1.
Значення клінічної правової освіти в формуванні у студентів юридичного факультету НУДПСУ професійних навиків.
Навчально-практичний центр «Юридична клініка»: історія створення, регламентація роботи.
Поняття і види юридичних клінік та напрями їх діяльності.
Виникнення і розвиток юридичної клінічної освіти
План
Організація роботи навчально-практичного центру «Юридична клініка».
ТЕМА 1.1. Концепція клінічної освіти її мета та завдання.
Терминология каскадных списков стилей.
Создания списка стилей.
Создание каскадного списка стилей в форме внешних документов.
<html>
<head>
<title > Внедренный каскадный список стилей (CSS) <title>
<style type= “text /css”>
h1 {color: blue; font – size: 40 px; font – family: verdana}
p {color: while; background: green; font – family: Helvetica; text – indent: 2 cm}
</style>
</head>
<body>
<h1> Текст заголовка уровня 1</h1>
</body>
<html>
H1 {color: blue; font – size: 40 px; font – family: verdana}
P {color: while; background: green; font – family: hevetica; text – indent: 2 cm}
Література:
1. Профессиональные навыки юриста: Опыт практического обучения.-М.: Дело, 2001.-416 с.
2. “Юридичні клініки“ в Україні: роль, завдання та організаційно-правові засади: Посібник/ За ред. М.В. Дуліби – К. :”МП Леся”, 2003.- 120 с.
3. Євин Рекош. Возможности клинического юридического образования в Центральной и Восточной Европе. База данных ABA CEELI, 2002г., Раздел 1. Клиническое юридическое образование. Понятие юридических клиник. Создание юридических клиник. –8 с.
У всьому світі більшість юристів, викладачів, студентів ВУЗ шукають шляхи вдосконалення юридичної освіти. Оскільки в більшості країн традиційна юридична освіта являла собою відвідування лекцій та семінарів в університетах. Взагалі схеми проведення занять в різних країнах світу трохи відрізняються, але така форма навчання є основною для юридичних факультетів і це призводить до того, що студенти втрачають можливість пройти практичну підготовку та отримати необхідні навики для роботи за фахом. Студенти які навчалися за такою формою навчання, часто відчувають себе неспроможними проявити себе в практичній діяльності. Вони не вміють складати проекти документів, реєструвати їх, інтерв’ ювати, консультувати не мають уявлення як захистити клієнтів в суді, як застосувати отриманні знання на практиці. А головне те, що вони часто не розуміють роль юриста в суспільстві.
Але ця проблема виникла не в наш час. Дослідження які провів професор В.В. Захаров свідчать, що ще в І- й половині ХІХ століття викладання юридичних наук в Росії зводилось до простого переказу законодавства, повідомлення при цьому уривками відомостей з державного, цивільного та кримінального законодавства. Історичне та теоретичне осмислення матеріалу практично було відсутнє. Після ліберальних реформ 60-70 років ХІХ ст., котрі змінили в кращу сторону справи у ВУЗах, з’являється можливість підвищити науково-теоретичний рівень викладання. Домінуючими формами занять були лекції і семінари, читання літератури та практичні заняття та написання наукових робіт. Засвоєння матеріалу контролювалось в межах заліків і іспитів. Ці зміни покращили юридичну освіту, але тільки її теоретичну складову. Вже в кінці ХІХ ст., сучасники вважали, що теоретичний матеріал який не закріплений на практиці швидко забувається. У 1901 році професор А. Люблінський в журналі “ міністерства юстиції” порівнюючи постановку викладання предметів на юридичному факультеті із системою викладання на інших факультетах звернув увагу на таку особливість, тим часом, коли на медичному, математичному, філологічному, природничому факультетах значна частина навчального часу присвячена практичному навчанню, студенти юристи мають справу лише з книжками і лекціями вивчаючи право теоретично і майже не знайомившись з ним практично така система навчання призводить до дуже сумних наслідків. Юристи які щойно закінчили університет при першому бажанні застосувати свої знання на практиці виявляються зовсім безпорадними, вони потребують вказівок сторонніх осіб часто з найпростіших питань юридичної практики. У той час як лікарі вже лікують, інженери-будують, філологи-викладають, а молоді юристи спочатку переписують документи чи виконують прості доручення. Ще у 1899 році в журналі Deutsche Juristen zeitung вийшла в світ стаття професора Фроммгольда, під назвою Juristische Kliniken (юридична клініка), пізніше так буде називатись форма навчання. Вказуючи на велике значення яке мають для лікарської практики клініки, що існують при медичних факультетах, Фроммгольд пропонував на зразок їх створити клініки у ВУЗах на юридичних факультетах. Там би студенти під наглядом викладачів безпосередньо надавали громадянам правову допомогу. Так і виникло питання про впровадження нової системи освіти яка б мала назву “Юридична клініка” за якою студенти мали би можливість закріпити отриманні теоретичні знання на практиці з реальними клієнтами під наглядом викладача. Назва такої форми навчання була дана в зв’язку з схожістю її по організації, способу дії, меті як в медичній клініці.
На кінець ХІХ початок ХХ ст.ст. в Росії була здійснена спроба сформулювати деякі принципи клінічної освіти. Так юридична клініка повинна була стати основним видом благодійних закладів для малозабезпечених верств населення які не спроможні оплатити послуги юриста, тому послуги надавались безкоштовно. Не всі бажаючи студенти могли працювати в клініці і надавати консультації, а тільки ті, хто пройшов конкурсний відбір, і які прослухали спец.курс” Юридична практика”. Юридична допомога надавалась тільки в стінах ВУЗу. Студенти для роботи в клініці запрошувались тільки з старших курсів, оскільки вони вже прослухали необхідний теоретичний курс і спроможні були надавати консультації. Важливі вимоги ставились до студентів, це збереження в таємниці отриманні відомості від клієнтів, дотримання етичних і моральних норм при спілкуванні з клієнтами, відповідальність студентів за надані консультації.
Таким чином, на рубежі століть як в Росії так і закордоном була обговорена і втілена в життя ідея створення юридичних клінік, для отримання студентами юристами практичних професійних навиків. Але після взяття влади в Росії більшовиками була створена централізована система управління і фінансування освіти, яка не давала можливості ВУЗам модернізувати освітянський процес і ідеї клінічної освіти були загублені.
В 20-30 роках ХХ століття термін “ клінічна освіта ” починає вживатись в США. Один з перших хто зацікавився цим питанням був Джейром Франк у статті “ Чому б не створити клініку для юристів?” і ідеї юридичної клініки були відродженні. Стали залучати для фінансування приватні фонди для фінансування цієї освіти. Протягом 70-х років клінічні програми стають популярними США. Згодом клінічна освіта отримує широку підтримку в інших країнах світу – Англії, Німеччині, Франції та інших країнах Європи. В 1993-1997 роки клінічна освіта почала відроджуватись і в Росії. Викладачі-юристи для обміну досвідом закордон і після повернення намагались створити клініки в ВУЗах Росії. Але втілення цих ідей в життя стало можливим завдяки методичної та фінансової підтримки таких організацій як Американська асоціація юристів (АВА), Фонду Форда, Фонду Сароса. На Україні юридичні клініки з’явились не більше 10 років тому. Самі відомі знаходяться при Волинському державному університеті імені лесі Українки, при Києво-Могилянській академії, при Державному Університеті ім. Т. Шевченка, донецькому національному університеті, Дніпропетровському національному університеті, та інші.
