Територіальна структуризація екологічної небезпеки в Україні

При аналізі структуризації екологічної небезпеки використовується адміністративно-територіальний підхід (диференціація за адміністративними областями). Слід відзначити, що такий підхід не завжди дає можливість об'єктивно оцінити екологічну ситуацію в окремих територіях і неповною мірою відповідає сформульованим вище закономірностям формування небезпеки. Змушена необхідність його застосування продиктована сформованою в країні структурою управління (як господарсько-адміністративного, так і екологічного).

Для кожної територіально-адміністративної області встановлена характерна сукупність видів і підвидів різних типів екологічної небезпеки (рис. 3.4 та 3.5). Ступінь концентрації видів і підвидів небезпеки характеризується рангами регіоналізації (табл. 3.1) відповідно до системно-структурної парадигми територіальної її структуризації [7].

Таблиця 3.1 – Ранги регіоналізації екологічної небезпеки і техногенної її складової

Аналіз територіальної структуризації екологічної небезпеки (рис. 3.4) дозволяє укрупненно розбити територію України на дві близькі за розмірами частини (зокрема, відзначимо, що лінія розподілу між ними добре корелює з межею степу та лісостепу за фізико-географічним районуванням:

– досить високий ступінь концентрації небезпек (ранги 5 і 4) характерний для східної і південної частини країни;

– відносно низька концентрація небезпек (ранги 3, 2, 1) спостерігається в північній, західній і центральній її частинах (виключення складає Київська область).

На рис. 3.4. виділені зони з різними рангами регіоналізації:

– зона надзвичайно високої концентрації небезпек, розташована в східній частині країни;

		-Регіон, що знаходиться на стику більш, ніж двох зон з різними рангами регіоналізації
		Рисунок 3.4 – Територіальна структуризація екологічної небезпеки в Украіні

		Рисунок 3.5 – Територіальна структуризація техногенної небезпеки в Україні

– зона високої концентрації небезпек займає в основному південну частину, такий ранг регіоналізації характерний також для Київської і Харківської областей;

– зона підвищеної концентрації небезпек переважно представлена західними територіями;

– для помірної і низької концентрації небезпек характерний острівцевий характер зонування.

Слід зазначити, що межі зон є досить умовними, оскільки реально в більшості випадків спостерігається істотна просторова неоднорідність у розташуванні джерел небезпеки різних видів по територіях областей. Підтвердженням цьому є безпосереднє сусідство зон, що істотно відрізняються за ступенем концентрації небезпек. У цій ситуації доцільно виділити регіони (рис.3.4), що знаходяться на стику декількох (трьох, чотирьох) зон, які характеризуються наявністю значної кількості небезпек різного генезису:

- регіон Середнього Придніпров’я (№1), розташований на стику Дніпропетровської, Кіровоградської, Черкаської і Полтавської областей. Він включає ділянки зон з рангами регіоналізації 5,4,3,2;

- регіон №2, що знаходиться на стику Київської, Полтавської, Черкаської і Сумської областей (зони з рангами регіоналізації 4,3,2,1);

- три регіони (№3,4,5), розташовані в місці перетинання трьох зон.

Аналіз територіальної структуризації техногенної небезпеки (рис. 3.5) вказує на менш виражену просторову відмежованість зон, що відповідають різним рангам, за винятком зони з максимальною концентрацією небезпеки (ранг 5), що цілком відповідає такій, встановленій при аналізі екологічної небезпеки. Зони, що відповідають більш низьким рангам, є острівцевими і характеризуються досить хаотичним розташуванням по території країни. Небезпеки, що відповідають рангу 3, в основному, сконцентровані в південній і західній частинах України. Найменша концентрація підвидів техногенної небезпеки (ранг 1) характерна для північної і південно-західної частини.

На рис. 3.5 виділені регіони, до складу яких входять ділянки територій суміжних зон з різним ступенем концентрації видів і підвидів техногенної небезпеки (ранги регіоналізації зазначені в дужках): № 1 (5,3,2), № 2 (4,3,2,1), № 3 (5,4,3), № 4 (4,3,1), № 5 (4,3,1), № 6 (4,2,1), № 7 (5,3,2). Перші чотири з них відповідають виділеним при регіоналізації екологічної небезпеки. Для аналізу ступеня техногенної небезпеки у виділених регіонах необхідно виявити присутність джерел небезпеки (характерних для зазначених зон) безпосередньо на їх територіях, оскільки наведено дані за усередненими показниками по адміністративних областях і не завжди характерні для області види (підвиди) небезпеки можуть бути присутніми у відповідній її частині. Регіон № 1 характеризується найбільш високою концентрацією підвидів (шість) техногенної небезпеки, а в інших шести регіонах виявлено не більше одного підвиду. Види природної і природно-антропогенної небезпеки найбільше представлені в регіоні № 6 (чотири), в інших регіонах їх кількість істотно менша. До виділених регіонів повинний бути застосований відмінний від існуючого принцип управління техногенною безпекою, що полягає в узгодженні і координації дій органів, що здійснюють екологічний моніторинг і управління в суміжних областях.