найкращу сумісність усіх елементів комплексу, тобто приводить можливості оператора у відповідність до умов середовища та конструкції машини в усіх аспектах: тех­нічному, психологічному, біофізичному, антропометричному, есте­тичному та ін.

Практика створення машин, устаткування, автоматизованих-систем управління та іншої промислової продукції з урахуванням можливостей і особливостей працюючої людини засвідчує, що без­посереднє поєднання знань про людину з різних наук, пов'язаних з урахуванням людського фактора в техніці, далеко не завжди можливе, оскільки в дійсності людина і технічні засоби діяльності" повинні становити не суму розрізнених елементів, а єдине ціле. Оптимізацією предметного змісту, знарядь, умов і процесів праці займається ергономіка, основним об'єктом якої є система «лю­дина—машина». Формування ергономіки відображає потреби сус­пільного виробництва в синтезі досягнень соціально-економічних, природних і технічних наук з метою підвищення його ефективності й одночасно цілеспрямованого створення достойних людини умов. праці.

Суть, зміст і завдання організації праці(ОП). Оскільки процес матеріального виробництва становить єдність трьох факторів (власне праці, предметів праці і знарядь праці), то завдання його організації полягає в тому, щоб домогтися найбільш раціональ­ного використання, з одного боку, живої праці, робочої сили, а ч іншого — речових елементів виробництва, тобто знарядь і пред­метів праці, які в сукупності є засобами виробництва. Отже, орга­нізація виробництва — це процес, який сприяє поєднанню робочої сили із засобами праці для досягнення певної мети. Організація праці людей на будь-якому підприємстві є обов'язковою умовою його функціонування, складовою частиною організації виробни­цтва.

Організація праці в рамках певного трудового колективу пе­редбачає систему заходів, які забезпечують функціонування живої праці з метою підвищення її продуктивності (ефективності) та до­сягнення повного використання засобів виробництва. Організація праці на підприємстві ставить за мету створити якомога сприят­ливіші умови праці, зберегти і підтримати на високому рівні пра­цездатність трудівників, підвищити ступінь привабливості праці,

Організація праці повинна забезпечити розв'язання таких взаємопов'язаних задач:

-економічної, що полягає в досягненні еко­номії живої праці;

-психологічної, яка покликана створити сприят­ливі виробничі умови в процесі праці і підвищити працездатність людини;

-соціальної, спрямованої на створення умов для підвищення культурно-технічного рівня працівників.

Організація праці ґрунтується на об'єктивних дослідженнях, що проводяться в усіх сферах трудової діяльності, їх результати беруться за основу при визначенні способу виконання робіт, а та­кож при встановленні рівня продуктивності праці.

Поліпшили організацію праці означає забезпечити оптимальне розв'язання організаційних питань у конкретному виробництві.

3. Основні напрями ОП на машинобудівному підприємстві: удо­сконалення розподілу і кооперування праці — раціоналізація тех­нологічного, функціонального і кваліфікаційного розподілу праці;

впровадження багатоверстатного (багатоагрегатного) обслугову­вання, суміщення професій і функцій; підвищення ефективності кооперування праці (впровадження прогресивних форм і видів бригадної організації праці);

удосконалення організації та обслуговування робочих місць: раціональне планування робочих місць та дотримання ланцюж­кового принципу їх розташування на дільниці, в цеху; організа­ційно-технічна оснащеність робочих місць; розширення типізації в плануванні та оснащенні робочих місць; проектування планово-попереджувальних систем обслуговування робочих місць, які ма­ють забезпечити ефективне використання сукупного робочого часу основних і допоміжних робітників;

вивчення і впровадження передових прийомів і методів праці — раціоналізація трудових прийомів і рухів; впровадження прогре­сивних методів праці в межах зміни; інструктаж виконавців і на­вчання їх передових прийомів і методів праці, які забезпечують економію робочого часу і зростання продуктивності праці;

удосконалення організації добору, підготовки кадрів, підви­щення їхньої кваліфікації — забезпечення підготовки і перепід­готовки кадрів відповідно до потреб виробництва; організація системи професійної орієнтації і професійного добору; підвищен­ня загальноосвітньої й економічної підготовки кадрів; удоскона­лення форм і методів підвищення кваліфікації кадрів; створення умов, які забезпечують стабільність кадрів; дотримання типових програм і строків навчання за професіями;

удосконалення нормування праці — розробка і впровадження технічно обґрунтованих норм, раціональна регламентація їх пере­гляду; розширення фронту нормування по всіх категоріях пра­цюючих; розробка і впровадження нормативних номограм; удо­сконалення організації нормувальної роботи;

поліпшення умов праці — нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці; забезпечення вимог охорони праці; упорядкування побутового обслуговування трудівників; підвищення естетичного рівня виробничої сфери; першочергова механізація важких і шкід­ливих робіт; усунення емоційно негативних факторів праці;

раціоналізація режиму праці та відпочинку (внутрішньо-змінного, тижневого, місячного і річного) — раціональна змін­ність по підприємству та його підрозділах, по окремих категоріях працюючих; заходи щодо ефективного використання позаробочого часу;

виховання добросовісного ставлення до праці: творче ставлен­ня до праці, розвиток раціоналізації та винахідництва, зміцнення .дисципліни праці; підвищення відповідальності за результати праці: розвиток товариської взаємодопомоги та ін.